Тетяна Марінова
Майже щодня українки дивляться кінопродукцію. На додаток навіть планують своє щоденне життя так, аби мати час на перегляд. На глядачок ллється купа історій про важкий шлях жінки до щастя, в яких фабрики мрій провідних країн романтизують та навіть виправдовують примус до шлюбу та вагітності, жорстокість з боку родини та чоловіка, свекрухи, колег. У соціальних мережах тривають баталії на захист улюблених персонажів. Психологиня, кризова консультантка та арттерапевтка Ольга Гриценко на прохання Womo.ua проаналізувала, чи сприяють вчинки героїнь у кіно досягненню щастю у житті.
У нас уже відбулась нормалізація аб’юзу у фільмах, книгах, де автори сценарію чи письменники прагнуть поставити жінку, доньку, невістку, підлеглу на місце
Чому аб’юз став настільки привабливою тематикою для сценаристів кіно та серіалів?
Тут відповідь буде багатогранною. По–перше, аб’юз вважається цікавою темою для творчих людей, тому що здорові стосунки часто виглядають занадто нудно для мистецтва: прийшли — покохали — спілкуємось нормально. І про що тут знімати? Здорові стосунки геть не цікаві митцям, тому що в них немає конфліктів. І через це вони рідко стають об’єктом вивчення у мистецтві. Але поодинокі приклади успішних серіалів про системне висвітлення здорових стосунків та щасливого кохання є. Наприклад, як на мене, найздоровіші стосунки системно показані у скандинавських серіалах та фільмах. Аб’юз у них є радше винятком, тому що їх сценаристи зросли у державах з високим рівнем індексу щастя. Там майже немає розподілу на жіночі та чоловічі обов’язки. У них ще з 1970-х років є чоловічий декрет. У країнах, де переміг здоровий фемінізм, знімають стрічки про стосунки, в яких у щоденному побуті у родинах та у колективах стосунки будуються на партнерських засадах. У них менше місця емоційній залежності та маніпуляціям. Наведу за приклад культовий детективний серіал «Міст», який зняли Швеція та Данія.
Ми дивимось, як поліцейські двох країн розслідують вбивство на Ересуннському мосту, де знаходять тіло жінки, яке складено з двох різних трупів. Одна половина належить шведському політику, а друга — данській повії. Але ми не бачимо у цьому серіалі звичних для на сварок між поліцейськими, у родинах головних героїв чи конфлікту з керівництвом, як це відбувається у серіалах інших країн.
По-друге, аб’юз через багаторічне використання став загальноприйнятою культурною моделлю, яка демонструє свою життєдайність та пізнаваність у масовій культурі.
Ми бачимо певну конфліктну зав’язку у кіно і вже розуміємо, до чого це веде. Навіть є цілі формати, побудовані на персонажах аб’юзу: юнак — дівчина, однокласники у школі, чоловік — жінка, свекруха — невістка, старша дитина — молодша дитина, керівник — підлеглий.
Жанр стрічки при цьому значення не має.
Так поступово відбулась нормалізація аб’юзу у фільмах, книгах, де автори сценарію чи письменники прагнуть поставити жінку, доньку, невістку, підлеглу на місце, а вона змушена боротися за свою особистість. Це вже призводить до нормалізації аб’юзу, оскільки глядачі бачать подібні ситуації як щось звичне.
Наприклад, казка «Попелюшка» у редакції Шарля Перро нам відома як історія про несправедливе пригноблення і тріумфальну нагороду жінки за важку брудну працю. За цим принципом побудовано багато серіалів, навіть про історії успіху жінок. І це дуже впливає на глядачок: терпляче стався до приниження, важко працюй — і буде тобі подяка у вигляді принца.
Але італійська рання версія цієї казки дуже феміністична, тому що там історія успіху жінки, яка відновилась з попелу, як фенікс. У ранніх фольклорних варіантах Попелюшка сама долала труднощі і навіть помстилася своїм кривдникам. Лише пізніше, під зростанням впливу католицької церкви, історія перетворилась на оповідь про покірність і служіння чоловікові. Це свідчить про те, як соціальні та культурні зміни можуть змінювати сприйняття і роль жінок у суспільстві у головах самих же жінок.
Романтичні комедії часто відображають модель стосунків, де жінку типу Woman in Trouble «рятує» чоловік. Це призводить до підкріплення патріархальних уявлень, що жінка не здатна сама собі дати раду та має менше розумових здібностей, щоб не скочити у такі халепи, що викликають тільки посмішку.
У цих сценаріях жінка зазвичай втрачає свою особистість, фаховість і незалежність.
На вашу думку як психологині та кризової консультантки, тотальна нормалізація аб’юзу у кіно та літературі ускладнює глядачкам розпізнавання цієї проблеми у реальному житті?
Дуже ускладнює! І це вже кричуща проблема. У контексті аб’юзу існують чотири основні види: економічний, сексуальний, психологічний і вербальний. І всі вони активно експлуатуються у літературі та кіно. Митці заробляють статки на продажах романів-бестселерів, квитків у кінотеатрах чи трафіку перегляду серіалів на платформах чи телеканалах, а у споживачів створеного ними продукту у житті ситуація ускладнюється та перетворюється на суцільний жах.
Варто додати до цього переліку ще й гумористичні програми, де жінка є «на постійній» основі жертвою чоловічих вчинків та образ: «недолугі жінки», «тупі білявки», «курва-теща», чоловік-рішала, який перебуває постійно у стані сп’яніння та вирішує за жінку, як їй жити.
