Наше завдання — зробити Україну синонімом якості, технологічності та інтелектуального капіталу: Олена Малицька про підтримку українських стартапів

Олена Малицька, засновниця та СЕО ISE Corporate Accelerator, ще до повномасштабної війни займалася розбудовою української екосистеми. Але зараз її команда працює просто шаленими темпами, і гальмувати не збирається. Діють одночасно за двома напрямами: допомагають українським стартапам мати попит на світових ринках та одразу залучають до нашої економіки закордонних інвесторів. Чи знають про український інноваційний продукт за кордоном? Що відбувається у венчурній індустрії протягом року війни? Чи цікаві іноземцям ті українські стартапи, що залишились працювати в Україні? Про все це Олена розповіла WoMo.

Перший український корпоративний акселератор вже працює 5 років

Як війна вплинула на ваше бізнес-мислення?

Я фінансист та інвестиційний менеджер. Усе життя займалась інвестиціями та залученням фінансування. Понад 12 років працювала в реальному секторі економіки, і прямі інвестиції були спрямовані у фабрики, промисловість, готелі. А останні п’ять-шість років я приділила час венчурним інвестиціям в інноваційні нові продукти та технологічні компанії. І це виявилось вчасним рішенням. Адже, наприклад, один із готелів, які я будувала, був зруйнований прямим влучанням ракети. Так сталося з Alfavito на вулиці Предславинській у Києві. На жаль, під час війни багато того, що побудували в Україні у реальному секторі, виявилось крихким і легко зруйновним. Але все, що стосується технологій, інтелектуальної власності, не так легко зруйнувати. Адже більшість продуктів зберігається на серверах, ракетою їх не дістанеш, тому багато українських продуктів залишаються на ринку. Отже, технологічний сектор відіграватиме найважливішу роль у відбудові економіки Україні після війни.

Як все починалося?

У 2015 році відбулась моя перша поїздка у Кремнієву долину і перше знайомство з їх екосистемою підтримки стартапів, акселераторами, інкубаторами, а також, звісно, відвідування офісів BigTech компаній та Stanford University. Я вивчала, як це працює у них. Найкращі практики з серця інновацій світу.  Тож коли приблизно 5 років тому я прийшла у галузь венчурних інвестицій та стартапів, то поставила собі за мету розбудувати екосистему інновацій в Україні.

Тобто моє завдання — шукати, розбудовувати, інвестувати та розвивати інноваційні продукти, а також будувати взаємодію між усіма учасниками — стартапами, венчурними фондами, корпораціями, що зацікавлені в інноваціях. Так ми з партнерами та однодумцями побудували перший український корпоративний акселератор, який розвиває вітчизняні стартапи через їхнє партнерство з корпораціями та допомагає стартапам працювати з венчурними фондами. Ми успішно працювали майже 5 років і мали б цього року святкувати п’яту річницю. За цей час ми запустили понад 35 пілотних проєктів і залучили понад 8 мільйонів доларів у стартапи.

Війну я зустріла за кордоном на Eхро

Ви були готовою до війни?

Ні, я зовсім не була готова. Напередодні 18 лютого 2022 року у мене був запланований захід, інноваційний тур, і ми ще тоді сперечались з чоловіком: буде чи не буде війна, варто їхати чи ні. А вже 20 лютого стартував наш інноваційний тур до Дубая на Eхро, який ми влаштували разом із Торгово-промисловою палатою України. З нами до Арабських Еміратів їхали дуже потужні компанії, що теж впроваджують корпоративні інновації — «Епіцентр», Сенс-банк, «Сільпо» та інші. Ми хотіли, щоб інноваційні менеджери побачили міжнародний досвід. Крім того, у Дубаї на рівні держави дуже широко використовують технології. Наприклад, у Міністерстві змін клімату (Ministry of Climate Change and Environment) ми  вивчали керування погодою: запускати хмарки за розкладом, змінювати температуру в місті, викликати дощ та інша магія. Погодьтесь, це надзвичайно цікаво. Маючи таку насичену програму, я поїхала в Дубай, хоча багато хто мені казав, що війна буде, не їдь.

