Леся СайкоВіддана культурна менеджерка, засновниця освітніх проєктів Litosvita та Cultosvita, а також любляча мама двох дітей — усе це про Марію Придьму. У свої 33 роки вона є яскравим прикладом успішної жінки, яка поєднує професійні амбіції з особистим життям.
Марія дала відверте інтерв’ю для Womo про свій шлях в освітній сфері, виклики й радощі роботи керівником, а також поділилася секретами побудови успішної команди. Вона переконана, що освіта — це не лише передавння знань, а й створення середовища для особистісного зростання, особливо зараз, коли українська культура відстоює своє право на існування.
Будучи співзасновницею й директоркою двох освітніх проєктів, Litosvita та Cultosvita, як ви опишете ці ролі? З яких обов’язків складається ваш робочий день і що саме приносить вам найбільше і найменше задоволення?
Бути директоркою Litosvita та Cultosvita — це насамперед величезна щоденна відповідальність. Це улюблена справа, яка водночас потребує значних зусиль. Щодня доводиться вирішувати безліч питань, адже я не тільки власниця, а й CEO. Це стосується фінансових, програмних та стратегічних узгоджень, а також багатьох дрібних, але часозатратних завдань. Іноді я модерую або проводжу лекції, виступаючи одночасно продюсером та кризовим менеджером.
Проте величезним плюсом є те, що у мене крута команда. Поруч зі мною справді сильна та чудова команда, без якої ці проєкти були б неможливими. Я дуже ціную і люблю своїх співробітників, які зараз працюють над обома проєктами. За останні півтора року ми зросли втричі, і я цим щиро пишаюся.
Але найбільше задоволення для мене — це бачити, як наші учасники зростають, розвиваються та змінюються. Я неймовірно щаслива, коли вони пишуть відгуки про те, що наші курси змінили їхній світогляд чи життя. Також мене неймовірно тішить бачити книжки наших учнів на полицях книжкових магазинів, бачити їх серед тих, хто досягнув успіху після наших курсів з письменницької майстерності, і коли вони згадують нас у подяках. Це дуже надихає!
Що мені найменше подобається? Чесно кажучи, я не завжди в захваті від технічної рутини. Але, звісно, вона стає прийнятною, адже ти розумієш, навіщо це робиш. І це найважливіше для мене.
«Для мене моя команда — це не про контроль, лідерство, це про довіру. Про довіру кожному в команді. Без довіри не було б жодного з проєктів».
Які принципи лежать в основі вашого стилю керівництва у Litosvita? Як ви мотивуєте та надихаєте свою команду?
У формуванні команди я керуюся одним важливим принципом: підбираю людей за їхніми цінностями та відповідністю духу команди. Це дозволяє одразу зрозуміти, наскільки людина впишеться у колектив.
Ми дуже багато працюємо. Кожен із нас вкладає максимум зусиль у свою справу. Наприклад, наша SMM-менеджерка Ірина з ентузіазмом розвиває проєкти, роблячи для цього все можливе й неможливе. Вона постійно шукає нові можливості для прояву, навіть якщо ми не ставили перед нею таких завдань.
Я ціную ініціативність та вмотивованість. Важливо бачити, що людина дійсно хоче працювати саме тут, у цій команді, і робити щось саме для цього проєкту. Ми всі чудово розуміємо, що працюємо в освітній сфері, і це непроста справа, особливо в галузі літератури чи культури. Однак саме це розвиває Україну і транслює нашу місію — країну сильної культури. Ми робимо це через якісні освітні проєкти: навчаємо писати сильні тексти, а у Cultosvita допомагаємо розуміти власну культуру.
«Ми єднаємо людей через сенси. Ось що ми й надалі хочемо робити!»
Як Litosvita підтримує розвиток жіночого лідерства всередині компанії? Чи є якісь програми або ініціативи, які ви хотіли б виділити?
Для нас жіноче лідерство — це не просто слова, а щоденна реальність. Фактично 100% нашої команди складається з жінок. Хоча ми залучаємо кількох чоловіків на аутсорсингу, кістяк команди — це жінки.
Ми створюємо умови, де кожна жінка має можливість брати на себе відповідальність. На своєму місці вона може приймати рішення, керувати проєктами та створювати програми. Для нас окрема ініціатива — це норма, наша звичка.
Ми віримо у підтримку через довіру, надання можливостей та відкриті розмови. Квартально, а тепер навіть частіше ми проводимо зустрічі one-to-one, де я намагаюся вислухати кожного, запитати, як було б цікаво розвиватися. Я розумію, що люди можуть вигорати на своїх позиціях і хочуть рухатися далі.
