«Рашисти не змогли вибити двері у мою квартиру»: ведуча Наталя Островська про роботу під час війни та проєкт «Здійсни мрію»

Наталя Островська — ведуча на каналі «1+1», яка із початком війни продовжує працювати, а також допомагати військовим та реалізувати разом із командою проєкт «Здійсни мрію» для збору гуманітарної допомоги для дітей, родин і літніх людей, постраждалих унаслідок війни. В інтерв’ю WoMo вона розповіла, що їй довелося пережити під час війни та як вдається продовжувати боротися за перемогу України. 

Де ви зустріли 24 лютого?

24 лютого я зустріла вдома — не міцно спала, попри те що допізна працювала. Приїхала додому орієнтовно о 23:00, до цього була на зніманні біля Офісу президента. Тоді, 23 лютого, президент зібрав у себе найвпливовіших бізнесменів України. Попри те що того дня дуже втомилась на роботі, якось неспокійно мені було. Прокинулась до першого вибуху, зайшла в інстаграм і прочитала повідомлення від куми з Борисполя: «У нас потужні вибухи, не знаю що робити, у мене ж маленька дитина». Я сказала, що це напевно феєрверки: «Заспокойся, все буде добре, лягай спати». Але вона відписала, що ні, це не феєрверки, а почалася війна. Ну і потім я вже побачила у соцмережах повідомлення з околиць Києва про те, що чути вибухи, а за кілька хвилин вже і я почула вибухи у себе. Зібралася, поїхала на заправку, бо знала, що треба бензин, аби дістатися роботи. І, знаєте, мені здалося, що якийсь апокаліпсис настав. Усі виїжджають з речами, з тваринами. А я стою на заправці, п’ю каву, десь вибухи лунають. І я розумію, що це нагадує самогубство, що мені потрібно, навпаки, у місце, звідки люди виїжджають. Ось такі відчуття закарбувались на все життя у моїй пам’яті.

Наталя Островська

Якими були ефіри на початку війни?

Одразу я потелефонувала головному продюсеру Тетяні Білоус і запитала, що робити. Попри мій вихідний, який мав бути 24 і 25 лютого, я готова була приїхати на роботу. Таня сказала, що я можу включитися зараз із заправки. Так і зробила. Далі подзвонила своїй шеф-редакторці Еллі Білостоцькій, вона порадила їхати на роботу, бо вже тоді ми в ефірі почали мовити безперервно, людям потрібна була інформація.

Наталя Островська у Херсоні

Ми працювали у новинах без упину. І для мене це було дуже відповідально. Спершу у кадрі працювали разом з Олександром Моторним. До цього його знала як колегу і все, не працювали в ефірі жодного разу з ним. І для мене це було теж викликом. Але його міцне плече мені допомогло, і я дякую йому за це.

Які 5 головних подій сталися у вашому житті після початку повномасштабного вторгнення?

На початку війни мені здавалося, що нормальне життя вже закінчилося, але виявилося, що цей виклик можна перетворити на плюс. Я розумію, що розпочався новий етап життя. Не зовсім приємний, але цікавий.

Звільнення Ірпеня від росіян.

Переїзд в Ірпінь як новий етап життя. Завдяки тому, що ЗСУ вибили рашистів з Ірпеня, моя квартира залишилась цілою більш-менш і я змогла переїхати у нове житло з чоловіком.

Знайомство з новими людьми — військовими та волонтерами, завдяки роботі у розмовній студії марафону.

Благодійний концерт у Чикаго.

Придбання модульного будиночка для пенсіонерів, які втратили житло.

Це такі важливі події, які сталися за ці 10 місяців. Також, як підсумок року, можу пригадати особисте знайомство з військовими, медиками, волонтерами у ефірі Єдиних новин. Зустріч з послом ЄС поза ефіром — обговорювали на пресланчі три питання — макрофінансова допомога, гуманітарні питання та вступ України до ЄС. І з особистого ще — здійснилася моя мрія, і мрія моїх батьків — ми провели невелику відпустку у зимових Карпатах. Емоцій море, бо я ніколи раніше не була у Карпатах взимку. І я стала на лижі! Спочатку піднялася на гору, впала там одразу з підйомника і вирішила, що ставати на лижі ніколи у житті не буду. Але потім згадала, що так давно мріяла про це, а кидати справу на пів шляху не моє. Мені у фейсбуці написав інструктор і покликав на заняття. За дві години ми вже були на горі Довга, а це вже досягнення! Тепер буду їздити на лижі. Тим паче що ми знайшли крутий готель Shelter Apart у самому центрі.

У вашій сторіс був момент, як рашисти не змогли зламати двері у вашу квартиру в Ірпені. Розкажіть трохи про це.

Так, у мою квартиру не змогли потрапити рашисти, як не намагалися. Вони лиштву повибивали, намагалися потрапити через бетонну стіну, били її, тому що двері пробити їм не вдалося. Це було дуже-дуже смішно, що вони так намагалися потрапити у квартиру, хоча там був лише матрац і пральна машина. Те, що користується популярністю у росіян. Мені потім дзвонила ця компанія з виробництва дверей і дякувала за чесний відгук. Ми ще з чоловіком сперечалися — ставити ці двері чи не ставити. Це найкраща інвестиція була. Тому що жоден рашист не зміг ступити у квартиру, хоча залишки снарядів позалітали у стіни. І це як сувеніри на згадку від них…

Яке ваше рішення було на межі фолу і ви перемогли ?