А 24 лютого я прокинулась від новини про бомбардування українських міст. У цей час двоє моїх дітей перебували у Києві з моєю мамою та нянею. Їм 3 та 6,5 рочків. Молодша донька евакуювалась з горщика, можна сказати. Тепер моїм дітям теж є, що розказати. Це був дуже страшний період. Я за кордоном. Літаків немає. Я полетіла до Румунії, чекала їх у Бухаресті 5 днів, потім до Кишинева. Моя мама евакуаційними потягами з дітьми доїхала до Львова. Потім до Польщі. Ми зустрілись у Закопаному, поїхали до Варшави, звідти відновили нашу діяльність.

Зараз я веду бізнес, 50% часу перебуваючи в Україні та 50% подорожуючи країнами Європи.

Які рішення ухвалювали на межі фолу та перемогли?

Я сама зараз передивляюсь власне життя та жартома себе називаю «рецидивістом-возвращенкою». Тобто щоб не сталося, я постійно повертаюсь в Україну. У 2000-х я навчалась у США, і мала запрошення залишитись для подальшого захисту дисертації. Але я повернулась до України, щоб працювати тут і принести сюди всю експертизу — і мене одразу запросили працювати до міжнародної компанії «великої четвірки» PwC. І таких випадків повернення в Україну попри міжнародні можливості було кілька впродовж мого життя. Я отримувала пропозиції від інших країн, навіть кудись виїжджала по роботі, але все одно повертаюсь та когось з інвесторів приводжу до України, просуваю наш бізнес і лобіюю програми підтримки українських стартапів і бізнесів у Європі.

ISE Corporate Accelerator став одним із перших, хто просуває українські стартапи на міжнародній арені та лобіює програми підтримки для України. Ми запартнерились з кількома східноєвропейськими платформами та конференціями, де збирали українські панелі та спікерів, розповідали та продовжуємо розповідати про українські продукти та інтелектуальний потенціал. Та, головне, про те, що бізнес і підприємці продовжують працювати навіть під час війни, нічого не зупинилось. Ці меседжі ми мали змогу донести Європейській інноваційній раді, яка запустила кілька грантових програм підтримки інноваційного підприємництва в Україні. Також ми шукаємо експортні можливості для українських компаній, партнерів для спільних підприємств за кордоном, потенційних клієнтів та нові контракти, таким чином допомагаючи нашим стартапам.

Саме тому зараз я частину свого часу приділяю активній роботі за кордоном, але половину часу проводжу у Києві, бо розумію, наскільки важливо підтримувати українських підприємців та стартапи, що залишились і працюють під час війни.

Пропагувати Україну за кордоном і лобіювати програми підтримки бізнесу та стартапів в Україні, показувати якість української експертизи, продуктів, спікерів — це одне наше завдання, а запрошувати інвесторів і пояснювати, як ми живемо  і продовжуємо працювати з такими ризиками, — друге, будувати корисний нетворк та вивчати who is who — третє. Такий собі due diligence Європейської інноваційної екосистеми. Торік ми провели більше десятка таких масштабних заходів у Європі та презентували кілька досліджень про Україну під час війни. Але я думаю, що вже час проводити всі великі заходи у Києві, чим і плануємо займатись.

Українські жінки завжди були в інноваційному бізнесі на лідерських позиціях

Неможливість виїзду чоловіків за кордон посприяла активності жінок у цій царині?

Жінки завжди були активними, але зараз вони стали більш видимими. І це чудово. Тобто жінки завжди були у технологічному та інвестиційному бізнесі на лідерських позиціях, але на сценах заходів частіше виступали чоловіки. Тому широкому колу і здавалось, що стартапи та інновації — це світ чоловіків. І коли тепер завдяки мобільності ми побачили українських жінок, які створюють інноваційні продукти, то зрозуміли, що вони і багато років у технологічному бізнесі, і є авторами великої кількості інноваційних ідей.

Також дуже багато роблять жінки для просування України: організовують заходи і конференції — культурні, технологічні, політичні, волонтерські. Комунікуючи, вони просувають українську позицію. Взагалі українська жінка — це щось дивовижне.