Долучіть до цього ще різноманітних псевдопсихологів та псевдокоучів, які пудрять мізки жінкам, створюючи у соцмережах жіночі клуби «дихання маткою, аби знайти чоловіка своєї мрії». Вони просувають думки, що і у шлюбі, і у кар’єрі стосунки будуються за дитяче-батьківським сценарієм. Недарма це явище у народі отримало назву «інфоциганство», хоча серед таких «фахівців» є такі, що мають багатомільйонну аудиторію та стають навіть «лідерами думок». І через такий інформаційний прес та навіть певну романтизацію насильства, як у серіалі «Ти», багато жінок уже навіть не усвідомлюють, що перебувають в аб’юзивних стосунках.
Вони щиро вважають, що погані стосунки — це частина нормального життя та намагаються адаптуватися до них.
Зазвичай жінки, які звертаються до мене як до психолога по терапію, майже ніколи не приходять зі словами: «Я потерпаю від аб’юзу, бо мене б’є (принижує чи ґвалтує) чоловік чи співмешканець». Я чую: «У мене погані стосунки з чоловіком. Я не знаю, як бути кращою жінкою для нього. Як зробити так, щоб він лишився зі мною».
Коли ми починаємо розбирати крок за кроком, що відбувається в родині, як вони будують свої стосунки, то виявляється, що для них є нормальною практикою, наприклад, що чоловік тверезий чи у стані алкогольного сп’яніння намотує волосся на руку і б’є її головою об косяк. Одна з жінок, що звернулась до мене, згадала про цей випадок мимохіть аж через пів року після того, як ми почали з нею працювати. Я від несподіванки у неї аж перепитала: «Почекай-почекай, що ти зараз сказала? Можеш ще раз повторити? Ти розумієш, що це аб’юз?». І за її реакцією я зрозуміла, що для неї існувало страшне слово «аб’юз», а усвідомлення, що вона перебуває в аб’юзивних стосунках, не було. Побиття для неї буденність.
Проблема домашнього насильства є питанням соціальних ролей та розподілу влади
У романтичних комедіях жертвами є і чоловіки, які потерпають від агресивних жінок. Чи різна природа жіночого та чоловічого аб’юзу?
Наведу приклад. У Перу спостерігається цікава етнічна різноманітність. На узбережжі переважають нащадки іспанських конкістадорів, тоді як у внутрішніх районах країни проживають нащадки інків та інших індіанських народів. Соціальні ролі чоловіків і жінок у цих регіонах суттєво відрізняються. І мене вразила оприлюднена фахівцями статистика домашнього насильства у цій країні. У регіонах з щільним проживанням нащадків конкістадорів панує патріархат — чоловіки частіше виступають кривдниками. У регіонах з нащадками корінних племен зберігся матріархат — ситуація протилежна: жінки частіше вдаються до насильства щодо чоловіків. Це наводить на думку, що проблема домашнього насильства не пов’язана лише з біологічними чинниками, як-от тестостерон, а радше є питанням соціальних ролей та розподілу влади. Тому чоловічі персонажі у стрічках потерпають від жінок, які є їхніми керівницями чи матерями або власницями шалених статків.
Цікавий парадокс спостерігається і в інших культурах. Наприклад, згідно з дослідженням UNICEF, у багатьох країнах, особливо в Європі, змінюється розуміння гендерно обумовленого насильства. Тепер до нього зараховують не лише фізичне та психологічне насильство, а й такі дії, як примушення до шлюбу, вагітності або стерилізації. Але примус до шлюбу є і у голлівудських стрічках, китайських, корейських, турецьких, і навіть в українських — під загрозою позбавити статків («Кохання починається з шлюбу») або вбити когось з рідних («Чорно-біле кохання»).
У Чехії дуже добре розвинена система соціальної підтримки жертв насильства, а численні кризові центри працюють цілодобово
Як національні особливості впливають на прояви домашнього насильства, адже українки, які втікали від війни, у кращому разі мають серіальне уявлення про стосунки у країні свого перебування?
Багато українських жінок і досі виїжджають за кордон і стикаються з різними формами насильства у нових культурних контекстах. Наприклад, у Чехії, де я зараз мешкаю, досить специфічне ставлення до побудови відносин у парах. Місцеві чоловіки більш стримані у проявах почуттів і менш схильні до флірту, ніж українці. Це може бути пов’язано з культурними нормами та очікуваннями. У спілкуванні чехи дуже приємні чоловіки, з ними почуваєшся затишно. Але наші дівчата до відсутності романтичної та емоційної складової не звикли, тому вони намагаються до чеських обранців достукатися. Але при цьому чехи легко вступають у сексуальні стосунки. Багато з них ставляться до сексу більш фізіологічно, ніж ми. Це для них така ж потреба, як втамувати голод чи спрагу.
Але аб’юз у цій країні також існує, хоча тут не такі агресивні чоловіки. З іншого боку, у Чехії дуже добре розвинена система соціальної підтримки жертв насильства. Існують численні кризові центри, які працюють цілодобово, та консультаційні служби, які надають безкоштовну допомогу. Психологічна допомога майже вся безкоштовна. Послуги фахівців повністю або майже повністю покриваються страховкою. Наші співвітчизниці настільки вражені цим фактом, що приносять випічку, щоб хоч якось віддячити спеціалістам. А ті шоковані від нашої такої гостинності.
В Європі неповнолітніх дітей захищає держава дуже сильно, незалежності від їхньої національності та громадянства. Мати, наприклад, подає на аліменти, і вона не платить за судовий позов, державне мито. Їй навіть надається безкоштовний адвокат, тому що процес стосується захисту інтересів дітей.
