Повернення викрадених українських дітей: без медіа місія нездійсненна

До 24 лютого 2022 року депортація українських дітей до країни-агресорки відбувалася з тимчасово окупованих територій — з Криму та ОРДЛО.  Від 24 лютого географія розширилась: окупанти вивозили неповнолітніх громадян України з восьми областей не лише інтернатними закладами, а й цілими населеними пунктами. Саме тому 25 жовтня 2022 року юристи Регіонального центру прав людини подали повідомлення до Міжнародного кримінального суду про злочин, який має всі елементи геноциду. І Гаага його прийняла. Але чи є шанси повернути українських дітей з території країни-терористки швидше ніж за роки? І що робити родинам, які нічого не знають про долю неповнолітніх родичів? 

Дошкільнята залишалися кинутими напризволяще

За словами юристки Регіонального центру прав людини Катерини Рашевської, країна-агресорка депортувала на свою територію від 260 тисяч до понад 700 тисяч неповнолітніх громадян України. Ці статистичні дані оприлюднювали різні джерела. У Держдепі США говорили про 260 тисяч вивезених дітей. Міністерство оборони Росії повідомило про понад 300 тисяч. Російський амбудсмен Тетяна Москалькова взагалі заявила про 710 тисяч неповнолітніх українців на обліку соцслужб.

«Така істотна різниця  у показниках пов’язана з тим, що жодна українська державна чи міжнародна інституція не має доступу до цієї інформації. Адже російська сторона уникає будь-яких контактів щодо цієї теми. Хочу зазначити, що більшість дітей перебувала у супроводі дорослих під час перетинання кордону, хоча це жодним чином не зменшує злочинів РФ. Але після фільтраційних заходів на російській чи окупованій території діти могли залишитися без дорослих через те, що ті були затримані або навіть вбиті», — розповідає юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська.

І якщо підлітки могли мати телефон та здогадалися б повідомити про місцеперебування у соцмережах родичам чи у чат класу, прогуглити якісь гарячі лінії, то дошкільнята залишалися кинутими напризволяще.

Говорячи про викрадених неповнолітніх, експерти зазначають, що йдеться не про одну групу, яку вони  називають «діти». Серед депортованих — від 1,5 до 2,5 тисяч сиріт.  І тут треба розуміти особливості української системи перебування дітей у відповідних закладах. У реабілітаційних центрах чи дитячих будинках понад 90% дітей є соціальними сиротами, тобто вони мають біологічних батьків чи інших кровних родичів, які, за українським законодавством, мають першочергове право на отримання опіки. Українські діти можуть перебувати у таких закладах при живих батьках за рішенням судів, наприклад, до покращення умов життя дитини, наприклад, поки батьки чи потенційні опікуни не зроблять ремонт. Або передали дитину до закладу на певний час (до 6 місяців) через матеріальні труднощі — через хворобу, втрату роботи чи внаслідок смерті одного з годувальників.

Окрема група тих, кого росіяни називають «сиротами», це «статусні» діти з серйозними ментальними та фізичними вадами розвитку. У них є батьки, які не позбавлені батьківських прав. Вони влаштували дітей до профільних закладів, адже ті потребують цілодобового медичного догляду.

Аби уникнути відповідальності за викрадення неповнолітніх українців з батьківщини, росіяни називають цей процес «евакуацією з небезпечних районів». Те, що країна-окупантка виправдовувала на медійних майданчиках типу Радбезу ООН свої дії так званою евакуацією, за міжнародними нормами нічого спільного з евакуацією не має.

Всиновлених на території країни-агресорки дітей Україна ризикує втратити назавжди

«Така підміна понять здійснюється свідомо: на депортацію громадян іншої країни треба мати юридичну згоду або родини, або держави. Крім того, ще за Єльцина росіяни ратифікували міжнародні угоди, за якими її представники повинні були міжнародному Комітету Червоного Хреста передати картотеку, де на кожну дитину повинен бути ретельно складений профайл. Жодного такого документа країна-окупантка досі не передавала», — зауважила Катерина Рашевська.

Що стосується географії депортації, то вже встановлені 57 віддалених регіонів, куди відправляють дітей. Серед них і Кавказ, і Калмикія, і Татарстан, і Сахалін, які є соціально та культурно чужими для українських дітей.

«Свідоме занурення неповнолітніх до чужої культури є порушенням їхніх прав за нормами міжнародного гуманітарного права. На це вже звернули увагу у ЮНІСЕФ (дитячому підрозділі ООН) та в Управлінні Верховного комісара ООН», — повідомила координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко.