Виїзд на третьому тижні війни у резервну студію ТСН. Я це рішення ухвалила у складному емоційному стані, коли рашисти дедалі ближче просувалися до столиці. Коли мою знайому волонтерку Настю Яланську розстріляли у Бучі рашисти, я вирішила їхати у резервну студію ТСН. Я чомусь думала, що шкодуватиму про це, тому що у Києві в мене була хороша робота, мені писали люди, і я просто не знала, що мене чекає там, як зміниться моя робота. Але, навпаки, там у мене почалася розмовна студія, і це був новий етап роботи та виклик, який, можна сказати, я пройшла на 100%. Це новий досвід.

Нічна варта у резервній студії

Як розвивається проєкт «Здійсни мрію»?

Попри війну проєкт продовжує здійснювати дитячі мрії. У такий складний етап для нашої країни діти дуже страждають емоційно, і піклуватися про них потрібно ще більше. Отакий соціальний проєкт, він дуже важливий, це я могла побачити та переконатися сама в Охматдиті на Уроці мрій, коли ми прийшли подарувати діткам свято — поговорили з ними, про що вони мріють, як майбутнє своє бачать. Спілкування для дітей дуже важливе. Ми змогли здійснити мрію 15-річної Анастасії з Бучі, з нею ми якраз познайомились в Охматдиті. Настя розповіла мені про те, що сиділа у підвалі певний час, коли росіяни вже зайшли в Бучу. Я розуміла, наскільки це позначиться на психіці дитини, бо вона чітко в такому віці розуміє, що відбувається. Доки ще був зв’язок, якось триматися і не падати духом Насті допомагали новини. Так і народилася мрія — побачити, як новини випускають в ефір, і провести день з тими, хто через екран давав віри триматися. Я запросила її до нас на «1+1». Я сподіваюсь, що знайомство з місцем, де створюються новини, та з тими, хто їх створює, надихне Настю на думки про майбутнє, підтримає у мріях та їх досягненні.

Днями мої колеги Неля Шовкопляс і Єгор Гордєєв повернулися зі Львова, де разом зі «Здійсни мрію» влаштували марафон добра разом. Впродовж Дня святого Миколая ведучі за донати виконували різні замовлення містян. Зібрали уже приблизно 170 тисяч гривень. Цього вистачить на першу важливу частину реабілітаційного обладнання для львівської Лікарні святого Миколая. Але колеги продовжили збір ще на час особливих передріздвяних днів. Можна долучатися на платформі Dobro.ua: https://dobro.ua/project/wish2022/

А ще завітали до мрійника з Волині — Сашка, заочно познайомили його з кумиром Євгеном Клопотенком, і він запросив Сашка на майстер-клас. Добре, що ми можемо завдяки цьому проєкту дарувати дітям позитивні емоції, відволікти їх від війни, яка кожного дня забирає життя. На жаль, це відбивається на дітях теж. Навіть якщо ми зараз цього не бачимо, то у майбутньому це обов’язково проявиться. Хочеться, щоб психологи та лікарі вже про це дбали та працювали з дітьми, ну а ми їм допомагали у цьому.

Можливо, є інші проєкти, у яких ви організатор чи учасник?

Я долучаюсь не до багатьох проєктів, але якщо вже долучаюсь, то ефективно. Так було з прапором з підписом президента України. Це була моя шалена ідея, бо після того, як мене запросили на благодійний концерт, я зрозуміла що маю туди поїхати з важливою місією. Це було моєю ідеєю підписати прапор у президента України Володимира Зеленського, головнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного, командувача Національної гвардії Юрія Лебедя, міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського, героя України “Фіна” — Дмитра Фінашина та захисників «Азовсталі» Дмитра Козацького, Катерини Поліщук із позивними «Орест» і “Пташка”. Шеф-редакторка ТСН Елла Білостоцька допомогла прокомунікувати з Офісом президента, і все в нас вийшло. Я долучилась до цього проєкту ефективно, 70 тисяч доларів — це рекордна сума у Чикаго за підпис такого прапора.

Замовила його пошиття у тернопільських дівчат. Вони з душею його зробили, з душею його підписали наші герої, люди які зараз в усіх на устах, які мають силу, міць, які проявили з 24 лютого. І це вилилось у результат — 70 тисяч доларів на допомогу Україні та нашим військовим.

Вже відзвітували за $21 900 з коштів за прапор. Їх витратили на модульний будиночок для родини Кисленків з Ірпеня. Українське подружжя — 81-річний Станіслав Анатолійович та 76-річна Надія Михайлівна — все життя будували власну оселю. Росіяни позбавили їх житла, а ми з ТСН здійснили їхню мрію — жити на власній землі. Ми встановили будинок — 39 квадратів, новенький, сучасний! Дуже пишаюся!