Але інші позови, наприклад, щодо розподілу майна будуть уже платними. Порівнюючи ситуацію в Україні та Чехії, можна зробити висновок, що рівень соціальної захищеності жертв насильства у цих країнах суттєво відрізняється. В Україні, на жаль, проблема домашнього насильства досить гостра, жінки часто не мають достатньої підтримки.
Чоловіки-американці, наприклад, досить активно підтримують жінок у їхніх прагненнях мати власний бізнес або монетизувати свої захоплення — малювання, кулінарія, шиття… Але примус до вагітності, змушення взагалі виходити заміж за певну людину є гендерно обумовленим насильством, про яке варто пам’ятати, перебуваючи у стосунках з іноземцем. У житті про це варто пам’ятати як про небезпеку, хоча у романтичних комедіях дуже актуальний мотив, коли батьки примушують одружитись за 24 години, або з конкретною людиною та ще й вкластись у рік, аби не втратити спадок чи право власності за акції…
Заборона абортів є формою насильства над жінками, бо позбавляє жінок права самостійно розпоряджатися своїм тілом і життям
Заборона чоловіком робити аборт є дуже поширеним конфліктом у популярних в Україні турецьких серіалах. Це форма насильства над жінкою?
Під час дискусії про заборону абортів я запитала у криміналіста, що робив доповідь на цю тему, чи вважає він такий закон формою насильства над жінками. Його відповідь була чіткою та безкомпромісною: так, це саме насильство. Він пояснив, що заборона абортів позбавляє жінок права самостійно розпоряджатися своїм тілом і життям, і це особливо гостро відчувається в суспільствах, де панує патріархат.
Чоловіки, які вимагають від жінок народжувати дітей, часто думають лише про продовження роду і збереження своєї власності. Вони не враховують бажань і потреб жінок, а також можливі соціальні та економічні наслідки материнства. «Я хочу мати нащадка свого прекрасного прізвища, тож народи мені його». Але вони прекрасно усвідомлюють, що не будуть втручатися у процес догляду за маленькою дитиною.
Цікавий парадокс спостерігається у країнах з розвиненою економікою, як-от Південна Корея. Попри високий рівень життя, молоді жінки дедалі рідше погоджуються на материнство. Це пов’язано з тим, що традиційні гендерні ролі і надалі залишаються актуальними, і жінки, які народжують дітей, часто стикаються з дискримінацією на роботі та у суспільстві загалом. Вони не можуть повернутись з декрету на попередню роботу, і про це йдеться у багатьох південнокорейських родинних телесеріалах, де героїні є працівницями великих корпорацій.
Чи є маніпуляцією щодо народження дитини кінорозмови типу: «Нам вже майже 40 років. Я турбуюся за твоє здоров’я під час вагітності та після пологів. Чим довше ми тягнемо, тим менше у нас років довше жити з дитиною та допомогти їй з коштами на освіту, житло та побачити наших онуків».
Може бути і одне, і інше. З таких розмов випливає тема про відчуття жіночої меншовартості. Жінка має бути за чоловіком, аби мати підґрунтя під ногами. Одна з жінок, яка зверталась до мене по консультацію, виїхала з Луганська у 2014–му. Втратила там все. Згодом вона одружилась з іноземцем, поїхала до його країни і дуже нервувала, що втратила фінансову незалежність. Коли це помітив її чоловік, вони відверто поговорили на цю тему, то він на її ім’я відкрив рахунок, куди поклав вагому суму, щоб вона не нервувала та знала, що має власну фінансову подушку безпеки. Ось така розмова і відкриття рахунку є максимально чесною історією. Але таких епізодів у серіалах я поки що не бачила. Навіть надавати кошти частинами не вихід. Щось не те сказала — грошей немає.
Шлюб від початку свого існування більше не про кохання, а про виживання — і конкретних людей, і держав
Шлюбний контракт є захистом від аб’юзу?
Шлюбний контракт врівноважує статус жінки. Він надає певних переваг, і тоді вже можна говорити про почуття, стосунки, народження дітей тощо. Шлюб від початку свого існування більше не про кохання, а про виживання — і конкретних людей, і держав. Уряди прокидатись почали, коли помітили, що жінки не хочуть народжувати. І лише ризик втратити економіку та платників податків у наступних поколіннях примусив змінювати законодавство та проводити соціальні кампанії щодо заохочення чоловіків ставати більш відповідальними за своїх дітей, долучатися активніше до їхнього виховання, до розділення відповідальності за це. Але всі ці зміни не скасували аб’юз.
Чи залежить рівень аб’юзу в країні від національних особливостей виховання дівчаток та хлопчиків? Адже сценаристи також були дітьми.
Часто ми чуємо про традиційні гендерні ролі: чоловік — годувальник і захисник, жінка — берегиня домашнього вогнища. Нібито наші хлопці виховуються джентльменами: двері перед дівчинкою відчиняти, вперед пропускати, пальто подавати… Однак попри такі стереотипи, рівень домашнього насильства залишається високим. Виникає парадокс: чоловіки, які нібито мають бути захисниками, часто стають кривдниками. При цьому у багатьох культурах існує думка, що чоловіки більш конкурентоспроможні та агресивні, особливо у професійному середовищі. Однак дослідження показують, що ці відмінності часто зумовлені не біологічними особливостями, а соціальними стереотипами та очікуваннями. Я вже не кажу про стосунки всередині родини — образи, приниження, висміювання у кожному серіалі.
Наприклад, експерименти з шахістками під час «сліпих» матчів демонструють, що жінки грають не гірше за чоловіків, доки не дізнаються, що їхніми суперниками є чоловіки. Як тільки дізнались, стали припускатись більше помилок та показувати гірші результати. Це свідчить про те, що тиск соціальних стереотипів може негативно впливати на результати. Це призводить до того, що жінки менше вірять у свої творчі здібності.
