Розділити чек: Що насправді може стояти за бажанням жінки заплатити за себе на побаченні

Анастасія Багаліка, оглядачка WoMo

Я належу до тієї категорії жінок, які на першому побаченні дістають гаманець, щоб заплатити за свою каву, вечерю, коктейль. Не пам’ятаю, що там в мої 20 років було з коктейлями і вечерями, — здається, трохи печальніше, ніж зараз, — але я все одно платила сама за себе, наприклад, коли йшли пити вино у парку. Не впевнена, що це базова прошивка, раніше я не рефлексувала над тим, чому дістаю гаманець заплатити за себе, чому не чекаю, що це робитиме хлопець. І от, якщо колись в юності це було неусвідомлене “не чекаю”, то зараз в мої 30+ воно перетворилося на свідоме “не хочу”, щоб за мене платив чоловік. Бо, хай навіть символічна, оплата вечері/коктейлю/кави робить мене зобов’язаною. Знаю, ви скажете, що ні, не робить, і всі чоловіки чудово розуміють, що не купують право на секс за келих вина на побаченні. “Так вже й усі?” — запитаю я, скептично примруживши очі. Але якщо із першими побаченнями і ситуаціями «безпека vs етикет» в оплаті чека ще більш-менш можна розібратися, то у стосунках питання, хто платить, виявилося набагато складнішим.

Не можу навіть злічити, скільки разів після фрази “я сама за себе заплачу” виникала дискусія. Дуже багато чоловіків сприймають це як жест, що зазіхає на їхню маскулінність. Так, це все аргументи на кшталт “феміністки хочуть бути, як чоловіки”, і так, для мене вони були сигналом, що побачення можна завершувати. Але іноді дискусія приводила мене саму до цікавих відкриттів. Наприклад, що жінок, які готові розділити чек, насправді не так вже й багато. І частка суспільства, яка живе за новим етикетом, коли двоє ділять чек, бо ще недостатньо знайомі, щоб не ділити його, насправді мізерна. Мені часто доводилося пояснювати, що це не про бажання ламати старі гендерні ролі, а про питання безпеки.

Жінки, які пережили фінансове та інше насилля в стосунках, добре завчають на майбутнє правило: мої гроші — це інструмент, який робить мене достатньо незалежною, щоб сказати “ні”. Це “ні” — про різні, дуже різні ситуації. Насправді, у кожної жінки вони свої.

Часто буває так, що жінка опиняється вдома з дитиною і перестає заробляти певний час чи назавжди. І от далі, мені здається, лотерея. Чи виявиться чоловік, який поруч із нею, достатньо психологічно стійким, щоб статус єдиного годувальника родини і влада, яку дають йому гроші, не знесли голову. Я знаю безліч прикладів, коли добрий, розумний, люблячий чоловік з адекватними поглядами і цінностями казав своїй дружині: “Я не дам тобі грошей на перукарню/обід з подругами/спорт/курси/одяг чи іграшку дитині/продукти, бо ти (не)зробила те і те”. Один-два-три скандали — і от жінка, як собачка Павлова, привчається “заслужувати” гроші на елементарні потреби своєю поведінкою. Не всі готові про це говорити навіть з найближчими подругами. Але, думаю, всі, хто в такій ситуації бував, відчували її як несправедливу і принизливу.

Для деяких жінок економічне і психологічне насилля переростає у фізичне. Насправді статистика свідчить про те, що воно майже завжди переростає. Але дехто встигає піти раніше. Я маю дуже мало прикладів, де жінка почала заробляти і ситуація вирівнялася. Так влаштована людська психіка, що коли ми вже почали знецінювати партнера і втратили довіру — відкотити ситуацію і своє ставлення назад надзвичайно важко. До того ж і жінці, яка живе в атмосфері насилля, треба дуже постаратися, щоб знайти ресурс почати шукати роботу. Так, це непросто. Так, це подвійний пошук, ти шукаєш сили, щоб шукати, навіть не йти на роботу, а просто почати дивитися, думати і робити хоч якісь дії в цей бік. І от за всіх цих умов, якщо “зорі складуться”, жінка таки наважиться шукати, знайде, і тоді, коли вона отримає свої гроші в руки, ситуація, як правило, починає стрімко змінюватися.

Втім, з усім цим треба болісно зіштовхнутися у житті, щоб завчити правило “твої гроші — твоя безпека і свобода”. Усталені суспільні лекала для життя у парі часто призводять до того, що багато жінок живуть за правилом “він мені все, а я йому — секс”. Це сумно, але тих, хто так живе, багато. Велика частина суспільства, і передовсім самих жінок, вважають жіноче тіло товаром, а тіло, яке відповідає стандартам краси — джекпотом. Якщо набір генів, який випадково видала тобі природа при народженні, забезпечив тобі великі очі, соковиті губи, виразні вилиці, тонку талію і співмірні за параметрами груди і стегна — ти маєш владу над тими чоловіками, які твоє тіло хотітимуть. Насправді ця влада досить примарна. Чоловік інвестує у стосунки фінанси, а ти даєш доступ до тіла. Так може тривати якийсь час, але як тільки ти опинишся у стосунках достатньо глибоко (шлюб, діти), як тільки твоє тіло (яке було твоїм головним капіталом) втратить свою привабливість і унікальність, інвестиції припиняться. Ну, а далі вже в кого як. Багато шансів, що доведеться пройти урок з попередніх абзаців.

На YouTube блогери і тренери-чоловіки, які “вчать” жінок будувати стосунки, ледь не на кожному кроці кричать про те, що чоловікам, щоб закохатися, потрібно у жінку інвестувати. Чоловіки мають дарувати подарунки, купувати квіти, возити на відпочинок і оплачувати забаганки своєї обраниці. Так вони нібито відчувають “цінність” жінки, оскільки вкладаються в неї. «Чоловіки — мисливці, — кажуть мені ютубні експерти. — Чоловікам потрібно завойовувати».

Від порівняння чоловіка з мисливцем, а жінки зі здобиччю я лякаюся. Адже мені у стосунках, щоб закохатися, потрібно відчувати безпеку. Саме відчуття безпеки врешті стимулює мене розслабитися і не смикатися, щоб щоразу ділити чек надвоє, коли ми з партнером йдемо у магазин.

“Я хочу платити за тебе, коли ми обідаємо чи п’ємо каву, бо це мій вияв турботи”, — каже він і нарешті я можу сприйняти цю фразу, бо говорить її не no name чоловік на першому побаченні, чиє бажання турбуватися про мене, незнайому жінку, викликає мимовільне напруження. Втім стосунки для мене все одно щось, у що вкладаються двоє. І часом, і почуттями, і ресурсами, і грошима. Чи можна тут вибудувати справедливу модель? Чи не є це моє переконання утопічним, а віра у партнерство чоловіка і жінки чимось подібним до віри у фей і єдинорогів? Але якщо не вірити в це, то у що взагалі вірити? Принаймні мій досвід говорить про те, що справедливе партнерство — єдина життєздатна форма, в якій може продовжувати існувати кохання.