Розкажіть про аукціон українського прапора у Чикаго. Як виникла ця ідея та скільки коштів вдалося зібрати на допомогу?

Мене запросила приїхати чиказька діаспора, я запропонувала їм цю ідею з прапором, довго думала, що можу привезти й розіграти , щоб більше коштів виручити. Вирішила прапор, замовила його у кравчинь і скажу, що непросто було далі. Першим його підписав Герой України Фін, потім Пташка, потім я подзвонила своїм знайомим військовим у Нацгвардію, вони підписали у командувача, далі, коли Валерій Залужний дізнався, хто вже лишив свій автограф, теж погодився підписати. Ну і далі вже Елла Білостоцька прокомунікувала з Офісом президента, і президент вже не зміг відмовити. І нам було надзвичайно приємно, що фінальний підпис на цьому історичному прапорі був саме його. Це також оцінили у Чикаго.

Змагалися за прапор до останнього — було дві пари. Один хлопець з Молдови, його дружина з мого рідного міста Тернівка Дніпропетровської області, у Чикаго вони мешкають давно, вони дуже хотіли придбати цей прапор. І волонтерка, власниця великої логістичної компанії Алла Лопаткіна. Перемогла все ж Алла. Емоції, які я отримала там… Це справді було так неочікувано, тому що ми думали 20 тисяч доларів максимум можемо отримати, а насправді вийшло 70.

Чи з’явилися у вашому оточенні представники нових соціальних груп, з якими ви до війни не спілкувались?

Я, коли сама спробувала поволонтерити, то зрозуміла, наскільки це емоційно складно. Не зриватися, коли щось не виходить — коли не встигають доставити вчасно, взуття надіслали не того розміру чи щось інше. Я пишаюсь нашими волонтерами. Дійсно, це великий шмат роботи, без них, я вважаю, ми б війну точно так не вигравали, як зараз виграємо.

Наталя Островська з послом ЄС

Професійний досвід допомагає вам планувати майбутнє в умовах війни ?

Моя робота ніколи не сприяла побудові планів. Навпаки, журналістська робота, дуже нестабільна, і мені це завжди подобалось. Тому нестабільність 24 лютого — це новий етап журналістської нестабільності, який доводиться «вигрібати». Я як дивлюсь на наших військових, як вони сидять у мокрих окопах у Бахмуті, я розумію, що нестабільність, яку ми маємо зараз, це дріб’язок. Головне, що в нас є життя, є робота, бо багато людей зараз втратили роботу, а робота — це мій сенс життя, я розуміла, якщо я її втрачу… Це те, про що я давно мріяла, ніяка війна не завадить мені займатись тим, про що я давно мріяла.

Які прийоми вам дозволяють сфокусуватися на тому, що треба робити?

Мені сфокусуватись допомагає спілкування з колегами, дійсно ми в розмові знаходимо істину, і це відволікає. Книжки теж. От, наприклад, я перечитую Едіт Еґер — «Вибір» і «Дар», я прочитала їх у війну по-новому. Авторка цих книг — жінки, яка пережила концтабори колись. І з тим, як зараз війна відбивається на нас психологічно, допомагають її прийоми. Вона каже, про те, що потрібно знайти дію і в принципі у мене так і відбулось — я фокусуюсь на певній справі й це допомагає.

Ще допомагають спорт, біг, спілкування з тренером. Мій тренер не дивиться новини. Він обрав таку позицію, не дивитись новини, і мені це підходить, тому що він не розбирається у моїй роботі, мені це допомагає відключатись хоч на кілька годин.

Чи відчули ви синдром вигорання, його наслідки?

Це сталося минулого місяця в листопаді, я відчула стрес і вигорання, зрозуміла це, коли в нашу студію прийшов військовий психолог, подарував нам книжку «Як ти, брате?». Я прочитала її та зрозуміла, що в мене була втома. Цей посібник розрахований на всіх українців, щоб вони зробили чек свого психологічного стану. Я прочитала і зрозуміла, що в мене був стан втоми, просто втоми. Я звинувачувала деяких людей, коли щось не виходило, такі безпідставні звинувачення були… І я почала сваритися з деякими людьми, з якими тісно спілкувалася. Але кілька вихідних, взяття паузи допомогли відновитись, і з новими силами у бій.

Що таке світ ТСН новин у сучасному житті України ?

Сучасне життя України не існує без світу ТСН. Ми розуміємо, що люди чекають від нас інформації, а інформація — це порятунок для нас. Ми робимо те, що нам подобається, попри всі складнощі та складні емоційні новини. Ми повідомляємо інформацію, розуміємо, що глядачі чекають, а ми хочемо з ними спілкуватися та комунікувати. Можливо, навіть не бачити їх, але відчувати їхню підтримку. Можна сказати, що ми підтримуємо людей, люди підтримують нас, і ми емоційно стабільні завдяки тому, що відчуваємо, що наша робота потрібна їм. І нам у ТСН за свою роботу ніколи не буде соромно у цей період війни. Ми розуміємо, що вкладаємо певний історичний сенс у нашу перемогу. Цим я дуже пишаюся.

 

Вікторія Покатіс