Також з раннього дитинства дівчаткам і хлопчикам передаються різні очікування. Дівчаткам часто кажуть, що вони мають бути більш поступливими і менш амбітними, а хлопчикам — більш наполегливими і агресивними. Це ще й у телевізорі показують мелодрами! І головне — завжди реалізуватись жінці у стрічках допомагає саме чоловік — керівник, власник бізнесу, продюсер, закоханий у неї водій, колишній однокласник чи сусід…
Усе це формує у дівчаток низьку самооцінку і страх висловлювати свою думку, реалізувати мрії. А далі ці дівчатка виростають, і постає питання про якість життя у дорослому віці. Чехія є сусідкою України, але відмінності у вихованні є, вони іноді суттєві..
Коли чеська пара одружується чи перебуває у стосунках, то жінки зазвичай працюють. Тут немає такої мрії, як почути від коханого чоловіка: «Люба, не працюй, я нас усім забезпечу!». І у чеських серіалах мрії героїнь інші, хоча бути на утриманні заможного чоловіка активно експлуатується у кіно та є рожевою мрією глядачок у багатьох країнах. Згадайте героїнь культових серіалів «Відчайдушні домогосподарки», «Заборонений плід» чи «Секс у великому місті», які розробляли цілі стратегії полювання на мільйонерів.
Чеські жінки усвідомлюють: якщо у неї не буде власних джерел фінансування, якщо її батько з матір’ю не будуть давати кошти, то вона потрапляє у залежність. І чеський чоловік отримав таке виховання, що каже: «Звісно, здійснюй свою професійну мрію — будуй свою кар’єру, заробляй!». Тут, якщо жінка не працює, то вона або перебуває у декреті, який може взяти і батько дитини, або глибокий інвалід за станом здоров’я.
Я познайомилась з білорускою, яка живе тут понад десять років та вийшла заміж за чеха. Вона з радістю стала домогосподаркою. Але через пів року її чоловік, який заробляє на забезпечення родини, спитав: «А чому ти не шукаєш роботу?». І коли вона сказала, що не знає мови, чоловік запропонував їй вивчити її на курсах і знайти роботу. Він навіть зауважив, що люди запитують, чому його жінка сидить вдома, якщо вона не хвора та не у декреті. Це демонструє, що у цій країні діє така система виховання хлопчиків та дівчаток, що створила систему координат.
А жінки, які перебувають у стосунках з чоловіками з арабських чи кавказьких країн, ніколи б такого не почули від чоловіка, якого виховали у традиціях ісламу. А що коїться в головах українок? Це якась середина між азійським та європейським вихованням. Бо українки починають активно та навіть успішно будувати свою кар’єру, але після одруження припиняють це робити. Навіть якщо чоловік її підтримує, у неї закрадається підозра, що він з нею нещирий у почуттях та хоче мати власні «плюшки» від її успіху та досягнень. Але у більшості випадків, коли жінка обирає свою професію та не одружується, то під тиском суспільства вона все одно вважає себе трохи неповноцінною, тому що в неї є кар’єра, але немає поряд «штанів».
В українських стрічках актуальніша тема ледарів-чоловіків, які заробітки дружини сприймають як належне.
Так, і при цьому її принижують. Але аб’юз може стосуватися будь-якого аспекту життя жінки, зокрема її зовнішності. У молодшому віці дівчата можуть підлаштовуватися під стандартні уявлення про красу та успіх. Коли жінка не відповідає певним стандартам, як показано в багатьох фільмах, її починають критикувати та навіть цькувати. Це вже призвело до розквіту пластичної хірургії на порожньому місці. Одна справа реконструювати жінці груди після видалення злоякісної пухлини, інша — збільшувати розмір, аби задовольнити чоловіка. Як би ви не скидали вагу, не змінювали колір волосся, кривдник поступово знайде у вашій зовнішності те, що ви не можете змінити: колір очей, форму пальців чи розмір стопи… І принижуватимете вас вербально.
Труднощі на початковій стадії стосунків майже ніколи не приведуть до щастя
Серіали, які роками демонструються в Україні, побудовані на порадах про те, як знайти чоловіка…
Багато жінок, спостерігаючи за такими міфами у серіалах, намагаються виправити свою зовнішність під акторок і поведінку під вигаданих сценаристами героїнь, щоб відповідати запропонованим стандартам, бо у серіалі героїня подолала всі труднощі та досягла свого щастя.
Я вже не кажу, що у купі турецького «телемила» про життя у провінції відверто толерується зґвалтування як спосіб одруження закоханого у головну героїню («Пані Фазілет та її доньки», «Асі»).
На додаток сценаристи не лише не карають злочинця, але ще й прописують на купу серій історію шаленого кохання до нього з боку жертви! І це багато хто з українок у соцмережах виправдовує ґвалтівника: він же її кохає. Але у європейській країні такі сюжети серіалу мали б викликати суспільне обурення, а не толерантність. Тоді б їх і не купували б телеканали. Але у житті це ще один міф: труднощі на початковій стадії стосунків майже ніколи не приведуть до щастя.
Додають масла у вогонь у серіалах ще й мами зі свекрухами, закликаючи перетерпіти — заради дітей, заради квартири чи грошей.
Коли жінки стають старшими, то стикаються з новими викликами: як бути хорошими матерями, як підтримувати стосунки з родичами. Вони намагаються бути більш терплячими і підлаштовуватися під вимоги суспільства заради загального щастя родини чи дітей. Але це теж міф, який навіть пропагандують серіали, бо у багатьох культурах та в серіалах зображено, як жінки повинні пристосовуватися до різних умов чи то через особисті проблеми, чи через соціальні обставини.