Жінки завжди були у технологічному та інвестиційному бізнесі на лідерських позиціях, але на сценах заходів частіше виступали чоловіки

У малому та середньому бізнесі жінки навіть лідирують: вони успішні у ресторанному бізнесі, індустрії краси, ритейлі. А ще українки не чекають допомоги, а беруть справу у власні руки. Я взагалі вважаю, що з питанням гендерної рівності у бізнесі ми попереду тієї ж Польщі чи інших країнах Європи. У нас на всіх інвестиційних чи фінансових самітах аудиторія за гендерним показником становить 50% на 50%. На тій же інвестиційній конференції PE Insights у Варшаві я була вражена, коли зайшла у зал,  а там  97% учасників — чоловіки середнього віку. Я нарахувала лише 8-10 жінок. І вгадайте, звідки вони? Більшість із них — мої колеги з України. А де ж польські партнерки та директорки з інвестиційних фондів?

Як ви долали кризу недовіри до жінки, яка пропонує вкладати кошти в українські стартапи?

Коли мені було 27 років, то я заводила Fairmont в Україну. І я виявилась наймолодшим фінансовим директором у всій мережі Fairmont-Raffles-Swissotel (FRHI International). Середній вік моїх колег був 40+. На з’їзді у Дрездені навіть кумедно виглядало колективне фото. Директори, люди середнього віку, і я, майже дівчинка. Але ще тоді я вирішила, що на питання недовіри до себе як до фахівця чи до жінки час витрачати не буду. Працюватиму та робитиму свою справу. І результати говорили самі за себе. Ми запустили і налагодили операційний бізнес у Fairmont за 2 місяці, хоча у середньому цей процес (pre-opening) у сітці триває 8-9 місяців. І ще більшим було здивування моїх поважних колег, коли перший же аудит показав високий рівень контролів. Тобто те, на що вони зазвичай витрачають кілька років, ми з командою зробили за кілька місяців. Це був найшвидший запуск операційного бізнесу в історії сітки. І зараз я дію так само — не сперечаюсь, а просто роблю.

Наше завдання — зробити Україну синонімом якості, технологічності та інтелектуального капіталу

Які чинники є найважливішими у просуванні українських стартапів за кордоном?

Важливими є два чинники. Перший — це правильна комунікація і промоція людського капіталу та визнання української експертизи. У комунікації ми часто зазнаємо поразки. Світ досі не знає, скільки продуктів створила Україна. Відомий факт, що WhatsApp та Grammarly мають українських засновників, але весь світ вважає їх американськими. Ми історично періодично потрапляємо в одну і ту саму пастку. Мабуть, вперше це сталося з рентгеном, який винайшов Іван Пулюй, а його аспірант фактично поцупив цей винахід, надавши йому своє ім’я. Цю сумну українську традицію треба змінювати, бо вона вже стає кармічною.

Другий чинник — це висока якість технологічної експертизи. Технологічні компанії та університети Києва, Харкова, Одеси, Дніпра породили дуже якісний інтелектуальний капітал. Я наводжу приклад ставлення до ізраїльських стартапів. Ізраїль вдало позиціонував себе країною інновацій та технологій. Якщо ти є фаундером з цієї країни, то до тебе ставляться з повагою. Аналогічне ставлення ми маємо сформувати і до українських фаундерів та компаній. Якщо ви «з України», це має бути знаком якості та стійкості.

Але, здається, під час війни початок уже покладено?

Так. У Стенфорді зробили дослідження 530 найвідоміших компаній-юнікорнів і виявили, що українські засновники входять до топ-10 націй, що продукують компанії-юнікорни (технологічні компанії з умовною оцінкою вище 1 мільярда доларів). Тобто якщо дуже спростити, український інтелектуальний капітал входить до топ-10 екосистем світу, бо наші фахівці продукують неймовірно високу якість інноваційних рішень. А ми схильні себе недооцінювати. І, на щастя, це змінюється.