Цього року ми провели курс «Жіночі голоси». Його мета — надати силу жінкам, які прагнуть почути, як писали класикині, та зрозуміти так звану жіночу літературу.
Авторський курс Віри Агеєвої не просто аналізує тексти українських авторок. Він препарує процес витворення «своєї кімнати» — відвоювання права жінок на творчість зокрема і соціальне проявлення загалом. «Жіночі голоси» — це хронологія того, як жінки все ширше прочиняли двері «кухні та церкви» і дозволяли своєму голосу лунати гучніше і гучніше. Я вірю, що ця серія лекцій не просто дала глибше розуміння літературного процесу, у якому тексти, написані жінками, тривалий час не підсвічувалися належним чином, я вірю, що вона надихнула студенток на те, аби гучніше заявити про себе в літературі та інших царинах діяльності.
Щодо спільного дозвілля, то нещодавно ми всією командою почали вчитися грати у великий теніс. Компанія оплачує тренера раз на тиждень, і всі охочі приходять на заняття. Ми завжди підтримуємо цікаві ініціативи від команди, адже це відповідає нашим інтересам та цінностям. Оскільки я сама постійно займаюся спортом, то завжди «за» подібні активності.
«Ми слухаємо і чуємо. Я думаю, що у цьому найбільший принцип»
Ми намагаємося підтримувати відкритий діалог у команді.
Також ми регулярно організовуємо корпоративні заходи, зазвичай раз на квартал. Це можуть бути походи на виставки, театральні виступи, різноманітні майстер-класи тощо.
Якими комерційними проєктами ви опікувалися та чи назвали б ви їх успішними? Та що для вас успіх?
Litosvita та Cultosvita — це комерційні проєкти, що приносять прибуток. Це соціальний бізнес, проте ми активно впроваджуємо й грантові програми.
Грантова програма Litosvita — це велика програма, на яку минулого року подалося 1650 осіб. Ми відбираємо 30 щасливців, які отримують гранти на навчання на окремих курсах. Крім того, ми надаємо три річні гранти, що дають можливість безкоштовно навчатися на всіх наших курсах протягом року, включно з наймасштабнішою «Річною програмою письменницької майстерності».
Річна програма — це наш найбільший курс, який триває рік. Під час нього студенти пишуть власну книгу, активно працюючи з кураторами. Це доволі дорога програма, її вартість — 65 000 гривень. Однак грант дає безкоштовний доступ не лише до неї, а й до всіх 40 курсів, які відбуваються протягом року.
Ми також пропонуємо безкоштовну участь в антології сучасної української прози, яку випускаємо раз на рік. Подати заявку може будь-хто, хто пройшов наші короткі або тривалі програми. Журі відбирає 20 учасників, чиї твори публікуються в антології безкоштовно.
Окрім цього, ми безкоштовно навчаємо дітей військовослужбовців, наприклад, у межах курсу «Підліткова літературна школа».
Ми не забуваємо і про свій внесок у перемогу: відсотки від прибутку перераховуємо на ЗСУ. Постійно співпрацюємо з різними волонтерами та громадськими організаціями, регулярно роблячи донати.
Для мене успіх полягає в тому, щоб мати можливість допомагати Україні тут і тепер, наближаючи нашу перемогу хоча б таким чином.
«Якщо ми не у війську, ми маємо допомагати війську!»
А як податися на грантову програму?
Подати заявку на нашу грантову програму дуже просто!
Ми оголошуємо набір наприкінці липня. Щоб взяти участь, вам потрібно лише заповнити просту заявку та описати вашу мотивацію. Переможців грантової програми ми оголошуємо на початку вересня.
Скільки років ви в освітній сфері? Чому саме ця сфера? Які у вас плани на майбутнє та амбіції у кар’єрі?
Я працюю в освітній сфері приблизно 15 років. Все почалося з бажання стати журналісткою, але згодом я зрозуміла, що мене більше приваблює видавнича справа та редагування. Тому я перевелася до іншого вишу — Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Там і стався той самий метч: я поєднала свою любов до літератури, прагнення створювати освітнє середовище, де головне — практика, а не суха теорія, та роботу над освітніми проєктами. На це також повпливала дружба з моїм колишнім партнером та коло спілкування, у якому я перебувала.
Я сама дуже люблю навчатися, постійно проходжу різні курси, адже мені завжди все цікаво. Вважаю, що ми повинні вчитися протягом усього життя.
