Леся СайкоСара Бернар (фр. Sarah Bernhardt, справжнє ім’я Генрієтта-Розін Бернар, 1844–1923) — це ім’я, що стало синонімом епохи, величі та неперевершеного таланту. Французька актриса, яку часто називають «найзнаменитішою актрисою за всю історію» та «Божественною Сарою», не лише домінувала на світовій сцені протягом понад півстоліття, але й стала піонеркою у формуванні концепції сучасної знаменитості.
Біографія та шлях до слави
Сара Бернар народилася 22 жовтня 1844 року в Парижі. Її мати була голландською єврейською куртизанкою, а про батька відомо мало, імовірно, він був офіцером французького флоту. Дитинство Сари було непростим: вона виховувалася спочатку годувальницею у Бретані, потім у пансіонах та католицькому монастирі.
Навчання в Паризькій консерваторії та дебют у престижному театрі «Комеді Франсез» у 1862 році спочатку не принесли їй успіху, і критики не оцінили її талант. Проте, її справжній прорив відбувся у 1868 році в театрі «Одеон», а пізніше, з тріумфальним поверненням до «Комеді Франсез», де вона здобула міжнародне визнання в 1870-х роках, зокрема, завдяки ролям у класичних трагедіях.
Сара Бернар відома своєю витонченою фігурою, надзвичайною емоційністю гри та, особливо, своїм «золотим голосом», який захоплював публіку. Вона блискуче втілювала на сцені таких драматичних героїнь, як Маргарита Готьє в «Дамі з камеліями» Александра Дюма-сина, Федра, Тоска, Клеопатра, зігравши понад 130 ролей.
Особисте життя та ексцентричні факти
Особисте життя Сари Бернар було таким же насиченим і драматичним, як і її сценічні ролі, що сприяло створенню її легендарного образу:
Єдиний шлюб: У 1882 році вона вийшла заміж за грецького актора та офіцера Амбруаза Арістіда Дамалу, але шлюб тривав недовго. У Сари був один син, Моріс Бернар, народжений до шлюбу, чиї численні борги вона часто покривала.
Жан Кокто назвав її «священною потворою» (monstre sacré) — вираз, що став крилатим для опису артистів із неземним талантом та ексцентричною поведінкою.
Одним із найвідоміших її ексцентричних вчинків було те, що вона нібито спала в труні, яку придбала в юності, готуючись до ролей, пов’язаних зі смертю. Ця труна служила їй і для відпочинку, і для репетицій.
Бернар обожнювала тварин і тримала вдома цілий звіринець: собак, черепах, левеня на ім’я Юстиніан, сову, мавп та навіть крокодила.
Актриса не боялася кидати виклик суспільним нормам і гендерним стереотипам, блискуче граючи чоловічі ролі, включаючи Гамлета (Шекспір), Лорензаччо (Мюссе) та Орлятко (L’Aiglon) (Ростан).
У 1905 році, під час гастролей у Ріо-де-Жанейро, вона травмувала ногу. Через десять років, у 1915 році, їй ампутували ногу, але це не завадило їй продовжити виступати — вона грала, сидячи або спираючись на протез, аж до самої смерті.
Внесок у культуру та спадщина
Вплив Сари Бернар на світову культуру та мистецтво важко переоцінити:
Перша світова суперзірка: Завдяки численним міжнародним гастролям (включно з візитами до Києва та Одеси) та новаторському використанню реклами (плакати, фотографії), вона стала першою справді глобальною знаменитістю. Вона вміло створювала та підтримувала свій «бренд».
Муза модерну (Art Nouveau): Вона надихнула чеського художника Альфонса Муху на створення серії культових плакатів, які стали візитівкою стилю ар-нуво. Її портрети писали найвідоміші художники, а фотографував легендарний Надар.
Бернар була не лише актрисою, але й успішною бізнесвумен. Вона керувала кількома паризькими театрами, включаючи театр, перейменований на її честь — Théâtre Sarah-Bernhardt (нині Théâtre de la Ville).
Сара Бернар була обдарованою не лише на сцені. Вона займалася скульптурою (її роботи виставлялися в Паризькому салоні), живописом і була письменницею (авторка романів, п’єс та мемуарів «Моє подвійне життя»).
Вона стала однією з перших великих зірок театру, що знялася в кіно, «узаконивши» це нове мистецтво. Її дебют відбувся у короткометражному фільмі «Гамлет» (1900).
Під час Франко-прусської війни (1870–1871) вона перетворила театр «Одеон» на військовий шпиталь і працювала там сестрою милосердя.
Сара Бернар померла в Парижі 26 березня 1923 року, залишивши по собі легенду про неперевершену акторку, нестримну особистість та жінку, яка повністю змінила правила театрального та публічного життя. Вона назавжди залишиться символом епохи, що уособлює свободу, геніальність та вічний драматизм.