Чотири сотні наших дітей вже юридично перебувають у російських родинах. Інколи цей процес має примусовий характер з боку влади щодо опікунів — привозять від 2 до 9 дітей в одну родину, не питаючи. Такі факти вже підтверджені у відкритих джерелах. Росія намагається показати це як тимчасову опіку, проте їхні регіональні дитячі уповноважені самі кажуть, що після того, як діти отримають російське громадянство, відбудеться юридичне усиновлення або оформлення вже постійної опіки. І цю групу дітей Україна ризикує втратити назавжди.

«Нещодавно представники моніторингової місії ООН запитали, чи маю я судові рішення про всиновлення українських дітей росіянами. Через таємницю всиновлення у відкритому доступі таких документів не знайти. В Україні аналогічна ситуація. Однак є російська судова практика, яка стосується статті про передання на всиновлення. У більшості випадків батьки змінюють не лише імʼя дитини, а й іншу персональну інформацію. Тож ідентифікувати українських дітей після передання до російських родин буде нереально. І коли ми говоримо про цих 400 українських дітей, які вже у сімʼях, то ризикуємо попрощатися з ними назавжди», — розповідає Катерина Рашевська

Ще одне місце перебування викрадених неповнолітніх українців — Республіка Білорусь.

«Відпочинок у літніх таборах, які вже були осінніми, а зараз є зимовими, — це фейкова благодійність. І ці табори перетворяться і на весняні, бо кошти на це вже закладені до бюджету не лише Росії, але й Білорусі. Тобто злочинних країн уже дві», — зазначила директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

«Лікування», «оздоровлення» — це гарно упаковане масове викрадення дітей

Чи зможе Україна довести, що діти, чиї батьки дали згоду на відпочинок, є депортованими? З юридичного погляду правозахисники мають багато запитань, оскільки батьки підписували дозвільні документи й дали дітям із собою оригінали їхніх свідоцтв про народження. Але лінія захисту є.

«Країна-агресорка створила такі умови, за яких батьки не могли поводитись інакше. Коли місто чи село без упину обстрілюють, діти постійно сидять у підвалах, відповідно до практики і трибуналів та Міжнародного кримінального суду, можна вважати, що це все відбувалося під примусом. Хоча ніхто не відривав дітей у батьків», — пояснює Альона Луньова. 

Від початку повномасштабного вторгнення до кінця 2022 року Крим прийняв на так званий відпочинок щонайменше шість тисяч дітей із «новоокупованих українських територій». При цьому значну кількість дітей розміщували не у таборах, а у кадетських корпусах та військових училищах. Правозахисники вже мають свідчення батьків цих дітей із Херсонщини, яким погрожували: або вони добровільно віддають дітей до загонів так званої юнармії, або їх вивозять у «табір» до Криму. Деякі батьки досі точно не знають, де їхні діти: у Ялті, Гурзуфі чи, можливо, їх депортували до Росії.

«У такий спосіб руками росіян українські діти перетворюються на ворогів української нації. Так, вони не у концтаборах, їх не розстрілюють, але наша нація їх втрачає. Міжнародний кримінальний суд вже почав розглядати ці факти, бо до нього звернулося кілька неурядових організацій не лише з України, але й з Франції та інших країн», — повідомила Катерина Рашевська. Правозахисники у позовах так і зазначають, що мета таких дій країни-агресорки — геноцид української нації.

Ситуацію з дітьми, на думку правозахисників, окупанти продумали заздалегідь.

«У Криму 2021 року «раптово» з’явилися додаткові місця у школах та дитячих садках. Тобто після повномасштабного вторгнення окупанти готувалися приймати на півострові незаконно вивезених дітей, — зауважила Тетяна Катриченко.Щодо всиновлення у Криму, то вже зараз є підтвердження, що 28 родин із тимчасово окупованого Криму взяли на виховання незаконно вивезених із материкової України дітей. Але слідчим органам України ще слід з’ясувати, про які саме сім’ї йдеться — про українських громадян, які так вчинили, аби дітей не вивезли до Росії, чи про росіян».

Ще один підступний спосіб тривалого утримання українських дітей, який від осені 2022 року застосовують окупанти, — диспансеризація. Путін своїм указом дав старт процесу тотального медогляду дітей, привезених з окупованих територій. І вже за першими оприлюдненими російською стороною показниками диспансеризації до медичних закладів потребують понад 11 тисяч українських дітей.