До речі, ще один приклад: на нещодавньому заході в Оксфордському університеті керівний директор ЄБРР Матео Патроне так і зазначив, що Україна, на його думку, має найсильніший інтелектуальний капітал у всій Східній і Центральний Європі. Нарешті це почали визнавати іноземці.

Які європейські практики були б нам корисними? Чи є що запозичити?

Нашу країну традиційно називають «хлібним кошиком Європи», але ми ще й «мозковий кошик». Я багато подорожую європейськими країнами. До мене часто звертаються як до представника акселератора, бо я для них є точкою входу в Україну. Коли у Польщі, Франції чи Угорщині люди думають, що вони нас будуть навчати, як займатись підприємництвом, створювати стартапи чи розвивати жіноче підприємництво та лідерство, то я їх часто шокую. Наприклад, я кажу, що у ЗСУ відсоток жінок вищий, ніж в арміях країн НАТО. Жінок у ЗСУ 22%, тоді як в арміях НАТО 15%. Кількість жінок на IT та інженерних спеціальностях у наших вишах теж набагато вищий. То хто кого має навчати жіночого лідерства? І коли іноземці мені ставлять питання: «Ти не радієш, що ми зараз навчимо вас життя і відпрацюємо грант в Україні?», то я відповідаю: «У нас настільки висока підприємницька якість жінок, що у багатьох проєктах ми на лідерських позиціях. А ваші пропозиції в українок викликають посмішку».

Які пропозиції ви отримували?

Наприклад, пропонували 15 тисяч дівчат з технологічною освітою навчати через відеозв’язок на курсах програмування. По тисячі дівчат збирати у групу, аби вони щось слухали у Zoom. Але так це не робиться. Яке це навчання? 10 відеолекцій тривалого ефекту не дадуть. Та ще й дівчатам з дипломами Львівської чи Київської політехніки! Програми тих курсів — фейкові, але іноземні друзі вже намагаються отримати в ЄС фінансування під такі штуки, використовуючи всюди Україну. Історії «помічників», яким до України до війни не було жодної справи, а тут вони несподівано забажали допомагати, та ще й жінкам з технологічною освітою. Це просто спроба тишком розподілити європейські кошти. На жаль, такого багато спостерігаємо.

Серйозніші пропозиції були?

Так, є кейси реальної допомоги. Запуск фонду підтримки від Google — один із таких позитивних результатів і дійсно важливої підтримки. У нас великий менторський пул людей, які допомагають розвивати українські стартапи і діляться експертизою, і широкий нетворк у Європі. Ми маємо менторів з Google, які мене запросили до себе наступного дня після мого приїзду до Варшави та запитали, чим вони можуть допомогти. Я їм сказала, що найбільшою проблемою для українських стартапів будуть гроші, бо компанії втратили власні фонди, люди опинились без обігових коштів, житла. І, якщо ви запустите програму фінансової підтримки, це буде дуже вчасно. Але є нюанс: щойно з’являється з великим бюджетом європейський проєкт, завжди виникає купа «типу українців», які або поїхали дуже давно, або є нащадками емігрантів, або навіть не українці, але прикидаються українцями, бо це ж зараз модно. І щоб не було такого, я запропонувала надавати допомогу українським юридичним особам, що були зареєстровані до війни в Україні. Тобто таким чином відфільтрувати тих, хто не працював в Україні. Так ми розробили критерії, за якими Google мав допомагати українській екосистемі. Для мене важливо, щоб допомогу отримували саме ті стартапи, учасники яких перебувають в Україні зараз, бо чоловіки, наприклад, не можуть виїхати та фандрейзити.

Яка вартість допомоги?

Йдеться про 5 мільйонів доларів фонду підтримки стартапів. Кошти вже надані.

Ми здатні народжувати талановиті бізнеси

Чим ви здивували закордонних інвесторів?

Ми ділимось українськими історіями, про які вони не знають, але які суттєво змінюють сприйняття України. Наприклад, у найдорожчому британському стартапі й найпопулярнішому фінтех-сервісі  REVOLUT є кофаундер з України. У моделі Audi 2022 року на лобовому склі є навігатор з доданою реальністю, який є продуктом українського стартапу Apostera. Тепер його купила «дочка» Samsung — HARMAN International. Більшість не знає, що засновники цих популярних продуктів українського походження.

