Леся СайкоКоли кохання переплітається з таємницею, серце починає битися інакше.
В цьому матеріалі ділимося уривком з історії про кохання, яке переживає час і відстань. Таємнича жінка вирішує розкрити свої почуття до чоловіка, якого вона любила впродовж років, через зворушливий лист. Вона ділиться спогадами про їхні мимовільні зустрічі та про те, як її любов залишалася непоміченою. Ця новела вражає своєю емоційною глибиною та спонукає читача до роздумів про істинну природу прив’язаності.
«Лист незнайомки» — це глибоко зворушлива повість із серії «Золота полиця», що відкриває завісу над потаємними почуттями жінки, яка все своє життя кохала чоловіка, не отримавши від нього жодного знаку уваги.
У своєму емоційному посланні вона розкриває перед ним світ своїх переживань, від безтурботного дитинства до складної зрілості та викриває моменти, які залишилися непоміченими. Цвейг майстерно малює картину її самотності, прагнень і болю, створюючи справжню драму на тлі нездійсненних мрій.
Через цей лист ми стаємо свідками боротьби між почуттями та реальністю, надією та розчаруванням. Це історія про те, як одна людина може змінити життя іншої, навіть якщо їхній зв’язок залишиться назавжди одностороннім.
Про автора:
Стефан Цвейг — австрійський письменник, драматург і есеїст, один із найвизначніших авторів свого часу. Він здобув визнання за свої глибокі психологічні портрети та чутливе зображення людських емоцій. Цвейг написав численні романи, новели та есе, більшість з яких досліджують теми кохання, самотності і невдачі.
Цвейг був не лише талановитим письменником, але й активним культурним діячем, який боровся за ідеї європейського гуманізму. Через політичні події, зокрема націоналізм і Другу світову війну, він емігрував з Австрії, зрештою оселившись у Бразилії, де й провів решту свого життя. Його роботи залишаються актуальними й сьогодні, адже вони торкаються вічних тем, з якими стикаються люди різних епох.
Публікуємо уривок із новели:
Тепер ти розумієш, коханий, що за диво, якою принадною загадковістю став для мене, дитини! Виявити, що людина, яку шанують, бо вона пише книги й знаменита в тому іншому, великому світі, — насправді юний, елегантний, по-хлопчачому веселий двадцятип’ятирічний чоловік! Чи потрібно мені ще додати, що з того дня в нашому будинку, в усьому моєму бідному дитячому світі мене не цікавило нічого і ніхто, крім тебе, що я з усією впертістю, всією настирливістю тринадцятирічної думала лише про твоє життя, твоє існування. Я спостерігала за тобою, твоїми звичками, вивчала людей, що приходили до тебе, і все це лише розпалювало мою зацікавленість, адже вся роздвоєність твоєї особистості виявлялася в різноманітності цих гостей. То були молоді люди, твої товариші, обідрані студенти, з якими ти сміявся та радів, а тоді знову дами, що приїжджали на автомобілях, директор опери, великий диригент, якого я бачила лише здалеку за пюпітром; бували там і маленькі дівчата, які ще відвідували комерційне училище й збентежено прослизали у твої двері; взагалі було багато, дуже багато жінок. У мене при цьому не виникало ніяких особливих думок, навіть тоді, коли одного ранку, як я йшла до школи, від тебе вийшла дама з густою вуаллю. Мені ж було тільки тринадцять, і ще не знала, що пристрасна цікавість, з якою я підглядала за тобою й підслуховувала, це вже — кохання.
Але я точно пригадую, мій коханий, день та годину, коли я навіки втратила своє серце. Ми зі шкільною подругою гуляли й стали поговорити перед ворітьми. Приїхало авто, зупинилося, і ти у своїй нетерпеливий, гнучкій манері, яка й досі мене захоплює, скочив із підніжки й пішов до дверей. Щось змусило мене відчинити тобі двері, і я заступила дорогу так, що ми ледь не зіткнулися. Ти глянув тим теплим, м’яким поглядом, який ніжно мене огорнув, ніжно усміхнувся — так, я не можу сказати інакше — й мовив до мене тихим, довірливим голосом:
— Дуже дякую, панночко.
Це й усе, коханий, утім з цієї секунди, від цього м’якого, лагідного погляду я стала твоєю. Пізніше я дізналася, що такі погляди, які обіймають, притягують, оповивають й одночасно роздягають, — що такі погляди природженого спокусника ти даруєш кожній жінці, яка проходить повз, кожній продавчині чи покоївці, яка відчиняє тобі двері, що цей погляд не підкоряється твоїй волі чи прихильності, твоя ніжність до жінок несвідомо робить його м’яким та теплим. Але я, тринадцятирічна дитина, не мала й гадки про це: я вся горіла. Вірила, що ніжність призначалася лише мені одній, і тієї миті в підлітці прокинулася жінка, — і я назавжди стала відданою тобі.
— Хто це був? — запитала моя подруга.
Я не змогла відповісти одразу. Було неможливо вимовити твоє ім’я: вже тієї однієї-однісінької секунди воно стало для мене священним, стало моєю таємницею.
— Ах, якийсь пан, що тут мешкає, — незграбно пролепетала я.
— Чому ж ти так зашарілася, коли він глянув на тебе? — уїдливо вколола мене подруга з усією злістю допитливої дитини.
І через те відчуття, що вона, глузуючи, торкнулася моєї таємниці, я почервоніла ще дужче. Через розгубленість я стала грубою.
— Дурна гуска! — дико сказала я: залюбки задушила б її тоді.
Та подруга лишень знущально розсміялася, так що мої очі наповнилися слізьми від безсилого гніву. Я покинула її й побігла нагору.
З тієї секунди я почала тебе любити. Знаю, жінки часто говорили тобі, пещеному улюбленцю, це слово. Та повір мені: ніхто не кохав тебе такою рабською, догідною, відданою любов’ю, як та істота, якою я була й назавжди для тебе залишилася. Адже ніщо на землі не зрівняється з непомітною любов’ю дитини з темряви, бо моє почуття таке безнадійне, віддане, покірне, нетерпеливе та пристрасне, якою ніколи не стане палке та несвідомо вимогливе почуття дорослої жінки. Лише самотні діти можуть зберегти своє захоплення; інші розтеревенять усе в товаристві, сточать почуття в зізнаннях, а вони багато чули та читали про кохання й знають, що воно є спільною долею. Діти граються таємницею, немов іграшкою, хваляться, як хлопчаки своєю першою сигаретою.