Понад 2 місяці із шестимісячною дитиною: розповідь матері з «Азовсталі»

Дружина бійця українського полку «Азов» Анна Зайцева 65 днів провела із шестимісячною дитиною у бомбосховищі на «Азовсталі» у Маріуполі. Вона розповіла, як їй вдалося вижити та вибратися звідти.

Про це пише The Village.

Вона розповіла, що її чоловік Кирило був морським піхотинцем, але після народження сина сім’я вирішила, що професія військового не сприяє сімейному життю. Так він почав працювати на «Азовсталі». Встиг попрацювати три місяці і почалася повномасштабна війна.

Родини працівників «Азовсталі» могли пересидіти бомбардування у сховищі заводу. Анна взяла документи, плед, їжу на кілька днів, підгузки та трохи дитячих сумішей, бо відчувала, що від стресу зникає грудне молоко. Але цього було недостатньо. Разом із батьками та сином вона пішла на «Азовсталь».

«Виходити назовні було дуже небезпечно, бо відразу починалися обстріли. Я з дитиною підіймалася на поверхню на п’ять хвилин на день, щоб постояти і подихати біля входу в будівлю. Навіть у в’язниці більше гуляють», – додала Анна.

Син фани у бункері був наймолодшим. Коли почалася війна, йому було 3,5 місяці. При цьому жінка каже, що у порівнянні з іншими дітьми, її сину «пощастило», бо йому не треба багато їжі і військові віддали їм манну кашу.

«Тож він вийшов назовні навіть з щічками. Щодо інших дітей, яким було від 3 до 5 років – вони постійно були голодні. Всі їхні ігри точилися навколо їжі. Вони малювали іграшкові гроші, за які купували іграшкові продукти. Для дорослих ми варили водянистий суп з макаронами та дрібкою кукурудзяної крупи. Він не дуже насичав, але ми не голодували», — розповідає Анна.

Крім того, військові приносили щотижня якусь їжу і казали, мовляв, з ними вже все зрозуміло. Головне, щоб цивільні і діти вижили і вибралися.

«Виходити назовні було дуже небезпечно, бо відразу починалися обстріли. Я з дитиною підіймалася на поверхню на п’ять хвилин на день, щоб постояти і подихати біля входу в будівлю. Навіть у в’язниці більше гуляють», – каже Анна.

Зазначається, що під час евакуації Анна пройшла фільтрацію і тепер перебуває з дитиною в умовно безпечному місці, на підконтрольній Україні території.

«Ніхто з тих, хто був у бункері не вірив, що ми звідти вийдемо. Нас постійно обстрілювали, використовували навіть протибункерні бомби. Сховище здригалося, сипалася штукатурка, генератор відкидало вибуховою хвилею і він припиняв працювати. Часом, щоб підігріти воду для дитини, мені потрібно було півгодини нерухомо сидіти над свічкою з металевою чашкою у руці, – зазначила вона. – У нас було кілька невдалих спроб евакуюватися…. Реальна евакуація відбулася 30 квітня. Цього дня було на диво тихо».

Наразі Анна найбільше переживає за свого чоловіка, який перебуває у полоні і сподівається, що над ним не знущаються, і вони повернуться додому.

Каже, що під час останньої розмови з чоловіком — за день, як їх забрали у полон — Анна пообіцяла народити йому ще доньку.