Навіть якщо компанії працюють в Україні та їхні засновники є українцями, чому наш бізнес реєструє їх у США?

Це нормальна практика. Логічно реєструвати стартап у тій юрисдикції, де плануєш фандрейзити. Якщо ти береш кошти в американських фондах, то цього не уникнути. Це одна з їхніх вимог, тому що вони краще розуміють американське корпоративне законодавство. Якщо хочеш фандрейзити у британських фондів, то логічно мати британську юрособу, бо це буде зрозуміло тим інвесторам. Справа в іншому — варто зробити так, щоб наш бізнес хотів позиціонуватись як український за походженням. А поки що у нас замість цього всі, хто їдуть, намагаються асимілюватись і мімікрувати під місцевих. «Український стартап» як і саме поняття «українець» має стати брендом. Ми вже на шляху до цього. Головне, щоб мода не пройшла, а стала постійним синонімом якості та витривалості. Маємо підіймати та популяризувати більше success stories з українським походженням. А зараз наші земляки мовчать, а ми їх втрачаємо як позитивний приклад того, що наша країна здатна народжувати талановиті бізнеси.

Як вимірюється в умовах війни привабливість українського стартапу?

Варто наголосити, що війна в Україні наклалася на рецесію у світі, тому багатомільярдні стартапи зараз буде важко робити. Як наслідок, оцінки усіх стартапів, і не тільки українських, будуть суттєво падати. Тобто залучати фінансування і українським, і європейським стартапам буде нелегко. Те саме відбувається у США. Тобто зараз всі оцінки будуть на порядок скромніші. Однак варто промотувати, що в одній Україні більше компаній-юнікорнів, ніж у всій Східній Європі. І цим все сказано. Україна має майже 10 стартапів-юнікорнів, яких оцінюються у понад мільярд доларів кожен, де хоча б засновники пов’язані з Україною. Якщо взяти довоєнний час, то умовна вартість топ-30 наших інноваційних компаній була вищою, ніж усього агросектору та металургійного комплексу України разом.

Щоб тримати руку на пульсі, ми робимо якісні дослідження екосистеми

Які причини виходу українських стартапів з діяльності, адже більшість від початку була налаштована на міжнародні ринки?

Топ-5 причин виглядають так: падіння продажів продукції та послуг на українському ринку, втрата капіталу, неможливість закордонної релокації, втрата операційних можливостей та засобів виробництва. Але це все похідні від головної причини — російської агресії та війни.

Що криється за формулюванням про призупинення діяльності? Є перспективи відновити такі компанії?

Життя покаже, бо ситуація досить строката. Одні фаундери воюють на сході, інші релокувалися. Статистика дуже умовна. Плюс економічний цикл, в якому всі зараз перебувають, — рецесія. Багато від чого залежить: буде держава підтримувати бізнес чи ні. Хто після перемоги повернеться робити бізнес, хто знайде ресурси, а хтось страждатиме від такого ПТСР, що нічого не зможе робити.

Але, на вашу думку, українська екосистема вистояла упродовж річного краш-тесту?

Щомісяця ми випускаємо тематичні дослідження України з тем інвестицій, інновацій, розвитку технологій. Дослідження разом із Polish-Ukrainian Startup Bridge «Російська агресія в Україні: як виживають українські стартапи» оприлюднили у січні 2023 року. За його результатами, 12% припинили свою діяльність. Але понад 80% намагаються далі боротися. Це демонстрація стійкості нашої екосистеми, яка показує, що навіть за таких важких умов ми продовжуємо працювати. Хоча є стартапи, які перепрофілювались. Є стартапи, які зараз не працюють через брак фінансування. Дуже різні ситуації, але люди намагаються працювати.

Яке дослідження було останнє?

