Робота горя: чому і як необхідно проживати втрату

Втрати розхитують нашу ілюзорну впевненість, що ми контролюємо життя, а наша психіка всіляко захищається від їх усвідомлення

31.01.2024

Семеній Аріна Василівна, психоаналітик, сімейний психолог, викладач курсу з тривожно-депресивних розладів, член Української асоціації психоаналізу та ГС «Національна психологічна асоціація»

Життєвий шлях кожної людини сповнений втрат: наші дитячі та юнацькі мрії здебільшого так і залишаються мріями; перш ніж прийняти власні фізичні та розумові обмеження, ми безліч разів втрачаємо віру в себе, а іноді й самоповагу; до прийняття інаковості іншого ми проходимо низку розчарувань в інших, звісно, спочатку переоцінивши їх; ми стикаємося з розставаннями й смертю близьких. Цей перелік можна продовжувати нескінченно.

Та якою б гіркою не була втрата, якщо психіка змогла провести роботу горя, то цей процес не тільки дає нам можливість залишити втрату в минулому і жити далі, але й збагачує нашу особистість.

На жаль, є багато чинників, які ускладнюють процес горювання, що призводить до депресій, поведінкових відігравань (наприклад, зловживання алкоголем) чи психосоматичних розладів.

Основні чинники, які впливають на здатність переживати горе, можна умовно поділити на такі групи:

  • емоційний стан людини, яка переживає втрату: якщо людина вже переживає якусь тяжку втрату, то нова втрата може сприйматися особливо важко;
  • втрату важче пережити, якщо вона була раптова (наприклад, раптова смерть близької людини або неочікуване звільнення з роботи);
  • залежність від втраченого об’єкта: наприклад, велика ймовірність кризи, якщо мова йде про смерть одного або обох батьків неповнолітнього дитини, а також в ситуаціях, коли людина фінансово чи якось інакше залежала від об’єкта;
  • неможливість горювати через пряму або непряму заборону оточення: наприклад, «скільки вже можна плакати…»;
  • тип зв’язку з втраченим об’єктом: наприклад, коли стосунки сприймалися як: «немає його/її, немає мене», то робота горя ускладняється.

Оскільки втрати розхитують нашу ілюзорну впевненість, що ми контролюємо наше життя, наша психіка всіляко захищається від їх усвідомлення.

Яскравими прикладами таких захистів є заперечення («цього не може бути») та розщеплення. Розщеплення є більш радикальним психічним захистом, суть якого в тому, що одна частина психіки знає про втрату, а інша її заперечує. Наприклад, повернувшись з похорону сина, мати думає, що смачного йому приготувати.

Процес горювання майже завжди пов’язаний з відчуттями безпорадності, гніву і провини. Гнів часто може не усвідомлюватися людиною і проявлятися непрямо, а у вигляді тужіння: «на кого ж ти нас покинув/покинула?» чи «чому це трапилося саме зараз?!».

Щодо почуття провини, то воно тісно пов’язане з безпорадністю і гнівом, і якоюсь мірою, допомагає з ними справитись. Саме тому почуття провини може бути дуже інтенсивним, навіть коли людина усвідомлює всю ірраціональність самообвинувачень.

Вищеописані захисні реакції і відчуття можуть бути досить інтенсивними, проте, вони не є факторами ризику самі по собі, і часто присутні в гострій фазі «нормального» процесу горювання.

Однак, якщо такі реакції та відчуття не зникають впродовж тривалого періоду часу, це індикатор, що людині потрібна допомога.

Щодо безпосередніх факторів ризику, які ускладнюють процес горювання, важливо зазначити, що реакцію людини на горе обумовлюють багато моментів: обставини, особливість психіки людини, сенси, які  вона вкладає в те, що втратила. Проте, перелічені вище п’ять факторів є серйозними підставами більш уважно придивитися до того, як людина справляється з втратою, бо якщо ми не можемо горювати, то залишаємося заблокованими та застряглими в минулому.

Матеріал надано платформою безплатної психологічної допомоги «Розкажи мені».