Ви помічали, чи є маніпуляції авторів серіалів свідомими? Ви вже згадували Південну Корею, яка вивалила цілу купу новинок, які педалюють думку: родина важливіше за кар’єру.
Їхня поява збіглась з активізацією уряду, який помітив, що молоді жінки не поспішають взагалі заводити стосунки, не те що йти заміж та народжувати дітей. Але кореянки не дають себе ввести в оману, бо наслідки втрати економічної свободи для кожної жінки є дуже трагічними. Вони чудово обізнані у реаліях життя своєї країни та знають не лише про втрату гідного рівня життя через декрет, з якого на роботу не повертаються, але й цивільних прав! Обравши материнство, вони не мають великих можливостей будувати свою кар’єру, заробляти гроші і в принципі розраховувати на себе без сторонньої допомоги.
Не вірте обіцянкам чоловіків-аб’юзерів змінитись — не зміняться!
Дуже популярний мотив в українських серіалах, коли жінка після багаторічного насильства вірить обіцянкам чоловіка змінитись.
Не зміниться! Все залишиться як було. Аб’юзивні стосунки часто повторюють певний цикл: напруження, інцидент, медовий місяць. Жертва може помилково сподіватися, що період спокою триватиме вічно, але зазвичай насильство повторюється. А в умовах війни ще глибше варто усвідомлювати, що довоєнного життя, яке у нас було, вже немає і ніколи не буде. Бо ми всі змінилися — і жінки, і чоловіки, і діти, і підлітки. Навіть у тих родинах, у яких не було жодного насильства до війни.
Війна триває 11 років. Чи є виправданням аб’юзу: він такий, бо втратив всю родину, мав контузію, пережив ампутацію чи у нього ПТСР?
Важливо розуміти: аб’юзу жодного виправдання немає. Жодні обставини, як-от війна, загибель друзів на фронті, контузія, ПТСР, стрес, травми, поранення, ДТП, важке дитинство чи алкоголізм не можуть виправдати насильство. Бо насильство — це завжди свідомий вибір кривдника, і відповідальність за нього лежить виключно на ньому. Коли жінка знає про перелічені вами проблеми і не намагається їх вирішити, це означає, що вона свідомо обирає жити з цими проблемами. А кривдник буде і далі жити за рахунок інших, завдаючи шкоди дружині, дітям, батькам, колегам. Чи погоджуватись так жити — це вже проблема постраждалої особи, яка має вирішити, як з цим справлятися. Про це яскраво йдеться у серіалі «Мільярди», який вже протримався сім сезонів. Такий тривалий термін свідчить про актуальність висвітлення теми як у бізнесі, так і у родині, разом із сексуальними проблемами у парах.
Коли людина довгий час перебуває у травмі, то вихід з цього стресового стану на нормальне функціонування мозку відбувається через агресію. Але пересічна людина зазвичай лякається цієї агресії, яка в ній піднімається. А є люди, які не лякаються та починають проявляти цю агресію, що породжує багато подальших проблем у стосунках та комунікації. Найкраще, що можна зробити, — йти до фахівця, щоб попрацювати зі стресовою реакцією, бо налагодити стосунки буде дуже важко. Адже завдання мозку в такий період — вижити фізично, а про стосунки не йдеться.
Агресія, яка в одних виливається у скандальність, в інших переходить у дуже жорсткий секс, до якого жінка, безумовно, не готова. Сексуальна агресія після повернення з війни — червона тема у серіалах про військових ветеранів.
Знову ж таки тут потрібна допомога фахівця. Інститут реабілітації, психологічної, психотерапевтичної, психіатричної має допомогти і з налагодженням статевого життя ветеранів. Секс — це також стосунки. Якщо чоловік стримується від агресії у публічних місцях, у спілкуванні з друзями та колегами, не зловживає алкоголем, а перетворює секс на катівню для жінки, то треба з цим розбиратися у парі. Жінкам варто відкрито казати: «Мені так не подобається, краще десять кілометрів пробіжимо, а потім прийдемо і будемо лагідно пестити одне одного, тому що після пробіжки будемо втомленими».
Ця тема є приводом для діалогу, а не приводом для мовчання, тому що ситуація змінилася й очікувати, що все буде, як колись, не варто. Бо навіть у БДСМ-стосунках є певні правила. Перше з них — обом партнерам подобається експериментувати, кохаючись. Друге — дотримання партнерами законів безпеки, тому підвищення градуса має лімітований характер. У культовій трилогії «П’ятдесят відтінків сірого» головні герої навіть до угоди внесли пункт про кодове слово, після якого чоловік зупинявся.
Тому раджу парам домовлятися, усвідомлювати і рефлексувати, що відбувається. Якщо ми «цього» не робили до того, то саме час починати, хоча б з відвертої розмови.
Багато жінок, перебуваючи у токсичних стосунках, вірять у міф про те, що колись зможуть помститися кривднику
Зараз бум популярності серіалів, де жінки шукають спосіб помститися кривдникам — колишнім однокласникам, родині, колегам. Оскільки українські глядачки копіюють героїнь, як їх вберегти від вчинків, що можуть зруйнувати їхнє життя?
Жінки часто мріють помститися чоловікам та суперницям за зраду, насильство. Свекрухам та колегам — за зневагу. Однак варто замислитися: чи справді помста — це єдиний вихід?
