Соціальна відповідальність і війна: Ірина Іванчик про філософію благодійництва під час війни

Ціна соціальних інвестицій у період війни набагато вища, вважає Ірина Іванчик, співзасновниця благодійного фонду “Повір у себе”. А від того наскільки своєчасно, прозоро та ефективно організована гуманітарна допомога у військовий час залежить життя людини.

У проєкті «Незламні» Ірина  розповіла, як вдалося реорганізувати роботу фонду, започаткувати нові гуманітарні проєкти з розгалуженою мережею регіональних хабів та налаштувати співпрацю з українськими і західними донорами.

Новий вимір соціальної відповідальності

Війна миттєво перенесла всіх нас у новий  вимір соціальної відповідальності. 13 років тому ми з чоловіком (Віктором Іванчиком – ред.) заснували благодійний фонд “Повір у себе”, щоб системно інвестувати в освіту. Завдяки грантовим програмам фонду сотні талановитих випускників з українських сіл отримали якісну освіту у вітчизняних та іноземних вишах. Фінансова підтримка надавалася не лише студентам, а й викладачам Українського католицького університету та Києво-Могилянської академії.

З початком війни філософія благодійництва в Україні змінилася і поставила перед суспільством нові цілі: допомогти країні вистояти, вижити, врятувати та зберегти життя українців. Так у «Повір у себе» виник окремий гуманітарний проєкт — Common Help UA. В ньому ми зосередили свої зусилля на допомозі українцям, які постраждали внаслідок військових дій.

Згодом наші особисті зусилля підтримали й міжнародні партнери, що дало нам змогу масштабувати проєкт: передати більше 11 тис. тонн гуманітарної допомоги на загальну суму понад 9 млн доларів США. Нашу допомогу отримали більше 500 тисяч евакуйованих українців та 130 соціальних та медичних установ, які обслуговують більше мільйона людей.

Системність, ефективність і прозорість у благодійності – must—have

Благодійність потребує багато ресурсів: людських, часових, фінансових і т.п. А враховуючи масштаби завдань, які зараз стоять перед благодійними фондами – це, по суті, друга повноцінна робота, але набагато відповідальніша. Тому системність, ефективність і прозорість процесів виходять тут на перший план. Ми це розуміли з самого початку, тому підійшли до створення структури проєкту ґрунтовно. Кістяк команди волонтерів, які забезпечують усю операційну діяльність Common Help UA, у т.ч. роботу двох складів, восьми регіональних хабів, фандрайзингу, логістику забезпечує фінансовий, юридичний та IT супровід, створили з високопрофесійних фахівців команди Астарти.

Логістичні ланцюги доставки гуманітарних вантажів від міжнародних та українських донорів максимально оптимізовані. Спочатку вони потрапляють на центральні склади. Звідти, переважно рівними частинами, на регіональні хаби, команди яких, маючи вже запити від громад чи військово-цивільних адміністрацій, формують і відправляють партії отримувачам. В залежності від ситуації і відстані, доставка допомоги відбувається впродовж 1-14 днів.

Прозорість і звітність забезпечила наша ІТ-компанія, яка спеціально для проєкту розробила цифрову платформу. Тож усі вантажі, без виключення, обліковуються та вносяться, у спільну базу даних, у т.ч. і за допомогою системи зчитування штрих-кодів. Отримання допомоги супроводжується документальною, фото та відео фіксацією. По кожній партії донор відразу отримує детальний звіт. І це дуже важливе і чутливе питання. До прикладу, наш перший міжнародний донор — португальська волонтерська організація Ukrainian Refugees UAPT — була розчарована співпрацею з українськими партнерами, бо не розуміли, чи дійсно їхня допомога доходить до людей. Тож коли ми, отримавши від них перші 40 тонн медикаментів, ми відразу після передачі зробили для них детальний звіт, вони були дуже приємно вражені і сказали, що саме прозорість спонукає їх шукати допомогу для України ще і ще.

Але варто сказати, що проєкт працює не лише завдяки міжнародним партнерам, наша українська сторона теж забезпечує левову частку допомоги та грошових пожертв. Команда Астарти, на додаток до забезпечення операційної діяльності проєкту, донатить частину своїх заробітних плат. Повністю відмовився від своєї зарплати і мій чоловік. Тож, не зважаючи на те, що ми проводимо збір коштів, багато чого оплачуємо самі, передаємо продукти харчування, інші матеріальні ресурси.

Як і кому допомагати

Ми для себе встановили чіткі пріоритети і допомагаємо трьом категоріям людей: постраждалим від військових дій місцевим громадам, евакуйованим мешканцям і людям з інвалідністю. Досвід показує, що розпорошуючись на багато напрямків, ефективним бути неможливо.