Останнє дослідження у сфері GovTech (цифрові рішення для потреб держави чи надання публічних послуг) зробили у партнерстві з Kreston Ukraine. Його можна прочитати (https://ise-group.org/govtech2023). Насамперед ми хотіли продемонструвати рівень модернізації нашої держави і що саме технологічність є одним із чинників стійкості України у війні. Ми оприлюднили аналітику щодо впливу цифрових державних послуг на ВВП країни. Адже у нас є «Дія», кейс у світі GovTech, який уже хочуть копіювати західні країни. Україна активно розвиває сферу Govtech та масштабує свої здобутки за межами країни.

Якою є кореляція між цифровими держпослугами та станом економіки в умовах війни? Україна завершила 2022 рік з 30%-вим падінням реального ВВП. Без «Дії» було б іще більше?

«Дія» не панацея і не  може компенсувати падіння у ВВП. «Дію» треба розглядати як інструмент публічних послуг, що значно спрощує виклики війни та пришвидшує певні бізнесові та державні процеси. Наприклад, через «Дію» відкрились під час війни понад 10 тисяч ФОП. Це значно пришвидшило та спростило реєстрацію бізнесів. Тож опосередкований вплив на ВВП є. Також цей сервіс допомагає вирішувати певні соціальні виклики: надати допомогу внутрішньо переміщеним особам чи допомогу з безробіття, допомогти з відновленням документів, з отриманням довідок, виписок і даних від різних державних установ і реєстрів, подання пакетів документів для ініціації різних процесів. Це значно спрощує життя і позбавляє зайвого стресу. Те, що раніше займало кілька місяців, зараз можна зробити за лічені хвилини. І це один із чинників стійкості. Це тепер добре можуть порівняти українці, які перебувають за кордоном, та намагаються в інших країнах оформити собі документи.

Ризики втратити людські таланти є досить високими

Стартапи зараз сприяють створенню нових робочих місць?

Зараз майже ні. Я помічаю навіть певне скорочення. У 2022 році загальна сума венчурних угод у Європі скоротилась до рівня 2015 року. Багато засновників через те, що не можуть фандрейзити і через війну, і через рецесію, самі пішли працювати у великі корпорації. Хтось став продакт-менеджером, хтось ІТ-фахівцем, але вони пішли працювати на зарплату, замість того щоб займатися підприємництвом та експериментувати. Це, звичайно, зрозуміло.

Крім того, ризики втратити людські таланти на користь інших країн є досить високими, бо Польща, Естонія, Литва, Британія розробляють програми для наших фахівців і стартапів, аби максимально релокувати до себе таланти. Крім того, це ще й демографічна ін’єкція для цих країн. Тому нам в Україні потрібно показати, що ми є тут, живі, працюємо і що в України є майбутнє. Ми проводимо свої заходи у Києві і розуміємо, наскільки важливо саме зараз доносити цей меседж.

Чи можна говорити про руйнівний вплив війни на якість праці фахівців, які ще тримаються?

Ми сильна нація. У нас триває війна, але ми працюємо на всіх рівнях. Відкриваються ресторани, торговельні центри, є стартапи. Хоча у багатьох людей дійсно трагічні ситуації — і осель немає, і члени родини загинули. І мої родичі у Херсонській області перебували тривалий час в окупації. А у світі всього лише економічна рецесія — чергова. Люди за кордоном мені кажуть, що сидять на серйозних антидепресантах. Питаю, що сталося, і чую: «Багато невизначеності». Я ледь посмішку стримую. Бо у нас війна, але такого тренду, щоб українці масово сиділи на лікарських засобах, я не спостерігаю. Ми занадто зайняті для цього. Немає часу страждати, усі щось роблять, працюють.

Чи будуть інвестиції?

Чи високою є зацікавленість у інвесторів із США?

З мого досвіду американські інвестори налаштовані позитивно щодо України. Українська інноваційна екосистема завжди дуже плідно працювала саме з американською, і, сподіваюсь, це залишиться. Багато хто з американців не боїться війни та вже самостійно відвідав нашу державу. Вони завжди налаштовані на експерименти та відкриті до спілкування, спокійно ставляться до ризиків. Для них це своєрідна бізнес-пригода: поїдемо та подивимось, може, щось зробимо. Для них це такий потрійний венчур — інвестувати у ризиковий бізнес з ризикової країни ще і в ситуації безпрецедентних ризиків. Такий собі венчур у кубі.