Я захоплююся українською культурою та мистецтвом, мені дуже подобається прикладне мистецтво. У дитинстві я займалася різними речами, від виготовлення штучних квітів до петриківського розпису. Зараз моє хобі — колекціонування картин українських художників. Я люблю відвідувати музеї, виставки, розглядати артбуки, ходити в театри. Від цієї пристрасті з’явилася Cultosvita.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну я помітила величезний сплеск інтересу до театру та опери. І зрозуміла, як мало я сама про це знаю. Маючи можливість створювати якісні освітні програми, вирішила, що маю це зробити. Чому ні? Це стало дуже важливим для мене.
«Освіта — це сфера, яка дає віддачу, не миттєву, але глибоку»
Ти бачиш, як змінюються люди, як відбувається їхня трансформація. Хтось після наших курсів видає свою книгу, хтось запускає власний творчий проєкт, хтось пише сценарій та знімає кіно, а хтось — подкаст. Для мене особливо цінно, коли після наших курсів люди починають просто більше читати. Без цього ніяк, адже, перебуваючи в такому середовищі, ти завжди прагнеш зростати.
А які у вас плани на майбутнє, кар’єрні амбіції?
Мої основні плани на майбутнє — це активний розвиток проєктів Litosvita та Cultosvita. Ми прагнемо створити літературну агенцію, яка займатиметься промоцією українських авторів та їхніх творів в Україні.
Окрім цього, вже поступово реалізуємо ідею літературної премії для письменників-початківців, над якою ми працюємо ще з 2024 року. У планах також залучення сильніших голосів до наших проєктів та вихід на нові аудиторії.
Мрію відкрити свою невеличку книгарню, але для цього потрібен час.
Особисто мені цікава управлінська освіта, поглиблена структуризація всіх процесів та розвиток нашої спільноти.
«Моя глибока мотивація полягає в тому, щоб українська культура та українська освіта звучали як в Україні, так і в усьому світі. Саме це надихає мене робити те, що я роблю щодня, хоча це й непросто»
Який момент у вашій кар’єрі вважаєте переломним або визначальним?
Якщо коротко, то переломним моментом у моєму житті та в історії Litosvita став розрив ділових відносин з моїм партнером. Я викупила його частку і стала одноосібною власницею та керівницею проєкту.
Саме після цього рішення почалося моє найбільше зростання, відбулися значні трансформації, і я розпочала найактивнішу роботу. Цей момент сильно змінив мене та моє життя.
Чи проходите якісь навчання?
Я постійно навчаюся і вкладаю значні кошти в особистий розвиток. До речі, для своєї команди у Cultosvita я також купую багато навчальних програм, особливо якщо співробітники прагнуть покращити навички, які стануть у пригоді нашому проєкту.
Першим важливим кроком, що дав поштовх до зростання і мотивації, а також сприяв появі проєкту Cultosvita, став семінар «Бізнес і суспільство» від The Aspen Institute Kyiv. Після нього у мені відбулися значні внутрішні зміни. Це був надзвичайно цікавий тижневий досвід у Карпатах у компанії неймовірно цікавих сильних людей. Цей семінар справді змінив мій погляд на багато речей як у житті, так і в бізнесі, ставши потужним джерелом внутрішньої мотивації.
Після цього я довго вагалася щодо навчання у Києво-Могилянській бізнес-школі (KMBS). Мені здавалося, що це надто висока планка, а люди, які там навчаються, просто небожителі.
Коли я дізналася про новий набір у KMBS та можливість отримати грант, вирішила ризикнути. Повна вартість навчання (1 500 000 гривень) була для мене значною сумою, і без гранту я б не змогла взяти участь у програмі. Тому вся надія була на грант, який покриває 75% вартості. Коли я його отримала, то просто не могла повірити! Це мене дуже мотивувало.
Стати частиною Києво-Могилянської спільноти для мене велика честь. Я лише на початковому етапі, але попереду два роки навчання, а паралельно — власний бізнес і материнство. Проте це мене не лякає, а, навпаки, мотивує та заряджає! Наразі я не планую інших навчань, оскільки зосереджена максимально на KMBS.
Чи плануєте написати власну книгу? Якщо так, то про що?
Я б не назвала це мрією, адже якби це була мрія, я б її вже здійснила. Але так, я хотіла б написати книгу і навіть відчуваю, що це мій обов’язок.