Евакуйованим мешканцям зі сходу та півдня України забезпечуємо їжею, одягом, медикаментами, організовуємо навчання для дітей. Місцевим громадам, таким як Буча, Бородянка, Велика Димерка та ін. поставляємо продукти харчування, медикаменти, генератори, будівельні матеріали, які б дозволили зараз відремонтувати те, що можливо.

Розпочали проєкт для забезпечення громад насінням аби вони могли посадити городи. Так люди матимуть робочі місця, перспективу та змогу прогодувати себе, бо економіка України суттєво впала і багато людей втратили не тільки домівки, але й роботу.

Разом із компанією Carlsberg ми забезпечили необхідними продуктами харчування майже 300 людей, які проживають у параолімпійському реабілітаційному центрі. Наші регіональні хаби зв’язалися з родинами та дізналися про їхні потреби. Компанія Carlsberg внесла пожертви, а ми придбали на цю суму всю необхідну допомогу і доставили людям.

Моя подруга та спортсменка Аліна Шатернікова теж приєдналася до нашого проєкту і долучає до нього українську та світову спортивну спільноту. Разом з нашою командою, вона займається питаннями надання цільової допомоги родинам з Великої Димерки, які постраждали від окупації.

Міжнародна підтримка. Що буде далі

Західний світ, особливо гуманітарні та релігійні організації, зараз переналаштувався на допомогу переселенцям, які приїхали жити в їхні країни. Та ж Паризька єпархія греко-католицької церкви повідомила, що відправила останній вантаж в Україну і зосередиться на допомозі українській громаді у Парижі.

Чим далі, тим більше буде зростати роль держави в отриманні та розподілі допомоги. Тому що традиційно західні країни більше довіряють урядові та великим відомим організаціям, які себе вже зарекомендували.

Маленькі волонтерські ініціативи — це прекрасно, зараз вони об’єднуються та надають допомогу по потребах. Але такі великі фонди як наш, здатні надавати допомогу набагато ефективніше — бо ми вже  маємо логістику, свої склади, транспорт і людей, які можуть все швидко зробити. Крім  того, я вважаю, що людина не може бути лише волонтером. Вона має працювати та заробляти гроші, а у вільний час — допомагати. Тоді це баланс.

Залучити приватних міжнародних донорів, як на мене, можна лише за допомогою компаній, які мають перевірену роками гарну репутацію. Наприклад, якщо з нами співпрацює Посольство Швейцарії в Україні, міністерство закордонних справ Данії, Міжнародна організація праці чи Всесвітня продовольча програма ООН, це вже знак того, що можна довіряти нам свої гуманітарні вантажі і допомагати нам пожертвами. Мені здається, що це саме так працює. 

Війна як революція цінностей

Війна — це важке випробування людської волі, порядності, незламності. Багатьом українцям складно втримувати психологічну рівновагу і це нормально. Але допомога іншим, участь у благодійних проєктах — один із шляхів, які повертають сенс життю, роблять його повноцінним та насиченим навіть під час війни. А ще допоможе постійне навчання, нові знання.

Для багатьох війна стала каталізатором зміни життєвих цінностей, особливо у питаннях відношення до матеріального чи соціального статусу. Стосовно себе можу сказати, що я вже у тому віці, коли  матеріальні речі цікавлять у другу чергу, дещо втрачають сенс.  На перший план в моєму житті вже давно вийшли люди, соціальні відносини як ресурс розвитку суспільства. Тому у будь-якій діяльності мене в першу чергу цікавить гуманітарна чи соціальна складова. Це не тільки благодійні проєкти, але йпсихологічні консультації, створення культурного простіру Common space та багато чого іншого.

Війна руйнує звичний навколишній світ. Однак, для це і стимул для того, щоб ще більше ніж у мирний час намагатися змінювати світ на краще. Тому навіть під час війни, поряд з гуманітарними проєктами, ми продовжуємо підтримувати грантами на навчання наших студентів.

Перемога України і період її відновлення дасть життя новим соціальним проєктам. Але я точно знаю, що освітній проєкт, з якого починалась наша благодійна діяльність, залишиться для мене головним і важливим. Підтримка української освіти — це, на мій погляд, ключова соціальна інвестиція в українське майбутнє. Наше завдання зараз — вийти на глобальний рівень, який дозволить у майбутньому залучати в Україну більше інвестицій, повертати українців додому. Я впевнена, що тільки так ми подолаємо усі виклики та станемо в один ряд з найрозвинутішими країнами Європи та світу. А можливо й станемо кращими, хто знає