Леся СайкоУвага — те, чого підопічні притулків для стареньких потребують найбільше. І щоразу, коли волонтери фонду «Юлині бабусі» приїжджають у заклади, їх питають: «А коли ви знову приїдете?». Бо завітати — не лише передати пакунок. Це ще й послухати, потиснути руку, назвати на ім’я, поговорити про город, урожай і життя за межами притулку.
20 квітня Україна відзначає Міжнародний день вдячності волонтерам. У переддень свята ми розпитали засновницю фонду «Юлині бабусі» Юлю Карпову, які прохання підопічних запам’ятались їй найбільше.
Фрукти, карамельки, оселедець і краківська ковбаска
Інколи старенькі соромляться просити конкретні речі. Коли питаєш, що їм привезти, відповідають: «Та я все люблю». Але варто уточнити: «Може, бананчика? Апельсинку?» — очі починають світитися: «Ой, так!».
Часто просять смачненьке — печиво, карамельки, краківську ковбаску. Іноді — те, що рекламують у телевізорі: «А привези мені з Києва оце ваше, що рекламірують». Одній бабусі дуже кортіло дізнатися, що ж воно за смакота така, яку всі хвалять.
Ще одне улюблене — рибка. «Привези мені оселедця, одну упаковочку, щоб я сама з хлібом посмакувала», — просила бабуся з Пущі-Водиці.
Одяг до лікаря і на прогулянку
Коли у бабусь є прийом у лікаря або бажання вийти у магазин, для них важливо виглядати гарно. Пані Валентина з Горностайполя просила привезти нові штани, бюстгальтер і фарбу для волосся: «Бо як це я така поїду до доктора?».
У Прибірську бабуся Ніна мріяла про нову теплу куртку — хотіла мати змогу «вийти кудись». А пані Тамара — про світлу блузочку, щоби комірець гарно виглядав з-під кофтини. Це не просто одяг. Це можливість виглядати гідно, навіть у притулку.
Радіо, яке ловить
Для багатьох підопічних притулків радіо — зв’язок із зовнішнім світом. Просять щось просте, але потужне: «Аби ловило». Бо це музика, новини, ілюзія присутності — те, що не дає почуватися самотньо.
Телефон, щоб дзвонити
Одна з бабусь якось просила телефон на день народження: «Хоч якийсь, щоб дзвонити». Їй передали старенький, але справний смартфон і стартовий пакет. Вона почувалась щасливою, бо мала змогу почути голос близьких.
Матеріали для хобі
Багато підопічних займаються творчістю: вишивають, малюють, плетуть, працюють із деревом. Їм завжди бракує матеріалів: ниток, фарб, олівців, альбомів, спиць. Одна з бабусь у Житомирі — Лариса — після інсульту відновлює моторику, складаючи пазли й розмальовуючи дрібні картинки. І щоразу чекає нову розмальовку чи фломастери.
Резиночки для браслетів
Для дівчат із ДЦП, які живуть у притулку в Переяславі, мрією стали набори для плетіння браслетів із резинок. Вони побачили такі в когось із гостей, довго не наважувалися попросити. А коли отримали, перепитували: «Це точно для нас? Це не надто дорого?».
«Це за гроші, які вам передають люди, які хочуть вам зробити гостинці. Це спеціально для вас робилось», — пояснила їм Юля.
І, звісно, сигарети
Це не завжди озвучують уголос, але сигарети — один із найчастіших запитів у чоловіків. Бо для багатьох це не лише звичка, а й ритуал, який дозволяє залишатися собою.
Але перш ніж з’являються прохання — з’являється довіра
Юля Карпова каже: довіра не виникає одразу. Спершу — знайомство, простий жест, щирий погляд.
«Я завжди запитую: «Можна вас обійняти?». Бо знаю, що вони не дуже можуть довіряти людині, яку бачать уперше», — розповідає вона.
Люди в притулках звикли, що волонтери приїжджають, передають пакети, але рідко заходять усередину. Тож коли хтось потискає руку, називає на ім’я, щиро розмовляє — це велика подія.
«Коли приїжджаєш вдруге, втретє, коли пам’ятаєш, що бабусю звати Вероніка, а дідусь просив сигарети — тоді вони починають справді довіряти. Тоді й з’являються прохання. Бо розуміють: їх не забудуть, не проігнорують. І це змінює все», — пояснює волонтерка.
Якщо вам відгукується те, що робить фонд «Юлині бабусі», ви можете допомогти. Задонатити будь-яку суму можна за посиланням з реквізитами. А якщо маєте речі, які можуть стати у пригоді стареньким, напишіть Юлі або зателефонуйте за номером 097 085 98 47.