Про що вона буде? Звісно, про Litosvita та шлях її становлення. Про те, що відбувалося зі мною протягом цих років, про наші проєкти та цікаві історії людей, які пройшли через нас.
У нас є чудова літературна школа у Карпатах, яку ми організовуємо вже 15 років поспіль. Туди приїжджають відомі письменники, відбуваються безліч цікавих розмов та вечорів. Я хотіла б розповісти про ці події, щоб зберегти їх для майбутнього.
Мої плани також включають розбудову Litosvita як сильної та незалежної від власників компанії.
«Мене не буде, але Litosvita буде!»
Мені хочеться, щоб так було колись. Щоб ця компанія стала настільки сильною, на яку не буде впливати час чи штучний інтелект.
«Litosvita — це глибока людська історія. Це про спільноту, а людям все одно потрібні люди!»
Cultosvita достатньо молодий проєкт. Чи можете розповісти про нього детальніше?
Cultosvita народилася навесні 2025 року. Її поява стала відповіддю на суворі реалії: попри повномасштабне вторгнення, попри те що ми втрачаємо найкращих людей, зокрема багатьох митців, на вулицях великих міст досі лунає російська мова, а подекуди й російські пісні.
Насправді це свідчить про неосвіченість і нерозуміння людьми того, що відбувається. Ми маємо усвідомити: щоб краще зрозуміти себе і бути собою, необхідно відгородитися від усього російського.
«Cultosvita — це проєкт, який допомагає зрозуміти й усвідомити нашу культуру»
У цій компанії ми зосереджуємося на українській культурі, адже вона охоплює величезну частину нашого життя: те, що ми дивимося, слухаємо, читаємо, споглядаємо тощо.
Досліджуючи культуру, ми краще розуміємо самих себе. Тут ми говоримо про різні напрями. Якщо в Litosvita ми більше зосереджені на літературі та всьому, що пов’язано з текстом, то Cultosvita охоплює набагато ширше поле — саму культуру.
Ми створюємо різні проєкти та освітні продукти, присвячені дослідженню культурних явищ у різних сферах: музика, кіно, архітектура, живопис, театр, фотографія та традиції. У Cultosvita ми прагнемо створювати освітні продукти, які зацікавлять кожного українця.
Наша мета — щоб наші студенти споглядали, творили та розуміли українське мистецтво, спираючись на знання та навички, отримані на наших лекціях.
«Cultosvita — це проєкт про нас, українців, про наші культурні коди й усе, що всередині нас. Ми хочемо транслювати це для нас»
Як на Litosvita вплинула війна? З якими труднощами стикнулися у професійному та особистому плані? Де повномасштабна війна застала особисто вас?
Для нас війна показала силу нашої спільноти, тому що вже в травні 2022-го ми відновили нашу діяльність і почали запускати знову курси.
Коли ми запустили перші курси, я була дуже здивована і приємно вражена, що люди, навіть перебуваючи в екзилі, хочуть навчатися. Їм було важливо відволіктися та здобувати нові знання. Це стало для мене справжнім шоком, але приємним. Люди, які виїхали з країни, не просили повернути гроші за курси, на які записались. Більшість із них не відмовлялися від навчання, навпаки, заявляли: «Якщо ви працюєте, то ми будемо слухати». Це стало для команди надзвичайно важливим показником і великим джерелом натхнення.
Ця ситуація також показала, наскільки ми, українці, сильні духом. Ми сильна нація з глибоким внутрішнім стержнем. Наприклад, моя сім’я та команда Litosvita виїхали на три місяці до Львова. Водночас ми продовжували робити ремонт у будинку, який купили у Броварах незадовго до 24 лютого. Щойно окупанти відступили з найближчих до Броварів сіл, ми одразу ж повернулися і продовжили ремонт. Уже в січні ми заїхали у новий дім, а Litosvita поновила свою стабільну роботу.
Це свідчить про те, що ми дуже хочемо залишатися вдома, на своїй землі, і творити саме тут. Особисто я не виїжджала за кордон під час повномасштабного вторгнення, хоча одній із моїх дітей тоді не було ще й року. Мені було страшніше виїхати за кордон, ніж залишитися тут. Просто я не розуміла, як би я почувалася там. Тут було мені спокійніше. І я щаслива, що завдяки ЗСУ ми маємо можливість жити й працювати в Україні, продовжувати щось робити для неї.
«Я бачу своє майбутнє тільки тут, в Україні»
Які стратегічні напрями розвитку ви бачите для Litosvita у найближчі 3-5 років? Чи плануєте розширювати спектр освітніх програм або виходити на нові ринки?