Багато жінок, перебуваючи у токсичних стосунках, вірять у міф про те, що колись зможуть помститися кривднику та зруйнують його життя та репутацію. Вони готові чекати роками, аби зрештою завдати йому болю. Проте такі мрії часто призводять до руйнування її власного життя, і йдеться не лише про депресію, а навіть про ув’язнення, самогубство.
Аб’юзер повинен бути покараний, але у суді! Виключати студентку з інституту за те, що вона повідомила про спробу зґвалтування чи домагання, надсилати на конкурси краси секретарок без їхнього бажання — це ненормально поза часом.
Але законодавство не встигає за життям.
І тут є ще один важливий аспект: у питанні покарання аб’юзера час все ж таки має значення! Якщо жінка-жертва одразу про аб’юз чи зґвалтування заявила, заяву не забирає, від своїх показань не відмовляється, у неї ще є варіанти потужної підтримки. Але справа Вайнштейна розділила суспільство, бо йшлося про злочини 40-річної давнини. І аб’юзер міг уникнути покарання навіть у суді через завершення терміну давності. І тільки гостра реакція суспільства та велика кількість відомих акторок, які почали говорити та давати свідчення, зрушило ситуацію.
Що розкололо суспільство? Так, акторки зробили того часу свій вибір: погодилися на стосунки з Вайнштейном в обмін на ролі. І це, з одного боку, їхня відповідальність, але це не скасовує того, що впливовий продюсер користувався своєю можливістю ґвалтувати «соковите жіноче тіло». Просто ми любимо жертв зі зламаними долями, а якщо жінка є заможною світовою кінозіркою саме завдяки пережитому харасменту, то про що ви кажете?
Але у Вайнштейна ніхто зі скривджених жінок не стріляв та кілерів не винаймав, як це відбувається у стрічках про помсту. Вони дочекались певного часу, коли судова система покарала кривдника.
Можна згадати також і документальні стрічки про Майкла Джексона, в яких йшлось про розбещення ним хлопчиків. У «Залишаючи Неверленд», коли цих уже дорослих чоловіків запитали: «Чому ви у суді, який відбувався за життя співака, не давали ці свідчення?», то вони відповідали, що його любили і у них були гарні стосунки.
Ви зачепили тему педофілії, яка також є актуальною для кіномитців — «Чорне дзеркало», «У центрі уваги»…
Але на відміну від реальності у кіно злочинців карають або суди, або самосудом. У житті все інакше — знову ж таки через час також. Але, коли в дитинстві тато, дядько, старший брат або кузин ґвалтували дівчинку чи хлопчика, а дорослі цього не помічали, звертаючись за терапією в зрілому віці, усвідомлення пережитого насильства може викликати сильні емоції та гнів. Коли така жінка звертається до матері з проханням пояснити, чому та нічого не зробила, часто стикається з відторгненням і звинуваченнями.
На одному з семінарів у Грузії про роботу з травмою я почула дуже важливу думку: коли свідок насильства мовчить, він стає на бік кривдника. Мати, яка мовчала, аби зберегти сім’ю або матеріальний добробут, несе відповідальність за те, що не захистила свою дитину. Звичайно, юридична відповідальність може бути різною, але моральна відповідальність перед дитиною залишається. Наслідком такого мовчання часто стають розірвані стосунки між матір’ю та дочкою.
Коли партнер сам вирішує, куди піти і що замовити у закладі харчування, не враховуючи ваших уподобань, це вже тривожний сигнал
Економічний аб’юз є ще однією червоною лінією у стосунках героїв у серіалах.
У наших стосунках гроші – це важлива тема, про яку потрібно говорити відкрито. Ми ж дорослі люди і розуміємо, що життя складається не тільки з почуттів, але й з матеріальних речей. Так само, як ми платимо за продукти в магазині, комунальні послуги чи одяг, так і в наших фінансових питаннях має бути прозорість. А в умовах тривалої війни та економічної кризи люди ще частіше стикаються з фінансовими труднощами – і це може стати джерелом додаткових конфліктів у стосунках. Саме тому важливо мати відкриті і чесні розмови про гроші та фінансові обов’язки.
Мені імпонує, як у багатьох корейських та японських серіалах персонажі відкрито говорять про фінансове становище та шукають варіанти для добробуту.
Це нормально прагнути мати впевненість у майбутньому. Наведіть приклад, як саме про це говорять чоловіки.
Наприклад, в азійських серіалах чоловік на сліпих побаченнях розповідає про свій матеріальний стан. Ми чуємо: «Я вже повністю виплатив іпотеку на житло. У мене з великих кредитів – приміщення мого ресторану. Я планую його виплатити за 8 внесків».
Такі сцени у стрічках є нормою у житті. Там привчають глядачів до відповідальності і турботи навіть при пошуку потенційної партнерки. Завжди важливо пам’ятати, що здорові стосунки базуються на взаєморозумінні та повазі. Необхідно обговорювати фінансові питання і дбати про добробут один одного. Це допоможе уникнути багатьох проблем і забезпечить гармонійні відносини.
Ще один важливий аспект — це тема контролю коштів…
Коли один партнер контролює витрати або примушує іншого відзвітувати про свої витрати, це може бути формою аб’юзу. Справжні стосунки мають будуватися на взаємній повазі та розумінні потреб і почуттів обох партнерів. А в моїй практиці непоодинокими є розповіді жінок про контроль навіть аліментів: «Я дав 200 € на дітей, напиши по пунктах, що ти на них купила». «Ти мені надіслала чек, в якому є не лише дитяча зубна паста, але й прокладки. Нашому синові вони не потрібні!». Це уже аб’юз, який не залежить від кількості грошей, бо він чудово розуміє, що жінки не будуть на касі просити пробити окремо дитячі товари.
