Регіна Кошова з Фонду Future for Ukraine: «Дітям війни треба допомогти зараз, бо так ми допомагаємо нашому майбутньому»

Проєкт «Незламні» поповнюється ще однією історію про стійкість, драйв та велике бажання робити більше у будь-якій ситуації.

Регіна Кошова — голова відділу комунікацій в агенції BADOEV ID. Коли почалось повномасштабне вторгнення її чоловік пішов на війну, а сама вона з колегами заснувала у Польщі благодійний Фонд «Future for Ukraine».

Регіна розповіла WoMo про те, як десять українок допомагають дітям війни, пораненим та мамам-біженкам.

Як ми заснували Фонд

Рішення про те, щоб залишитися у Польщі прийшло не одразу. Я з родиною і декілька колег спочатку вирішили зупинитися у Буковелі: у нашої агенції 25-го лютого був запланований корпоратив. Звісно, ніяких веселощів не могло більше бути, проте нам було де пожити кілька днів на шляху до кордону. В Буковелі ми робили підтримуючий контент для агенції — адже підтримка тоді для нас усіх була фундаментальною. Тобто ми одразу були налаштовані на активну позицію. Потім ми роз’їхалися по різних країнах Європи. Спочатку я потрапила на кілька днів до Угорщини, де в мене не було ані знайомих, ані родичів. І у цей момент мені зателефонувала Аня Ковальова, СЕО BADOEV ID і сказала: «Давай організуємо Фонд допомоги». Базою була обрана Варшава. Спочатку нас було четверо, а згодом до нашої команди долучилися наші надійні друзі і тепер нас стало десятеро.

Нам знадобилося півтора місяця, щоб зареєструвати Фонд у Польщі. Ми розуміли, що без цього серйозно до нас ставитись не будуть. Ми також зареєстрували Фонд в Україні. Потім відкрили сайт. Офіційній організації з прозорою структурою набагато легше працювати в Європі. Проте на початку у нас не було великих кейсів допомоги, щоб показати майбутнім партнерам, в тому числі великим польським фондам, які допомагають дітям. На щастя до нас виявили велику довіру і ми змогли стартувати.

Інститут репутації дійсно важливий у Європі, на початку нам дуже допомогла місцева влада, яка знайомила нас з майбутніми партнерами та рекомендувала нас. Втім, над комунікацією та репутацію ми працюємо постійно.

Найефективнішим нашим комунікатором із державними установами Польщі, та з європейськими партнерами в загальному, була наша віце-президент фонду Олена Сотник, яка має зв’язки буквально у кожній країні, у кожному місті, оскільки вона з 2014 року в парламенті була секретаркою Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції. Перед її компетентністю та досвідом відкриваються усі двері, тому діалог з польськими адміністраціями був налагоджений швидко. 

Допомога ліками та медичним обладнанням

Далі була основна задача: визначитись із тим, кому і як ми допомагатимемо. У виборі напрямків виходили з міркувань «відмовитись від того, де ми не зможемо бути ефективними».

Ми одразу обрали перший напрямок: медична допомога. З нами була Олена Ніколаєнко, стратег нашого Фонду, яка має медичну освіту та досвід управлінської роботи у клініках та фармкомпаніях. Таким чином ми розуміли, як будемо будувати шляхи допомоги постраждалих від війни і в Україні, і за кордоном, як будемо постачати ліки до українських лікарень. 

Ми, наприклад, налагодили співпрацю з ірландським фондом Medical Help Ukraine, який було створено українськими лікарями, які працюють в Ірландії. Вони доправляють в Україну автомобілі швидкої допомоги. А почали ми співпрацювати з доставки 400 аптечок IFAK для передової, потім наші дівчата самі перегнали велику швидку-«праворульку» до Львова, звідти наш водій вже довіз її до пункту призначення у Катеринопіль.

Треба сказати, що багато фондів у Європі та США починають з невеликих спільних проєктів, тому що мали певний негативний досвід, коли у дорозі щось «втрачалося». Ми гідно й чітко виконали нашу частину, тому нам повністю довіряють, ми підписали меморандум з ірландцями.

Цими днями передаємо в Україну медикаменти від американського Фонду Рочестера. Ліки ці йдуть до харківської лікарні. Окрім того, ми стали партнерами найбільшого в Україні Центру реабілітації «Unbroken» у Львові. Ми беремо участь у програмі протезування, а наші партнери з Японії вже надали центру спеціальні тягові пристрої для інвалідних візків, які значно полегшують пересування. У серпні ми зможемо забезпечити центр ще візками та додатковою кількістю цих пристроїв.