Ми плануємо активно розширювати нашу діяльність. Зокрема, прагнемо створити власну літературну агенцію.
Окрім цього, ми поглиблюватимемо наявні навчальні програми та розроблятимемо нові, більш широкі та інтенсивні курси за такими напрямами:
- редагування,
- письменницька майстерність,
- сценаристика,
- журналістика тощо.
Усе це — частина нашого прагнення до власного розвитку та внеску в культуру.
Чи займаєтеся благодійністю?
Мені завжди здається, що я роблю недостатньо щодо благодійності, тому цю тему обговорювати непросто. Однак я постійно долучаюся до різноманітних зборів, особливо тих, про які мене просять.
Ми співпрацюємо з такими благодійними фондами, як VETERANKA, Shields Ukraine та «Клуб Добродіїв». Також допомагаємо з точковими зборами на конкретні прилади чи спорядження, якщо до нас звертаються. Останній наш донат був для «Хартії».
Окрім цього, ми практикуємо проведення спеціальних лекцій, весь прибуток від яких передаємо на потреби конкретних військових підрозділів. Наприклад, нещодавно весь дохід від лекції з публічних виступів письменника Івана Шарана був переданий батальйону «Стугна». Раніше ми вже робили подібні ініціативи, надсилаючи кошти 3-й окремій штурмовій бригаді.
Під час Літньої літературної школи у Карпатах минулого року ми провели аукціони та збори, завдяки яким вдалося зібрати 70 тисяч гривень. Усі ці кошти були спрямовані на збори Андрія Любки.
Хоч я й схильна думати, що цього недостатньо, адже кожен із нас має робити значно більше, ніж просто щоденні донати, говорити про це вкрай важливо. Це мотивує і надихає, а також спонукає до того, щоб робити ще більше.
Як ви поєднуєте професійні амбіції з особистим життям? Які стратегії допомагають вам підтримувати баланс між роботою та материнством?
Насправді це дуже складно поєднується, але я намагаюся. Звісно, іноді доводиться чимось жертвувати, чи то роботою, чи материнством. Буває, запрошують на виставу, а ти розумієш, що зараз дітям потрібно приділити більше часу.
Зараз я переживаю не зовсім простий період розлучення, тому відбувається багато змін. Мені багато допомагає моя мама, друзі, за що я їм надзвичайно вдячна.
Також мій старший син іде до першого класу. Це буде абсолютно новий досвід, до якого я поки що не зовсім готова, але морально налаштовуюся.
Важливо зазначити, що я раз на тиждень працюю з психологом. Ці сесії допомагають мені краще структурувати життя, бачення та пріоритети.
У мене немає жодних жорстких стратегій. Поки що це більше ситуативна історія. Звісно, я планую на кілька місяців наперед: знаю, коли буде більше робочого навантаження, а коли менше, коли буде більше часу на навчання. Наприклад, зараз навчання у KMBS є для мене пріоритетом, тому я свідомо жертвую вільним часом.
Раніше я любила використовувати інструмент «колесо балансу», щоб відстежувати, куди йде мій час, і досі час від часу до нього повертаюся. Наприклад, я значно скоротила час, проведений у соцмережах. Багато чого дізнаюся від знайомих або колег, тому що не витрачаю час на перегляд стрічки чи коментування, спілкування з людьми у коментарях. Крім того що це дає ілюзії активного життя, це просто з’їдає потенціал.
Також у моїх пріоритетах залишається спорт: мінімум тричі на тиждень я займаюся плаванням, бігом, тенісом. Це обов’язкове для мене.
Ну і на останок — про що мрієте?
«Моя найбільша мрія — це перемога України у війні з мінімальними втратами, щоб мої діти могли гідно жити у країні, яку я так люблю»
Я дуже хочу, щоб більшість українців усвідомила важливість української мови. А також, щоб усі розуміли, що вони чують, бачать, слухають і транслюють у своєму житті.
«Для мене ідеальна картина майбутнього — це україноцентричність як головна цінність кожного українця»
Це моя справжня мрія. На жаль, мені часто неприємно бувати на дитячих майданчиках і чути, як батьки розмовляють російською навіть з кількамісячними немовлятами. Я щиро не розумію, навіщо вони це роблять. Мені просто не хочеться перебувати на одній території з такими людьми.
Саме про це я мрію, і ця мрія для мене навіть більша, ніж будь-що інше. Я відчуваю, що певною мірою долучаюся до її втілення завдяки своїй діяльності та діяльності компаній.