Хто із закордонних інвесторів налаштований найбільш скептично щодо українських стартапів?

Західноєвропейські інвестори значно консервативніші і повільніші. А східноєвропейські взагалі побачили цей тренд щодо високої підтримки українського бізнесу та думають, як пристосуватись до українців. Створюють фонди для підтримки українського бізнесу, а самі хочуть на себе нафандрейзити. І я б на них час не витрачала.

Чи можуть нам щось запропонувати країни Вишеградської четвірки та Східна Європа?

Ми зараз робимо спільну програму акселерації з країнами Вишеградської четвірки InnoBooster, вивчаємо досвід Польщі, Чехії, Угорщини. І, на мою думку, ми вже далеко попереду. Якби не війна, вони б нас не наздогнали. У Чехії є лише одна компанія-юнікорн. Їх кошти — це дотації, європейські вливання та гранти з бюджету. Ми вже їх випереджаємо, бо в нас гроші, які зароблені ІТ-компаніями своєю діяльністю, з індустрії. Наші венчурні фонди ближчі до визначення класичних венчурних з розумінням Smart Money. Бо те, що є в Польщі, — це розподіл грантів та державних коштів. У них є національна агенція, яка розподіляє кошти ЄС між інвесторами, які лише навчаються бути інвесторами. Вони ці гроші не заробили на IT та інноваціях, тому якість венчурної індустрії у нас вища. І коли я це пояснюю, вони дивуються: як це в Україні може бути щось краще?

Ви нещодавно відвідали Велику Британію. Як ви оцінюєте результати цього візиту?

Продуктивно. У Лондоні ми були співорганізатором інвестиційного саміту, де українська панель була основною. Від України виступав Владислав Яценко, співзасновник сервісу Revolut, який вважається найдорожчим британським стартапом, а також Марія Барсук, інвестиційна директорка у Tech Venture у EBRD. Марія, як ніхто інший, знає регіон Східної Європи і супроводжувала інвестиційні проєкти в Україні. Щодо Revolut, то у липні 2021-го необанк став найдорожчим стартапом Великої Британії, залучивши $800 млн інвестицій за оцінки $33 млрд. Саме історії такого рівня від професійних українців вражають і змінюють сприйняття нашої держави. Тобто так, друзі, подумайте,  найпопулярніший фінансовий сервіс у Британії, який використовують у залі майже 90% присутніх, має СТО та співзасновника з України.  І ми це робимо для того, щоб змінити сприйняття і українським компаніям було легше фандрейзити.

Чи є для вас цікавими азійські ринки?

Так, але поки що у мене щодо них замало експертизи. На жаль, завжди, коли треба було їхати до Китаю чи Японії, аби глибоко дослідити їхні можливості, щось завжди заважало. Хоча досвід співпраці з японськими фахівцями у мене є. У січні цього року ми робили спільні проєкти з Venture Cafe Tokyo та Nagoya Connect, бо є українські стартапи, які цікавляться японським ринком. Я була дуже здивована, коли побачила невисокий рівень володіння та проникнення англійської мови в Японії. Хоча у цій країні побудували одну з найпотужніших економік світу. Китайський ринок також дуже специфічний.

Чи є географія в умовах війни перешкодою для ведення інноваційного бізнесу?

Після карантину географічний чинник просто нівелювався. Для українців точно. Команди розсипані по світу і успішно при цьому працюють. І ковідний досвід нам допомагає під час війни не лише не зупинятись, а рухатись вперед. Наприклад, у мене давно вже є нормою по 3-4 Zoom-конференції на день з людьми, які перебувають на різних континентах.

Які типові слабкі місця у наших стартаперів?