Другий наш напрямок — гуманітарна допомога. У Польщі акумулювалися великі об`єми допомоги, проте не одразу було зрозуміло, куди й до кого її направляти в Україні. А у нас були партнери в Києві, які мали налагоджену логістику. Таким чином, ми відправляємо вантаж на наш склад в Києві звідки вже розподіляємо та розвозимо допомогу туди, де вона потрібна. 

«Children Hub» — підтримка для мам та дітей в евакуації

Третій напрямок ми обрали, керуючись власним досвідом «біженства». Наприклад, я — мама п`ятирічної доньки. Приїхавши до іншої країни я не маю де залишити її для того, щоб йти вирішувати якісь організаційні питання чи шукати роботу. У Польщі, у ті «гарячі» часи були величезні черги, щоб отримати польський аналог нашого ідентифікаційного коду, наприклад, черги у різні адмінустанови. Тобто ми побачили проблему: немає дитячих хабів, де можна залишити дитину на кілька годин. Так ми організували дитячі центри, де діти знаходилися у зрозумілому українському середовищі, де за ними приглядали від 1 до 4 годин. На увесь день ми діток брати не можемо, адже у нас наразі немає можливості годувати їх, як у садочку.

Перший хаб у Варшаві на дві зміни по 25 дітей кожна ми відкрили за підтримки районної адміністрації. Наші дітки мають можливість спілкуватися з психологом, відвідують займатися арттерапією та іншими розвиваючими та активними заняттями. Справа в тому, що діти з територій, де точилися бойові дії дійсно травмовані, їм дуже потрібна психологічна підтримка. Ми плануємо відкривати подібні центри в інших містах Польщі, де є найбільша кількість переселенців з України, а згодом — в інших країнах Європи.

У хабі ми змогли працевлаштувати таких само мам-українок, які мають педагогічний досвід.

Бути поруч з дітьми війни

Співпрацюючи та спілкуючись з представниками дитячих будинків України ми зрозуміли, що проблема дітей війни величезна. Наприклад тільки у декількох дитячих будинка Львівської області знаходиться понад 160 дітей, які втратили батьків за останні 3 місяці. Всі вони мали нормальні життя, родини, дехто не знав навіть, що таке дитячий будинок, ніколи не думали, що можуть опинитися там. Ми зібрали партнерів для того, щоб максимально допомогти дітям війни, сиротам і дітям, постраждалим у бойових діях.

Нам здається, що люди в якомусь сенсі втомилися від війни. Ми почали фандрейзинг вже у квітні, коли він був не на піку. Свідомо відмовились від використання сильних, страшних образів. Ми йдемо до людей з конкретним напрямком допомоги — лікування постраждалих внаслідок бойових дій, створення мережі дитячих хабів та допомога дітям війни. Тема дітей тригерить усіх, незалежно від рівня «втоми» від війни. Коли люди розуміють у чому проблема тоді люди охоче жертвують на зрозумілу їм справу. Ми завжди бачимо хороший результат по фандрейзингу, без особливих спадів.

8 липня на станції метро «Золоті ворота» ми відкриємо виставку дитячих малюнків «Діти. Війна. Майбутнє». Вона триватиме 10 днів, потім ми створимо сторінку з дитячими роботами на нашому сайті, кожен охочий зможе придбати малюнок тим самим долучившись до допомоги у створенні українських дитячих центрів в Європі. Думаю, що дітям треба допомогти зараз, бо так ми допомагаємо нашому майбутньому.

Як триматися й не падати духом

Мій чоловік зараз на війні, а ми з дочкою у Польщі. Ми побралися у 2013-му році, а вже за рік він відправився до АТО на більш ніж рік, без ротації. Я розуміла, що він там в умовах обмежень і щодо загального комфорту, і щодо харчування. Тоді я подумала, що буду теж себе добровільно обмежувати, принаймні вийду з зони комфорту: взяла участь у програмі з великими фізичними навантаженнями та обмеженням по їжі. Так я була ніби солідарна з ним, я змінилась заради нього: і для того, щоб більше подобатись собі та йому, і для того, щоб відмежовувати період нашого життя до і після. Він змінився, я змінилась, ми обоє змінились.

Зараз мене підтримує те, що я — мама  і маю триматися заради доньки. По-друге, в мене є моя важлива робота. Коли нам з колегами вдається нарешті запустити новий проєкт, ми видихаємо, це справді окрилює. Тільки нещодавно ми стали дозволяти собі вихідні. Але й на вихідних ми разом і усі розмови все одно зводяться до нашої роботи, до України. Жодна з нас не збирається залишатись за кордоном. Ми й працюємо для того, щоб повернутися. З нашою перемогою проблеми, які створила війна, не щезнуть в один день. Тому Фонд існуватиме стільки, скільки в ньому буде потреба.

Публікацію підготувала команда WoMo.ua за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У публікації висловлено виключно погляди авторів, вони не обов’язково відображають позицію Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.