Причини розлучень під час війни та форми розірвання шлюбів: пояснення адвоката Наталії Горбаль

Війна — це сильний стрес, на який люди реагують по-різному. Поки одні вирішують створити нову сім’ю, інші розуміють, що хочуть розлучитися. 

Адвокат Наталія Горбаль розповіла про три основні причини розлучень під час війни и про те, як можна запобігти розлученню і що робити, якщо пара вирішила розірвати шлюб.

У своєму дописі у Facebook ви написали що сьогодні топзапити — це розірвання шлюбів. Які зараз основні причини розлучень?

Я зробила певне узагальнення причин у своєму дописі, на який ви посилаєтеся, і віднесла їх до певної групи ризику, адже у мирний час про них ніхто навіть не замислюється.

Перша причина обумовлена власне війною, яка фактично змусила кожного замислиться над своїм життям, особливо – жінок. За моїми спостережаннями жінка, яка була не задоволена своїм шлюбом або відчувала певні сумніви, раптом усвідомлює, що завтра вранці вона може і не прокинутися, адже ніхто з нас не знає, куди саме прилетіть ворожа ракета. І одночасно з цим в неї виникає бажання прожити своє сімейне життя так, як колись вона мріяла, але для цього вона має припинити те, що її насправді не влаштовує. Звісно, що причини того, що не влаштовує, є різними. Але найчастіше це відбувається тоді, коли пара, одружуючись, насправді ставила зовсім інші цілі, аніж створення сім’ї та її розвиток. Інколи, це може бути той самий пресловутий «останній шанс», або ж бажання перекласти відповідальність за комфорт у житті на чоловіка.

Також, не останню роль відіграє і соціум з ментальними настановами та патернами про те, що жінка обов’язково має бути заміжня. Але ні для кого не є таємницією те, що коли ми керуємося не своїми бажаннями і намірами, то отримуємо зовсім ні ті результати, на які розраховували. Коли жінки під час війни раптом відкрили очі і зізнались, перш за все, собі в тому, чого вони хочуть насправді, то тоді і вимальовуються наміри розірвати шлюб, який їх не влаштовує, і почати жити так, як вони дійсно бажають. У цей момент жінка дуже чесна із собою. Фактично, війна спровокувала появу цього мотиву – зустріч людини із самою собою. На жаль, висновки зазвичай невтішні, але, дякувати Богу, наші люди дуже розумні, попри все готові почати з чистого аркушу, бо зрозуміли, що це буде найправильніше.

Друга причина – це коли жінка виїжджає до Європи сама чи з дітьми і стикається з обставинами, з якими раніше не мала справи. Досі вона жила з чоловіком та дітьми і, як кажуть, горя не знала. Вона звикла до свого життя, для неї шлюб та сім’я – звичайний життєвий ритуал, який не потребує якихось змін. Тож вона навіть не замислюється про розлучення. Можливо, певні моменти її і не надто влаштовували, але вона зазвичай відмахувалася від них і казала: «Навіщо я про це думаю? Все гаразд, діти зі мною, всі живі-здорові».

А тепер їй потрібно самостійно щось вирішувати, облаштовувати побут, життя своє та дітей і це все – в іншій країні. Звісно це дуже складно, але жінка, не очікуючи від себе жодного «героїзму», щодня приймає рішення, дивиться на наслідки своїх рішень і розуміє, що вона може впоратися, вона здатна забезпечити та облаштувати життя за кордоном і невідомі раніше обставини стають, по суті, певним викликом, який жінка приймає та відчуває свою внутрішню силу.

Жінка розуміє, що вона самодостатня і може піклуватися як про себе, так і про своїх дітей. І все це без допомоги чоловіка. Вона починає пригадувати ті моменти життя, які її не влаштовували, особливо тоді, коли чоловік міг принизити, знецінити. У більшості жінок з’являється час поміркувати і зрештою вони  можуть зізнатися собі в тому, що «не надто міцним був мій шлюб, якщо я спокійно можу сказати, що мені без нього краще, ніж із ним». Жінка раптом усвідомила свою силу бути на рівні з чоловіком, вирішувати без нього ті чи інші жіттєві питання. Вона відчула ту саму правду щодо самої себе, що більше не хоче бути у шлюбі, аби лише мати статус заміжньої жінки.