Складність цієї ситуації полягає в тому, що у таборах відпочинку кожні 15-30 днів хоча б є ротація за змінами. А за медичними показниками дитину можна утримувати на території РФ до повноліття, а то і довше, прикриваючись турботою про її стан здоров’я. А батьки цієї дитини залишаються весь час не лише на окупованій території, а, можливо, і на звільненій Харківщині чи Херсонщині. Це ще одна група дітей, яка буде асимілюватися, мілітарізуватися під впливом пропаганди. Це розуміють в офісі Уповноваженого ВР з прав людини Дмитра Лубінця. Його підлеглим поки що вдалося ідентифікувати на території країни-агресорки 13 800 таких дітей.

Повідомте про зниклу дитину!

Механізми повернення дітей на батьківщину під час воєн у світовій історії є. Вони спрацювали під час Другої світової та останньої сирійської війни. Але у випадку з РФ ситуація завмерла на 10 місяців. Лише 11 січня цього року у Туреччині український омбудсмен Дмитро Лубінець зустрівся з російською посадовицею Тетяною Москальковою. Після цього Уповноважений  ВР з прав людини заявив, що під час зустрічі йому повідомили про список дітей, які хочуть повернутись в Україну.

«Вона не назвала прізвища та кількість таких дітей, але сказала, що, якщо будуть звернення родичів, які хочуть забрати дітей додому, вона буде цьому сприяти», — повідомив Дмитро Лубінець на пресконференції. Саме тому правозахисники активно закликають українців, у яких є підозра, що їхні зниклі неповнолітні родичі депортовані до Росії, Білорусі чи тимчасово окупованого Криму, повідомляти про це місцевій службі у справах дітей або Національній соціальній сервісній службі. Також можна звернутися до українських правозахисних організацій, які займаються захистом прав дітей.

  • Телефонувати на гарячу лінію офісу Уповноваженого ВР з прав людини 0-800-50-17-20. Телефонні дзвінки безкоштовні.
  • Приймають повідомлення на гарячу лінію [email protected]
  • На порталі «Діти війни» теж є можливість подавати повідомлення https://childrenofwar.gov.ua/send-request.
  • Телефонувати на лінію 102 для повідомлення про викрадення дітей.

Дорослі повинні повідомити державним органам влади про свої підозри, тому що це є стартом механізму повернення дитини в Україну. Іншого виходу, як міждержавні контакти, поки що немає.

Натепер повернути до України вдалося 125 дітей. Але їх активно шукали родичі, які здійняли великий скандал із залученням світових медіа, тобто спрацював політичний механізм, який має ситуативний характер. Україна має щодо цього іншу позицію.  

«Ми виступаємо за розроблення юридичного механізму, який потребує такої фіксації у договорі, щоб РФ не змогла уникнути його виконання. Поки немає повного реєстру українських дітей, які перебувають у загарбників, то повернення буде ситуативним: цих держава-терористка повернула, а цих не повернула. Вибачте за порівняння дітей із зерном, але, якщо Кремль примусили виконати зернові зобов’язання, які були укладені за посередництва Туреччини, то варто використати і цей механізм, аби повернути неповнолітніх українців — хоч за посередництва певних країн, хоч Міжнародного Комітету Червоного Хреста чи ЮНІСЕФ. Зараз РФ відмовляється взагалі повертати неповнолітніх», — таку пропозицію української сторони оприлюднила юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська.

Дітей за власним бажанням ніхто Україні не поверне

Є ще низка питань, які варто нашій державі вирішити.

Перше — механізм роботи з дітьми після повернення: хто їх зустрічає, оглядає, лікує, контролює відновлення документів, шукає родину. Якщо батьки загинули, хто дбає про цю дитину, поки їй знайдуть опікунів. Офіс Уповноваженої Президента з прав дітей Дар’ї Герасимчук прагне розробити такий механізм, але процес і досі незавершений.

Друге — надання дітям статусу жертв, бо це не лише питання кваліфікації злочину проти неповнолітніх, але й справедливої компенсації за страждання. У нас є статус «дитина, постраждала від війни», але жодних пільг він поки що не передбачає.

Третє — важливо усвідомити, що дітей за власним бажанням ніхто Україні не поверне. Обміняти їх, як це відбувається у випадку з дорослими полоненими чи цивільними заручниками, не вийде. Бо Україна немає в обмінному фонді російських дітей.

Експерти готуються до марафону щодо повернення маленьких українців на батьківщину. Окупанти будуть тягнути із спільною угодою, не нададуть список, про який згадувала Москалькова, бо їх нічим неприкрита мета — тримати дітей за зброю для посилення своєї позиції у перемовинах. А Україна ніколи не відмовиться від своїх маленьких співвітчизників, бо цивілізована держава, яка за загальнолюдські цінності платить щодня життями своїх громадян, не може так вчинити за жодних обставин.

Тетяна Марінова