У стрічках закохана героїня не бачить важливих попереджень ще на початковій стадії стосунків. У житті на стадії знайомства на які маркери аб’юзу варто звертати увагу?
Психопатичні особи часто вміло маскуються під турботливих партнерів на початку стосунків. Вони можуть дарувати подарунки, виконувати та навіть передбачувати всі ваші бажання, створюючи ілюзію ідеального партнера. Однак, з часом ця маска спадає, і ваш знайомий показує своє справжнє обличчя: контролююче, маніпулятивне та часто агресивне.
Однією із яскравих ознак аб’юзивних стосунків на початковій стадії є і протилежне явище – ігнорування ваших потреб та бажань. Наприклад, коли партнер сам вирішує, куди піти і що замовити у закладі харчування, не враховуючи ваших уподобань, це вже тривожний сигнал. Він так демонструє, що його думка є єдиною правильною, а ваша – неважлива. Важливо пам’ятати, що ви маєте право на власні бажання та потреби. Якщо партнер не поважає їх, це може бути ознакою токсичних стосунків. Не соромтеся висловлювати своє невдоволення, якщо вас щось не влаштовує.
Прагнення партнера повністю вас контролювати може проявлятися в тому, що він намагається вказати вам, як одягатися, з ким спілкуватися та чим займатися у вільний час. Спочатку це можуть бути дрібні зауваження, але з часом вони переростають у заборони та ізоляцію від друзів та родини.
Ще один тривожний сигнал – надто швидке запрошення з’їхатися. Особливо, якщо ви знайомі недовго. Для багатьох жінок, які стикаються з фінансовими труднощами при сплаті оренди, така пропозиція може здатися рятівним колом. Однак, варто пам’ятати, що спільне життя може призвести до того, що ви опинитеся в ізоляції та втратите свою незалежність. Перед тим, як прийняти таке рішення, варто ретельно зважити всі «за» і «проти». Обговоріть з партнером ваші очікування від спільного проживання, розподіл домашніх обов’язків та фінансів. Не бійтеся поставити питання, які вас турбують, ще «на березі».
Це добре, що у нього є власне житло, але саме заради прагнення мати безкоштовний дах над головою жінки роками перебувають в аб’юзивних стосунках, бо не мають коштів піти та винайняти власне. Житло має велику владу над жінкою. І чим більше влади у людини над вами, чим менше у вас ступенів свободи, тим більше ризик аб’юзу.
Як делікатно відмовитися від поспішного розвитку стосунків?
Варто сказати: «З одного боку, я розумію твої міркування щодо економії. З іншого боку, я вважаю, що наші стосунки ще занадто початкові для таких серйозних кроків, як спільне проживання. Присвятимо більше часу тому, щоб краще пізнати один одного. Мені важливо, щоб наші стосунки будувалися на взаємній повазі та розумінні».
Жінка в середньому живе 5–9 років у насильницьких стосунках, перш ніж зважиться їх покинути
Чи є статистика, скільки часу жінка набирається мужності, аби піти від руйнівних стосунків?
За європейською статистикою, жінка в середньому живе 5–9 років у насильницьких стосунках, перш ніж зважиться їх покинути. Уявіть, що 5–9 років свого життя ви живете в страху і болю. Це дуже тривалий період, протягом якого ви зазнаєте психологічних і фізичних страждань. Навіть якщо жінка вирішує втекти, їй часто доводиться починати все з нуля, втрачаючи житло, роботу і соціальні зв’язки. Така ситуація ще більше ускладнює процес відновлення. Якщо ви відчуваєте, що перебуваєте в аб’юзивних стосунках, не бійтеся звернутися за допомогою. Є багато організацій та спеціалістів, які можуть вам допомогти.
У житті, на відміну від серіалів, жінки потерпають навіть після розлучення з кривдником
Це міжнародна проблема. Поліція та суди не завжди ефективно захищають постраждалих, а суспільство часто не розуміє серйозності проблеми. Це призводить до того, що жінки бояться звертатися за допомогою і довго залишаються в небезпечних ситуаціях.
Суспільство толерує насильство. Навіть Стенфордський університет провів тюремний експеримент. Під час опитування наглядачів переважна більшість ледь не виправдовувала злочинців, бо ті скоїли свої жорстокі злочини, бо «так склались обставини». Що вже казати про решту суспільства? Тому не варто толерувати аб’юз у своєму житті ще й завдяки серіалам.
Щодо аб‘юзу у професійному житті українок. Навіть у багатьох компаніях є певні стандарти, які піарники підгледіли у серіалах про бізнес!
Бути кращою, бути освіченою, креативною, знати етикет, підлаштовуватися під певні вимоги, під характер усього керівництва. Наслідком цього є те, що від працівниці вимагають відповідності певним стандартам, результатів, але ігнорують її власні інтереси та потреби. Наприклад, хіба у закордонних стрічках є неоформлені у штат працівниці компаній чи невчасно виплачена зарплата?
Є ще одне дуже актуальне питання – щодо творчого та професійного вираження жінок. І у бізнес–структурах, і у мистецтві крадуть ідеї, проєкти, бізнес–плани… Але і досі на відміну від серіалів у житті крадіїв не карають, а навіть покривають власники бізнесів. А талановиті жінки просто йдуть у нікуди – без грошей, ковтаючи сльози, бо не мають коштів захистити себе у суді. Бо як правило, такі процеси є дуже довгими у часі.
Не знімають кінематографісти відповідальності і з жінок–аб’юзерок на високих посадах. У далекому 1993 році роман–бестселер «Викриття» Майкла Крайтона був екранізованим. Головні ролі виконали Майкл Дуглас та Демі Мур. І цей еротичний трилер призвів до купи позовів від чоловіків.