Багато чоловіків про це писали у коментарях щось на кшталт: «У третьому пункті ви пишете, що жінки сприймають розлучення як зраду, а у другому пункті, коли жінка так вчиняє, це хіба не зрада?» Зазвичай чоловіки це сприймають як зраду, і, напевно, якщо абстрагуватися від війни, то це точно можно назвати зрадою, тому що жінка самостійно вирішила розірвати шлюб і ставить чоловіка перед фактом, замість того аби поговорити, вислухати його позицію, розпочати діалог. Тоді це було б чесно і з проявом поваги одне до одного. Говорити напевно, чи права жінка, я не беруся, бо кожна сім’я – маленька «держава» зі своїми законами, традиціями, звичаями та моделлю поведінки. Але ця існуюча модель поведінки народилася не тепер, під час шістьох місяців війни. Така модель спілкування між чоловіком і дружиною була закладена у перші роки створення сім’ї. Тому нинішні рішення подружжя – наслідок того, що було заведено у сім’ї і хто які ролі виконував.

Третя причина – коли чоловік, відрядивши дружину в іншу країну, раптом розуміє, що не сумує за нею, навіть більше, йому так краще. Коли у перших двох випадках йшлося про те, що жінка дозволила собі чесно із собою поговорити, те саме зробив і чоловік. Він почув себе і вже не хоче з собою прощатися. Він почув своє справжнє “я”, свої бажання і зрозумів, що їхній шлюб був якщо не помилкою, то точно дорогою в різні боки.

Зазвичай чоловіки роблять так само, як і жінки, які перебувають у Європі. Вони самостійно вирішують розлучитися і повідомляють про це своїй дружині. Більшість жінок це приховують, бо це важко і морально, і емоційно, і матеріально. Тому, коли чоловік повідомляє про своє рішення так, як повідомляє, то виходить те, що виходить.

Тоді мені пишуть: «Ви подумали, як важко жінці в Європі з дітьми?». Але хочу сказати, що я не лише про це думала, а і дуже часто спілкувалася з такими жінками і саме від них чула що саме вони відчувають, коли відірвани від своїх домівок, від того життя, до якого звикли.  Саме тому я недаремно у дописі підкреслила, що це узагальнювальні висновки. Це спостереження, які я зробила, розмовляючи зі своїми клієнтами. Зрозуміло, що у дописі у фейсбуці не можна вмістити конкретику навіть одного розлучення та причин цього. Але, на мій погляд, цього і не потрібно робити, адже, коли хтось хоче «розібрати» свій випадок на складові і отримати професійні поради, то він звертається до спеціалістів, а соціальні мережі призначені не для цього.

Якщо вже дійшло до розлучення, якими мають бути кроки, щоб не посваритися і максимально цивілізовано пройти всі етапи?

В основі рішень про розлучення, ухвалених під час війни, здебільшого лежить емоційна складова. Люди фактично весь час знаходяться у стресі і емоції, як то кажуть, «через край». А розлучення за рівнем стресу стоїть на другому місці після смерті. Ухвалені у такому не досить стабільному емоційному стані рішення про розлучення можуть бути і помилковими. Саме тому, коли мова заходить про розірвання шлюбу, то варто підготуватися дуже ретельно, адже внаслідок розлучення не лише відбувається факт припинення шлюбу, у порядку деному можуть постати питання щодо захисту майнових прав кожного з подружжя, захисту прав та законних інтересів дітей, а також щодо захисту прав кожного з подружжя як батьків на безпосередню участь у житті дитини, її виховання та розвиток.

Кожен із батьків має пам’ятати, що діти приходять у цей світ з так званим «безстроковим договором», яким встановлено, що у дитини є мама і тато. І такий «договір» встановлює не лише права кожного з батьків, а і покладаї на них обов’язки щодо виховання, утримання та розвитку дитини. Тож, перш ніж готувати документи на розлучення, все ж таки потрібно ретельно все обміркувати і впевнитися, що це ваше справжне бажання, по-іншому ви просто вже не зможете та, незважаючи на ваше рішення щодо розірвання шлюбу, права та законні інтереси ваших дітей не порушуватимуться.

І звісно, при ухвалені остаточного рішення припинити шлюб, варто все ж таки себе спитати: «Чи дійсно я зможу надалі  жити без цієї людини? Або все ж таки річ у розкиданих шкарпетках?». Іноді рішення про розлучення ухвалюють на підставі якихось дрібниць, які вирішуються, як правило, завдяки діалогу між подружжям. Але хтось з них або обидва замовчують наявні проблеми, соромяться чи бояться про них сказати. І треба усвідомлювати, що все це – не справа сьогодення. Просто з самого початку ніхто не хотів нічого вирішувати та розмірковувати, яка в них має бути сім’я, який вклад кожного з подружжя буде у сім’ю аби вона розвивалась і була успішною в усіх сенсах.

