Розлучись без страху. Досвід тієї, яка наважилася. Публікуємо уривок

Тема розлучення актуальна, але, на жаль, досі мало розкрита в українському суспільстві, а також сповнена осуду і звинувачень. Адже «довго і щасливо» часто є різним для чоловіка і дружини. Нещодавно у видавництві Yakaboo Publishing вийшла книга Bad Mama “Розлучись без страху. Досвід тієї, яка наважилася”. Публікуємо уривок з розділу 6 “Особисте життя”.

Вангую, що від цього розділу нудитиме всіх: і тих, хто щойно вирішив розлучитися, і тих, хто перебуває в цьому процесі, і тих, хто вже відпочив від нього, склав офіційні папери про свою самотність у шафку й готовий до нових стосунків. Найстрашніша думка, яка переслідувала мене всюди після розлучення, — «я все життя тепер буду одна».

Передусім, я — одиначка з причепом. А кому потрібні чужі діти?

Ні досвід інших жінок, які вдало виходили заміж з дітьми, ні моя терапевтка, ні 100 метчів у «Тіндері» не давали мені протягом року після розлучення відчуття, що я помиляюся. Зараз я розумію, сумнівно, що чийсь голос, навіть дуже переконливий, може бути сильнішим за твій — за той, що ти чуєш всередині себе. Бо твій внутрішній голос може повторювати тобі стільки разів, скільки ти до нього прислухаєшся.

Гадаю, поняття «одиначка з причепом» існує в реальному світі лише як лякалка для чоловіків, які страждають від ненависті до жінок. У цих чоловіків це поняття асоціюється з їхніми матерями, які виховували їх самотужки й жахливо ставилися до них. Такі матері використовували своїх синів не як резервуари для любові, а як об’єкти для своєї ненависті. І ця ненависть у них виникла після розлучення — коли їх самих покинули з дитиною.

А коли синочки виростають, згодом у кожній одинокій жінці з дитиною вони бачать жирний триґер. І навіть не намагаються розібратися з цим поняттям, оскільки мають довічну незмінну думку. Цікаво, що існує також окрема форма ненависті й до розлучених жінок, які не мають дітей: мовляв, таку брати заміж знову не варто, бо для неї нічого не важить інститут сім’ї, вона не поважає шлюб.

Чи зустрінетеся ви з цим, коли потрапите на простори «Тіндера»? Дев’яносто відсотків — так! Тобі можуть у жорсткій формі сказати, що ти — зіпсований товар, що ти нікому ніколи не будеш потрібна, і якщо ти хоч трохи схильна до відчуття дефективності, то можеш через одне листування почати рухатися в бік депресії. Потрібно бути готовою, що у світі дуже велика кількість сильно травмованих людей. Адже майже за кожним із них завжди стоїть хтось, хто зробив його таким через свою ненависть, байдужість і жорстокість. Тож якщо ти зрозумієш це, то реагуватимеш неочікувано і для них, і для себе — ти його почнеш жаліти.

Світ дейтинг-додатків жорстокий і непередбачуваний. Там є і маніяки, і мамині синочки, які шукають, хто б їх забезпечував і доглядав за ними. Там є люди з дивними схильностями, з якими вони ніколи не зверталися до психотерапевтів. Там є сексомани, аб’юзери, мізогіни. Проте там є й хороші, класні, турботливі, сексуальні чоловіки, які теж прагнуть створити стосунки та зустріти жінку для взаємного піклування. Якщо пам’ятати про перших і знати, як відрізнити ці дві категорії, — усе вийде.

Тож зі свого досвіду скажу: 

1. Якщо після першої зустрічі у тебе бігають мурашки по тілу, тобі одразу захотілося стрибнути з ним у ліжко, ти захоплена тим, який він крутий, гарний і талановитий, у тебе свище фонтан гормонів —  у ці стосунки ліпше не йти. Усе, що ми звикли вважати атрибутами кохання, у такому разі зазвичай виявляється атрибутами аб’юзу. Коли дуже хочеться знести кордони й вчепитися в людину — такі історії закінчуються погано. Тут ліпше пригальмувати й рухатися повільно, бо зазвичай час показує, з ким зв’язуватися, а з ким не варто розвивати стосунки.

2. Якщо він говорить лише про себе або, навпаки, хоче говорити лише про тебе, тисне надмірною увагою, надсилає сто повідомлень на день — і тобі здається, що це занадто, — то це справді понадміру.

3. Секс на першому побаченні — не проблема. І залежно від того, який тип прив’язаності в тебе сформувався в дитинстві, твоє тіло по-різному може реагувати на партнера вже після першої близькості. До прикладу, я маю тривожний тип прив’язаності у стосунках, тому вже після першого сексу мене захльостує гормонами й украй тягне до нього. Як ти розумієш, для себе я таких варіантів більше не розглядаю.

Тоді, на жаль, у мене всередині не було «сильного дорослого», який би мені допомагав і розтлумачив, що ж насправді відбувається. Я вірила буквально всьому, що в мене летіло. Моя дефективність прекрасно витанцьовувала думками, що я тепер просто функція, я — мати, до того ж зіпсована, і стосунків нормальних у мене більше не буде.

Як на мене, планувати побачення після розлучення треба лише тоді, коли ти чітко зміцнилася в думці, що в тебе все гаразд: з дитиною, без, розлучена чи тричі розлучена — ніщо не може вплинути на твоє базове право на любов, повагу, ніжність і всі ті бажання, які ти маєш всередині. По-перше, ти маєш право на все це, як і кожна інша людина. А по-друге, ти розумієш потребу, яка стоїть за бажанням піти на побачення. Тут може бути все що завгодно: відчути себе сексуальною, пофліртувати, закохатися, відчути, що ти подобаєшся, зайнятися сексом, потриматися за руку… Може бути навіть — «хочу на побачення, щоб зрозуміти, чи дійсно я хочу на побачення».

Як на мене, йти на побачення з очікуваннями зустріти майбутнього чоловіка — це помилка,  просто тому, що тобі доведеться переживати розчарування та фрустрацію щоразу, коли це очікування не справджуватиметься. І ти впевнюватимешся у шкідливих установках на зразок: немає нормальних чоловіків, любов знайти неможливо, навколо самотність, мене не полюблять та інше. Якщо звернутися до потреб, а не мрій чи очікувань, то ситуація дуже спрощується, бо навіть якщо ти хотіла відчути себе сексуальною, а не відчула, то ти просто не задовольнила одну потребу чи власне «хочу», а не зневірилася у великій мрії побудувати міцну щасливу сім’ю.