«Розірвати коло насилля»: Як виховувати дитину без покарань

Війна велике випробування для емоційного стану як дітей, так і дорослих. Щоб розібратися в основних питаннях, WoMo та благодійний фонд «Зростай в родині» започаткували серію матеріалів про виховання дітей у період війни. 

Про те, як у воєнний період зберегти ненасильницький підхід у вихованні дитини, розповідає координаторка фонду «Зростай в родині», фахівчиня сфери соціального захисту дітей-сиріт та сімей з дітьми Валентина Присяжнюк. 

фахівчиня сфери соціального захисту дітей-сиріт та сімей з дітьми Валентина Присяжнюк

Не одне десятиліття серед батьків триває дискусія щодо того, карати чи не карати дитину. Якщо ж можна карати, то за що і як це правильно робити без шкоди для її психічного та фізичного здоров’я.

Прихильники «караючого підходу до виховання» на його користь цитують світову літературу, усну народну творчість, навіть Біблію. Та пригадують свій дитячий досвід, мовляв, саме «батьківська різочка» допомогла їм «вирости гідною людиною».

Дитячі психологи переконливо просять «розірвати коло насилля» і виключити зі системи засобів виховного впливу на дитину будь-які насильницькі дії щодо неї. Адже, наслідуючи батьків, які дозволяють собі психологічне або фізичне насильство, маля буде використовувати цю стратегію поведінки з іншими, а у дорослому віці — зі своїми дітьми.

Альтернатива використовувати у житті й вихованні дитини ненасильницький підхід. Автор теорії ненасильницького спілкування (ННС) і бестселеру «Ненасильницьке спілкування: мова життя» доктор Маршал Б. Розенберг стверджував: якщо «насильницький» підхід описує дії, що призводять до болю або шкоди, то багато що в нашому спілкуванні з дітьми – засудження, глузування, пошук винних, вибухи гніву, виправдання й розподіл на добрих і поганих – дійсно можна назвати «насильницьким».

Що таке ненасильницьке спілкування. Ненасильницьке спілкування – це інтеграція таких чотирьох речей:

— свідомість: низка принципів, життя згідно з якими сповнене співчуття, співпраці, хоробрості та щирості;

— мова: розуміння того, як саме слова сприяють зв’язку або ж відчуженості;

— спілкування: знання про те, як просити бажаного, як чути інших, навіть у разі розбіжностей поглядів, і як ухвалювати рішення, які задовольняють усіх;

— спосіб впливу: дії з позиції «влада разом з іншими», замість позиції  «влада над іншими».

На думку доктора Маршала Б. Розенберга, процес ненасильницького спілкування має чотири складові: спостереження, почуття, потреби й прохання. Зупинимося на них детальніше у контексті життєвих випадків, коли у батьків виникає потреба карати дитину.

Спершу ми спостерігаємо певну ситуацію, у якій, на нашу думку, дитина повелася негідно. Тобто є конкретні дії, які ми спостерігаємо, що впливають на наш добробут. Ці дії викликають у нас певні почуття. Ми констатуємо, що відчуваємо, коли спостерігаємо цю дію: чи нам боляче, страшно, смішно, а може, роздратування?  І, зрештою, ми говоримо про те, які потреби, цінності, бажання пов’язані з прожитими почуттями. Відразу ж після цього ми переходимо до конкретного прохання про конкретні дії, щоб покращити наше життя. 

Таким чином, одна частина ННС (ненасильницького спілкування) полягає в тому, щоб чітко висловлювати ці чотири складові, вербально чи в будь-якій іншій формі. Інша частина такого спілкування полягає в отриманні тих самих чотирьох складових від інших, у тому числі, і від нашої дитини. Ми налагоджуємо з дітьми зв’язок, намагаючись зрозуміти, що вони спостерігають, почувають і чого потребують. А тоді ми з’ясовуємо, які дії збагатили б їхнє життя, слухаючи четверту складову – їхнє прохання.

Варто звернути увагу, що саме батьки мають прийняти свідоме рішення використовувати у своєму житті ненасильницький підхід й власними діями показувати приклад. Адже наші діти не завжди чують що ми говоримо, але завжди бачать, як ми чинимо.

Ще однією важливою особливістю, про яку варто пам’ятати батькам, є те, що ми, дорослі, вже були дітьми і знаємо, пам’ятаємо, можемо пригадати й емпатійно спрогнозувати які почуття відчуває наша дитина і які потреби має. 

Коли наші потреби задоволені, ми і наші діти можемо почуватися захоплено, комфортно, впевнено, спокійно, енергійно, наповнено, задоволено, обнадійливо, натхненно, зацікавлено, радісно, розчулено, оптимістично, гордо, полегшено, заряджено, здивовано, вдячно, зворушливо, безпечно.

І навпаки – коли наші потреби не задоволені, ми почуваємося розгнівано, невдоволено, занепокоєно, розгублено, розчаровано, зневірено, збентежено, зніяковіло, фрустровано, безпорадно, безнадійно, нетерпляче, роздратовано, самотньо, знервовано, перевантажено, спантеличено, знеохочено, незручно і  сумно.

Самі такі почуття і поведінка, яка є їх зовнішнім проявом, для батьків має бути показником того, що актуальні для дитини потреби не задоволені. 

Навіть в умовах війни, окрім біологічних потреб (потреба в збереженні здоров’я, а це: адекватність харчування, дієти; достатній і спокійний сон, умови для відпочинку; забезпечення одягом відповідно до сезону, гігієнічні потреби, належний догляд у разі хвороби), батьки мають зважати на основні потреби дитини у відповідності до її віку.  А саме: 

0-3 роки: догляд, годування, турбота, постійність та стабільність, формування прив’язаності, стимулювання розвитку.

3-5 років: емоційне тепло (похвала, ніжність), підтримка її ініціатив та старань, розумні обмеження, тобто переспрямування негативних дій замість придушення і ламання.

6-8 років: постійна любов і увага, потреба заохочення, успіху, потреба ділитися, дарувати.

8-12 років: отримання інформації/знань, оволодіння новими вміннями в розвиваючому середовищі (книжки, інтернет), спілкування з однолітками, дорослими (потреба у товаришуванні).

12-18 років: розуміння, підтримка, визнання прав, експериментування, самоусвідомлення, самоповага.

З 14 років – потреба в прийнятті, коханні, інтимно-емоційному та духовному спілкуванні з однолітками та з дорослими поза межами сім’ї. 

Для кращого розуміння  взаємозв’язку поведінки дітей, їх емоцій/почуттів та потреб пригадайте куряче яйце. Перше, що бачимо – достатньо тверда шкаралупа, під якою захованих білок і жовток. Шкаралупа – це поведінка дитини, білок – її емоції, жовток – потреби.

Батькам варто навчитись слідкувати за поведінкою дитини, її емоціями, прояв яких також має вікові відмінності, бачити актуальні нереалізовані потреби дитини і бажання дитини привернути до них увагу. Цей підхід заспокоїть і дитину, і дорослого, та дасть можливість реалізувати емоційні потреби кожного без покарань та шкоди для психічного чи фізичного здоров’я. 

 

Благодійний Фонд “Зростай в родині” займається підтримкою родин, у яких неповнолітніх дітей виховують їхні опікуни пенсійного віку. Фонд працює в Київській, Житомирській, Полтавській, Сумській, Харківській та Одеській областях. Місія Фонду — створення безпечного, комфортного середовища та гідних умов для щасливого дитинства дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в родинах та родинних формах виховання.