Що таке інклюзивне суспільство та як створити його в Україні

Ірина Поповська, голова БФ «Мрію жити», експертка з інклюзивності

Слово «інклюзія» у перекладі означає «включення». Ще років 15 тому цей термін можна було почути лише щодо освіти, коли діти з особливими потребами навчаються у загальноосвітніх школах, коледжах та вишах. Але ж інклюзивність — це не тільки про освіту та створення належних умов для людей, які пересуваються на візках. Інклюзивність — це про спосіб життя всього суспільства, де кожен може знайти своє місце та просто жити нормальне життя.  

Особливі люди у сучасній країні

Раніше особливими людьми вважали тих, у кого є певні фізичні або ментальні особливості: вади зору, слуху, опорно-рухового апарату, нервової системи тощо. Радянське суспільство зазвичай ховало таких людей якомога далі та удавало, що їх просто не існує. Ніхто не міг подумати, що вони можуть інтегруватись, навчатися, здобувати професію. Люди соромилися того, що мають певні нюанси із здоров’ям, батьки таких дітей намагались удавати, що все гаразд.  

Навіть сьогодні можна почути, як осуджують особливу людину у школі, на роботі чи десь у кіно. Це наслідок нашого радянського минулого. 

У сучасному світі особливі люди — це не тільки про особливості здоров’я. Це можуть бути переміщені особи, мігранти, національні меншини тощо. Тобто всі, хто має труднощі з адаптацією у суспільстві через ворожість оточення або у кого відсутні певні умови, щоб почуватися частиною суспільства. 

Проблеми інклюзивності в Україні

Якщо ви подумаєте про проблеми інклюзивності в України, більшість скаже, що це відсутність умов для людей на візках. Можливо, хтось згадає про нестачу звукових сигналів на пішохідних переходах для людей із вадами зору. Але мало хто замислюється, що головна проблема інклюзії в Україні у тому, що більшість особливих людей живе у власному особливому світі. А будь-які спроби вийти з нього та жити звичайно часто сприймаються суспільством досить вороже. 

Таке саме ставлення суспільства до мігрантів («понаїхали» тощо) та інших особливих верств населення. І це головне, з чим треба працювати.

Що робити?

Варто зрозуміти, що, поки ми не змінимо ставлення суспільства до особливих людей і не зробимо так, щоб їх нармально сприймали, жодні інші дії не принесуть очікуваного результату. Тому ми маємо зосередитися на просвітницькій діяльності та розповідати українцям, що інклюзивність суспільства — це нормально, а особливі люди такі самі, як і вони.

Ця модель прекрасно працює у США та країнах Західної Європи, а оскільки Україна прагне до європейської сім’ї, то така ж модель має стати нормою і для нас. Погодьтеся, будь-яка людина має право просто бути частиною суспільства. І ми зробимо все, щоб втілити це у життя.