Ярослава Жуковская
20-річна Настя Тиха разом із чоловіком Артуром вивели з-під обстрілів в Ірпені 19 собак, частина з яких — інваліди. Деякі з собак — вагою понад 20 кг, а йти до Романівки, де їх врешті забрала, машина — їм довелося три години. Легендарне фото з Настею, яке облетіло інтернет та усі ЗМІ, було зроблено журналісти перед мостом в Ірпені, якраз коли собаки тягнуть її у різні сторони.
Саме з історії Насті WoMo розпочинає проект “Незламні”. Проект на меті якого показати незламність українськіх жінок, яка надихає нас на перемогу і на такіж неймовірні вчинки.
До війни
Настя — волонтер. Вона підбирає тварину, лікує її та починає шукати сім’ю. До цього часу тварина живе у неї як вдома — у коханні, турботі та меддогляді. 20-річна Настя вирішила займатися волонтерством, бо усе життя проходило поруч із тваринами. Її перша собака з’явилася у 6 років, потім у батьків був розплідник, тож Настя каже, що не готова була розлучатися з собаками і шукала роботу пов’язану з цим.
Настя сама з Києва, але вже 4,5 роки разом з чоловіком Артуром знімала дім в Ірпені. У цьому ж домі жили й собаки. Дівчина розповіла, що у чоловіка є окрема робота, також у них спільна робота-хобі, але про нього вона розповідати поки не хоче.
Рідні добре ставляться до її волонтерства, а друзі навіть беруть собак на перетримку. Єдині, хто поки не дуже розуміють цієї справи, це бабуся з дідусем Насті.
Війна
Настя дізналася про війну у перший день же день, 24 лютого, о п’ятій ранку. Їй зателефонувала знайома, яка мешкає під Борисполем, і сказала, що війна почалася. Настя з чоловіком пішли купили ліків та продуктів. Перший тиждень пройшов спокійно — майже нічим не відрізнявся від життя до війни.
А потім почали відключати комунікації — світло, газ, воду. Стало тяжко.
А потім на сусіднє подвір’я прилетів снаряд. Він не вибухнув, але Настя з Артуром вирішили йти до Києва. З початку війни Настя підібрала ще кількох собак, тож їм довелося вивозити аж 19 тварин, деякі з яких були на візках.
Настя каже, що спочатку думали, що взагалі доведеться йти пішки, бо не могли знайти машину, яка б погодилася їх забрати. Від будинку до Романівки Насті та чоловіку з 19 собаками довелося йти понад 3 години. Собаки спершу опиралися й відмовлялися йти, намагалися повернутися до будинку. Але врешті трохи заспокоїлися і переключилися на хазяїв.
На цьому фото, де Настю у різні боки тягнуть собаки, вона свариться. Вивести таку кількість собак дуже складно, до того ж вага деяких з собак — понад 20 кг. Але Настя радіє, що фото виявилося корисним.
У Романівці тероборона допомогла перенести частину собак імпровізованим мостом, а звідти їх забрала машина. Зараз з чоловіком вони зняли дім під Києвом, у вітальні якої живуть собаки. Загалом їх 12. Чотирьох Настя вже віддала, ще двох шукає — вони втекли, поки вони вивозили їх з Ірпеня.
Серед нещодавніх загублених собак був і її власний — бігль Зевс. Настя знайшла його вдома в Ірпені, де він чекав власницю і не розумів, чому вона не приходить.
Настя каже, що емоційно їм було не страшно, вона з чоловіком думали лише про собак, яких вивозили. А от собаки нервували. Окрім них з Ірпеня евакуювали 5 котів, хом’яка, хамелеона та павука-птахоїда.
Про рідних
Усі рідні Насті залишаються в Україні. Зокрема, її батьки сидять під Бородянкою з 27 собаками — 20 дорослих та 7 цуценят. Ніхто кидати розплідник не збирається, хоча з їжею та водою там складно. Виживають, як можуть.
Потреби, волонтерство та догляд за собаками
Настя каже, що зараз вони потребують лише тих речей, які не вдалося вивезти з Ірпеня. Це, наприклад, лотки та корм для котів, матраци для собак, корм для тварин-алергиків.
Звичайно, потрібна ще й фінансова допомога, бо багато собак залишилися без кураторів — людей, які забезпечували їх, зокрема, кормом. Але Настя на це не скаржиться, бо каже, що у багатьох кураторів ситуація гірша, ніж у неї. Наприклад, одна з кураторок живе під Черніговом, там окуповане місто. Зараз собаку, яка перебувала під опікою цієї дівчини, намагаються вивезти за кордон. Кураторка не проти.
Настя співпрацює наразі з 20 волонтерами з різних міст і країн. Є волонтерська організація “Плюшка”, від якої у Насті лише одна собака, хоча раніше було 6. З цих шістьох половину відправили до Німеччини, а ще половині знайшли будинок в Україні.
Дівчина розповідає, що доглядати за собаками не дуже складно — з деякими потрібно займатися з фізіотерапією, мити, виховувати, бо є агресори. На все це у неї йде півдня. При цьому вона з чоловіком бере до себе саме складні випадки — агресивних собак, собак-інвалідів, хворих собак. Чоловік також залучений до роботи – допомогає мити собак і може за ними доглядати, якщо дружини не буде вдома. Настя навчила його всьому, що знала сама, зокрема — медичній допомозі.
При цьому Артур до зустрічі із Настею казав, що ніколи не заведе собаку, але життя вирішило інакше 😉
У самих Насті та Артур троє собак. Перший — це бігль Зюзя (Зевс), про якого ми розповідали вище. Друга — спинальниця Бейліс, яка потрапила до них на перетримку, а третій — метис шпіца Степан, якого колись збила машина.
Зараз собакам шукають господарів — і тут, і за кордоном. Проте більшість собак поїдуть за кордон, бо в Україні собак-інвалідів, зазвичай, не забирають. У Насті є собака, яка з нею вже 4 роки. Зараз у таких собак є шанс поїхати в Німеччину чи Іспанію і знайти там будинок.
*Якщо у вас поруч є приклад такої ж неймовірної жінки — напишіть нам на пошту [email protected]