Я завжди раджу перед шлюбом визначити так звані ролі кожного з подружжя у майбутній сім’ї. Шлюб – це все ж таки не про весільну сукню, весільну подорож чи кількість гостей на весіллі. Шлюб – це своєрідне «спільне підприємство», в якому має бути «статут» сім’ї, визначені її функції, вирішені питання щодо життєдіяльності сім’ї і за рахунок чого сім’я існуватиме. Якщо ж пара ухиляється від вирішення цих важливих питань, то з великою ймовірністю у майбутньому виникатимуть конфлікти і непорозуміння.

Якщо ви остаточно вирішили розлучитися, тоді слід прорахувати вже всі юридичні кроки в цьому напрмяку. І першим таким кроком має стати визначення форми розірвання шлюбу.

Рік тому я зробила гайд про розлучення, де описала чотири форми цього процесу. На жаль, про те, що наслідки розірвання шлюбу напряму залежать від того, хто саме є ініціатором розірвання шлюбу, не розповідають у жодному університеті. На перший погляд, процес розірвання шлюбу має бути у всіх однаковим, адже закон чітко визначив цю процедуру і може скластися таке враження, що все відбувається за одним і тим самим сценарієм. Разом з тим, не все так просто, як виглядає зі сторони. Визначаючи чотири форми розірвання шлюбу в залежності від ініціатора цього процесу, я розуміла, наскільки це важливо, адже наслідки, в тому числі, і юридичні, є дуже різними і про них краще знати, аніж бути необізнаним. Ось ці чотирі форми розірвання шлюбу: 1) «Добровільне розлучення»; 2) «Примусове розлучення»; 3) «Примусово-добровільне розлучення»; 4) «Розлучення за взаємною згодою».

Порядок дій для кожної форми розлучення поділений на підготовчий та основний етапи. На кожному з етапів є рекомендовані та обов’язкові дії.

Якщо жінка стикається з тим, що її ставлять перед фактом розлучення (така поведінка з боку чоловіків притаманна для «Примусового розлучення» та частково для «Примусово-добровільного розлучення»), то в першу чергу, і це дуже важливо, ніколи не потрібно панікувати. Все, що потрібно в цей момент зробити, – це вислухати, видохнути і сказати, що вам потрібна пауза. Потім – або йдіть до адвоката, або читайте мій гайд. І тільки після того, як ви самі зрозуміли, що в першу чергу потрібно робити, починайте розмову з чоловіковом, адже, коли чоловік промовляє вголос про своє бажання розірвати шлюб, ви повинні розуміти, що це вже його виважене рішення. Також ви маєте пам’ятати, що процес розлучення також може бути поєднаний із вирішенням інших питань: поділ майна, включаючи борги, встановлення місця проживання дитини, стягнення аліментів на дитину та/або на одного з подружжя, висилення одного з подружжя з помешкання (за потреби). Звісно, що всі ці «додаткові» питання набагато легше вирішувались би, якщо би між подружжям були укладені відповідні договори: шлюбний договір, договір про участь батьків у вихованні та утриманні дитини, договір про розподіл майна, договір про утримання одного з подружжя після розірвання шлюбу тощо. Втім, на жаль, наше суспільство ще не досить прогресивне у питаннях договірного регулювання відносин між подружжям. Тому, наразі маємо те, що маємо і здебільшого всі перелічені питання вирішуються в судах.

Як розділити майно під час розлучення?