Безумовно, стереотипи, що існують у нашому суспільстві, є дуже токсичними. І ми всі живемо в токсичному світі, який негативно впливає як на жінок, так і на чоловіків. Чоловіки також часто натрапляють на ці труднощі. Але ситуація, коли жінка займає керівну посаду і має підлеглих–чоловіків, може ще більше загострити проблему.
Це видно не лише у кіно, але й у реальному житті. Навіть коли люди мають владу та ресурси, постійний стрес і відповідальність можуть призвести до серйозних проблем зі здоров’ям, таких як інсульти, інфаркти, алкоголізм та насильство.
Нагадаю сцену з першого сезону серіалу “Мільярди”, де прокурор штату займається БДСМ, – і це викликало багато дискусій. Важливо, що у його дружини за сценарієм була психологічна підготовка, і вона знала про його захоплення та була партнеркою. Попри певні патології у стосунках, вони намагалися підтримувати більш–менш здорові відносини завдяки їхній зрілості та готовності до переговорів.
Але аб’юз починається з газлайтингу та ігнорування потреб і почуттів не лише з партнерами у житті, але і з колегами, що може призвести до серйозних проблем у стосунках. Людина намагається донести до колеги, що в їхніх стосунках щось не так, говорить про свої почуття, про те, що їй боляче або дискомфортно. Однак, натомість часто чує: «Не подобається? Звільняйся! Перестань дивитися серіали, все у нас добре». Така реакція – це явне ігнорування потреб і почуттів у колективі. А ігнорування – це перший крок до аб’юзивних стосунків.
Якщо людині байдуже, що відбувається в душі того, хто поруч, то…
То про щастя в парі чи у колективі на роботі годі й говорити. Щастя можливе лише тоді, коли партнери чують і розуміють один одного, коли вони готові до компромісів. І другого шансу на щастя у цей день у нас немає. Ми живемо один раз на відміну від героїнь серіалів типу “Виходь заміж за мого чоловіка”, де красуні мають ще одну спробу, повернувшись на кілька років назад.
Боротьба за жіноче щастя за серіальними шаблонами в житті до щастя веде? У соцмережах панує думка, що за нього треба боротись!
Якими методами? Я його під час відрядження напоїла, у готелі у ліжку з ним сфотографувалась – і надіслала його дружині чи виставила у соцмережах та ще й свою білизну у валізу підкинула. Віра у таке є інфантильною позицією. Така жінка не уникне відповідальності за скоєне – навіть якщо такий вчинок і зруйнує родину чоловіка чи його стосунки.
Серіали та стрічки варто дивитись, як новини
Чи є аб’юз «виліковним»?
Після Другої світової війни психологи, філософи та інші гуманітарії, намагаючись зрозуміти, як такі масові злочини стали можливими, проводили низку експериментів. Один з найвідоміших – експеримент Мілграма. Його мета полягала в тому, щоб з’ясувати, наскільки далеко готові зайти звичайні люди, виконуючи накази авторитетних осіб, навіть якщо ці накази суперечать їхнім моральним принципам. Учасникам експерименту пропонували «вчити» іншу людину (насправді, актора) за допомогою електричних розрядів. З кожною помилкою «учня» сила розряду збільшувалася. Дослідники хотіли з’ясувати, чи будуть учасники продовжувати збільшувати силу розряду попри очевидні страждання «учня».
Результати експерименту шокували науковців: більшість учасників, навіть попри крики піддослідного про біль, продовжували збільшувати силу розрядів до максимального рівня. Це свідчить про те, що звичайні люди, під тиском авторитету, здатні на вчинення жорстоких дій.
Експеримент Мілграма та інші подібні дослідження показали, що наша психіка набагато складніша, ніж ми думаємо.
Нормальні, доброзичливі люди можуть за певних умов вчиняти нелюдські вчинки. Це стосується не лише учасників експериментів, але й людей, які вчиняють насильство в реальному житті. Наприклад, аб’юзери часто створюють образ турботливого та дбайливого партнера, приховуючи свою справжню сутність.
Але ці експерименти змушують задуматися про те, як соціальні норми, авторитет та інші фактори впливають на нашу поведінку, і як легко ми можемо піддатися маніпуляціям.
У вас є поради: як дивитися стрічки правильно?
Серіали та стрічки варто дивитись, як новини. Треба підвищувати свою обізнаність, підвищувати своє критичне мислення і через самоусвідомленість, через саморефлексію та роботу з тими ж психологами. Варто бачити ті речі, які резонують та задовольняють певні наші потреби. Ми не можемо скасувати стрічки певної тематики, але за рейтингами та рівнем резонансу у соцмережах можна спостерігати, які наративи турбують громадськість, що відбувається взагалі в суспільстві.
Про величезний вплив серіалів на українців свідчить багато факторів – тотальне підлаштування своєї поведінки, зміна зовнішності, способу життя, редагування критерії побудови стосунків з оточенням та пошуку партнера під вигаданих персонажів. Навіть той факт, що Володимир Зеленський у 2019 році здобув на виборах багато голосів завдяки серіалу «Слуга народу» є загально визнаним фактом.
Виходом з цієї серіальної пастки є усвідомлення кожною жінкою, що, чим більш самодостатні особистості, тим менше ознак аб’юзу. Тому що у зворотному випадку жертва змушена домовлятися. А якщо жінки не мають грошей, не мають професії, якщо вони поклали своє життя на цього чоловіка, то вони не можуть від нього піти – навіть якщо відбуваються події, які є прямою загрозою їх життю та здоров’ю.
Тетяна Марінова