Садотерапія — підхід, визнаний дієвим зокрема для реабілітації вояків ще після Першої світової війни. Як адаптувати цей досвід під наші сьогоднішні виклики розповідає у інтерв’ю WoMo ведуча каналу СТБ Тетяна Висоцька, яка не тільки практикує метод, а й вивчає терапевтичне садівництво у виші.
Чи ви завжди цікавилися садівництвом, чи життям рослин?
Думаю, корені цікавості до вирощування рослин — у моєму дитинстві, я любила пророщувати насіння на уроках природознавства. А влітку на канікулах у бабусі багато часу проводила в саду. Потім була батьківська дача, улюблена шовковиця і розкішний гібіскус. Якщо про споглядання, то якраз останній часто розквітав, коли я приїздила, звісно, це збіг по сезону, але дуже це якось знаково. Зараз батьківська дача під Херсоном на лінії вогню, але «дитинка» того гібіскусу живе на нашій дачі під Києвом, що саме по собі є про тяглість, звʼязок, відчуття дотичності.
Як ви наблизилися до методу садотерапії та зрозуміли, що вам необхідне спілкування не просто з природою, а саме з землею, з зіллям — руками?
Ковідний карантин мотивував нашу родину купити дачу, а я в сімʼї завжди значилася головним агрономом (Сміється). Я розуміла, що мені, міській людині, не вистачає знань, тож вступила до клубу «Закоханих у сад», це така спільнота, де проходить багато вебінарів зі спеціалістами, навчання зі створення ескізного плану ділянки. При цьому з нами стався “Таїн чай” — от уже два сезони ми збираємо листя плодових дерев, пряно-ароматичні, лікарські рослини, квіткові пелюстки і робимо дачний чай та продаємо його. Це благодійний сімейний проєкт, спочатку хотіла розважити доньку Таю, відволікти від війни, потім підтягнула батьків, які чекають, коли можна буде повернутися додому до Херсону. Гроші ж від продажу чаю перераховую на потреби ЗСУ. Так я зрозуміла, що хочу знати ще більше про рослини та їхній вплив на здоров’я людей.
Про корисні ресурси та натхнення
“Садівничою Біблією” я називаю книжку Сью Стюарт-Сміт “Садотерапія. Як позбутися бур’янів у голові” (Yakaboo Publishing). Деякий час я приглядалася до цієї книги на сайтах, а потім таки купила, бо навіть назва мені резонує. І не помилилася! Я раджу її усім, хто думає про відновлення себе та країни. Авторка написала книгу дуже простою, душевною мовою, з історіями з власного досвіду, екскурсами, дослідженнями, цитатами від пацієнтів — це такий рясний мікс знань, що в мене на якомусь етапі закінчилися стікери, так багато цитат хотілося зауважити для себе! Для мене було важливим прочитати про підтвердження впливу споглядання, залучення до робіт у саду. Тобто розкласти по поличках, як саме це працює.
Мене завжди природа «перемикала», зараз це відбувається більш усвідомлено. Я знаю, що в землі мій ресурс, і це закладено нашими пращурами, то хто я така, щоб цьому опиратися? (Сміється) А книга мене дуже надихає, я вдячна авторці за весь той досвід, якій вона зібрала у такій важливій і актуальній для нас книзі.
Що дала садотерапія вам особисто?
Я зробила досить рішучий крок як для своїх 46 років — я пішла навчатися на другу магістратуру, спеціальність “Терапевтичне садівництво”. Вона лише відкрилася в нас, тобто цей рух лише зароджується, але вважаю, що за ним майбутнє. Країні ветеранів необхідні терапевтичні простори. Саме про них, деякі аспекти облаштування садів, і пише Сміт: в книзі зібрано багато досвіду про відновлення військових після війни. Мені, як дружині військового, це важливо. Ми маємо бути готовими до повернення наших захисників. Також з практичних кроків — на дачі я облаштувала ще одну пряну клумбу для трав у наш чай.
Рідні з цікавістю слухають, коли я натхненно ділюся своїми новими знаннями чи думками. Зараз я одночасно і навчаюсь в магістратурі, і у садівничому клубі, то ж це просто стереоефект — в мене зараз дійсно такий дуже насичений період отримання нових знань.
Коли я чоловікові розповіла, що хотіла б створити компанію, яка б займалася терапевтичними просторами і відновленням — ветеранів, усіх нас, травмованих війною, як я це бачу, — він сказав, що звучить як план! Я сподіваюсь, все вийде!
Чому метод садотерапії є важливим інструментом для українців сьогодні? З чого почати?
Я дійсно вважаю, що поряд з іншими методами природотерапії, цей дуже важливий. Зараз треба застосовувати все, що тільки можна, все, чого прагне кожен українець, щоб пройти цей страшний етап з найменшими втратами.
А почати можна з гілочки бузку у склянці — це і є споглядання: дивитись як бубнявіють бруньки, розкриваються і зеленіють. Це і є надія на життя, яку несе весна і власне природа.
Якщо немає ділянки, будь-який сквер, парк стане у пригоді. Беріть килимок, книжку, і гайда слухати пташок та буквально — заземлятися. Благо, зараз розпочнеться зелений сезон. Чим більше переносити фокус уваги на рослини, спостереження за природними циклами, тим більше відчуття дотичності. Також зараз багато волонтерських рухів, зокрема в ботанічному саду ім.Гришка переселенці часто допомагають із доглядом за рослинами. А що це, як не садотерапія?