Шлюбний договір може відіграти вирішальну роль у намірі розлучитися. У моїй практиці було чимало випадків, коли шлюбний договір був стримувальним чинником. А згодом з’ясовувалося, що відмова від розірвання шлюбу була правильним рішенням. На мою думку, сьогодні шлюбний договір має бути укладеним кожною сім’єю. Адже цей договір не про те, як обібрати та обманути іншого з подружжя, а, перш за все, про бізнес-план розвитку сім’ї або її дороговказ. Звісно, що шаблоний шлюбний договір наврядши вас може врятувати, адже шаблон завжди залишається щаблоном. Тому, якщо ви дійсно мрієте про стабільну і щасливу сім’ю, то першим кроком має стати обговорення проекту шлюбного договору, який буде розроблений конкретно для вашої сім’ї (майбутньої чи вже існуючої). І на цьому етапі вкрай важливо навіть не факт укладення такого договору, а саме його обговорення, тому що під час цього процесу кожен з вас отримує унікальний шанс побачити справжнє обличчя одне одного. В моїй практиці були випадки, коли пара вирішувала не одруживатися, адже не знайшла спільних рішень з важливих питань при обговоренні умов шлюбного договору. Вважаю, що такий підхід – завчасне обговорення питань, пов’язаних з життєдіяльністю сім’ї і визнаячених шлюбним договором – є виваженим і правильним, на відміну від того, коли пара покладається лише на кохання, а потім, вже у подружньому житті, виявляється що один думав про одне, а інший взагалі був відірваний від реальності. Але потім виявляється, що жоден з них взагалі не знав ні про права, ні про обов’язки, ні про відповідальність у шлюбі та сім’ї.  На мій погляд, шлюб і сім’я – це про правду, про самовизначення себе у сім’ї та про повагу у самому широкому сенсі.

Одна жінка мені написала у коментарях: «Якби чоловік заробляв гроші і не змушував жінку жебракувати, тоді б і сім’ї не руйнувалися». Але, на мій погляд, якщо пара до шлюбу не домовлялась про таку форму існування сім’ї, тоді це про егоїзм, неправду, хибні цілі одруження. Тобто якщо жінка, виходячи заміж, хоче таким чином поліпшити своє фінансове становище, то вона про це чесно має сказати. Але це ж явно не та мета, з якою одружуються. Люди часто не усвідомлюють, навіщо вони взагалі реєструють шлюб. Я вже не говорю про те, що лише одиниці можуть назвати, з якою цілью вони створюють сім’ю.

У вашій книзі мені дуже сподобалася думка, що люди одружуються, щоб створити сім’ю.

Вважаю, що це єдина мета, заради якої двоє дорослих хочуть побратися. Вони реєструють шлюб, оголошуючи перед суспільством, що вони сім’я, а не просто перебувають у відносинах або співмешкають, називаючи це так званим «цивільним шлюбом». Одружуючись, вони розуміють, що з моменту реєстрації шлюбу в кожного з них виникають права та обов’язки, за невиконання яких наслідком завжди є відповідальність. І перш ніж одружуватися, варто чесно кожному з майбутнього подружжя відповісти на два головних питання: навіщо ми це робимо і навіщо нам сім’я. Якщо дійсна мета жінки, наприклад, покращити своє фінансове становище за рахунок чоловіка або покращити свої житлові умови, а не створити сім’ю, то наврядши така сім’я існуватиме довго, адже рано чи пізно, жінку «викриють». Теж саме стосується і чоловіків, які одружуються «за розрахунком».

Сьогодні не єдиний випадок, коли чоловіки, залишаючись в Україні, скачуть у гречку. Як дружині реагувати на це? Або на те, що у нього тепер інша кохана, і він хоче розлучитися?

Коли у чоловіка з’явилася коханка, то це сигнал про те, що їм обом варто добре подумати, чому так сталося. Чоловіки зазвичай не ризикують своєю сім’єю та дружиною заради коханки, якщо в них з дружиною справжня сім’я із реальними цілями.

Нещодавно я почула таку історію від жінки: «Коли ми з дітьми поїхали до іншої країни, тікаючи від війни, а чоловік залишився, якась дівчина приїхала до нього один раз, потім другий, а потім побачила, що чоловік “нічий” і затрималася на чотири місяці». Питання до чоловіка: чому він дозволив їй затриматися на чотири місяці? Питання до дружини: чому її чоловік вирішив, що з якоюсь іншою дівчиною йому буде краще? Висновок такий: або від початку були неправильні пріоритети, або щось пішло не так у самому шлюбі, або хтось комусь зраджував, але певний час було «вигідно» заплющувати на це очі.

Тобто це серйозна глибока причина, яка була ще до війни. Це не емоції і це не означає, що коли війна закінчиться, все налагодиться?

Якщо стається інтрижка, то зазвичай чоловік робить усе, аби дружина про це ніколи не дізналася. Це правда життя. А якщо він хоче, щоб вона дізналася, то варто подумати про глибші причини розладу у сім’ї. Тут питання до психологів: чи зможе подружжя пробачити одне одному, зрозуміти та виправдати поведінку одне одного. За моєю парадигмою, кожен з подружжя має пишатися своєю родиною і тим, що він належить саме до цієї родини. Тоді наврядши матимуть місце якісь інтріжки.

Інтерв’ю провела Вікторія Покатіс