Перша і дуже велика проблема — незнання англійської мови на належному рівні. Дуже мало фахівців навчалися за кордоном і не мають належних мовних навичок, аби вільно спілкуватись із бізнесом англійською. І мовний бар’єр треба подолати якомога швидше, бо він є дуже великим гальмом для економіки. Я навіть виступаю за викладання англійською у середніх школах хоча б 30% предметів. Решта знань — навички презентації — теж треба підтягувати. Друга — стартап має розв’язувати велику проблему. А зараз виникають стартапи-одноденки нібито для розв’язання проблем війни. Бо багато хто використовує таку біду українців, як війна, заради користі для себе. Це так не спрацює.

У червні 2022 року ми привезли 10% від усіх ліків, які отримала Україна

Ми знаємо, що ви також активні у волонтерських та гуманітарних ініціативах. Як вдалося так акумулювати закордонних благодійників, що МОЗ отримало медпрепаратів на суму понад 40 мільйонів доларів?

Так. Через великий міжнародний нетворк ми маємо багато контактів у різних колах. На початку весни до одного з наших менторів-акселератора звернулася Міжнародна гуманітарна організація HopeWorldWide  (hopeww.org) та Heart to Heart (www.hearttoheart.org). Організація займається постачанням критичної медицини. Вони шукали, як правильно сконтактувати з Міністерством охорони здоров’я України й організувати документообіг і логістику, аби вся міжнародна допомога була чітко зафіксована на балансі, щоб все було проконтрольовано, задокументовано і, що найважливіше, все було доставлено до критичних місць і використано за цільовим призначенням. До речі, СЕО HopeWorldWide Девід Малютінок сам українського походження (https://www.hopeww.org/our-team). Його дідусь із села Малютянці, що під Києвом. І сам Девід, і його команда з HopeWW вже кілька разів відвідували Київ під час війни.

Отже, у червні 2022 року вони надали 3 літаки, або 52 палети, ліків невідкладної допомоги та медикаментів. Це приблизно 13 тонн медикаментів на загальну суму 20 млн доларів. І, як виявилось, це було 10% від усіх ліків, які отримала Україна на той час. У серпні та вересні зробили ще кілька траншів медикаментів на приблизно таку саму суму. Також зробили кілька постачань продуктів до Миколаївської та Херсонської областей для переселенців зі сходу України.

З нашого боку ми організовували весь процес, займалися документами, організацією логістики та комунікацією з українськими інстанціями, митницею, МОЗ, місцевою владою. А мої вже обізнані та політизовані діти теж брали участь і мали свій перший волонтерський досвід, допомагаючи батькам на польській митниці розбиратися з бюрократією. Діти вже розуміли, що ці ліки їдуть в Україну, бо на батьківщині багато хто постраждав і людей треба лікувати. Для них це ранній, але вже такий свідомий і особистий досвід, а також можливість бути причетними до допомоги своїй країні.

Ви стикались із шахрайством під час пошуку благодійників?

Важливо, аби нас підтримували західні компанії, тому треба правильно організувати підконтрольність, підзвітність і використання допомоги. Про що б не йшлося — харчування, ліки, обладнання. Ми часто про це говоримо у міжнародному просторі: якщо ви хочете допомогти Україні, допомагайте через перевірені українські організації, через тих, кого можете перевірити. Не треба це робити через польські, східноєвропейські чи ще якісь посередницькі гуманітарні місії, бо ми неодноразово бачили, як ця допомога так і зависає десь у Європі. Тож великий бізнес може звертатися до мене, до когось із наших менторів, до інших українських фондів та організацій. Ми сконтактуємо з тими людьми, які простежать, аби допомога дісталася тим, хто її потребує, а не осіла на складах Львівщини.

Щодо шахрайства, то були обіцянки з боку іноземних гуманітарних організацій, які поки що ніяк не реалізовані. А ми не можемо припустити, аби нашим горем і Україною спекулювали. Наприклад, у Польщі є сумнівні організації, які нібито збирали кошти на допомогу українцям, але і досі нічого не зробили. Я не здивуюсь, якщо вони просто приїдуть, влаштують фотосесію на руїнах, а кошти привласнять. Але ми впораємось, бо є сильною нацією. Рік вже труднощі здолали, тому залишилось ще трохи, я в цьому впевнена.

 Тетяна Марінова