Леся Сайко“Хтива Даяна” — надзвичайно провокаційний роман про жінку, яка опинилася між комфортною стабільністю свого шлюбу та спогадами про чуттєвіше минуле.
У світі, де жіночі мрії часто відступають на другий план, а романтичні ідеали стають частиною рутини, постає питання: що важливіше — комфорт і стабільність чи пристрасть і самовираження?
Це видання відкриває двері у складний лабіринт жіночої душі, де роздуми про минуле переплітаються із сучасними реаліями.
У романі «Хтива Даяна» («Dirty Diana»), Джен Бессер та Шана Фесті, розгортається чуттєва історія жінки, яка, попри досягнуту стабільність, опиняється на роздоріжжі між вірністю чоловікові і прагненням до власної ідентичності. Даяна, здавалося б, має все: люблячого чоловіка Олівера, чудову доньку та улюблену роботу. Але глибоко в її серці живе незадоволення і спогади про минуле, коли вона була художницею, що досліджувала жіночу сексуальність.
Повернення до Санта-Фе стає каталізатором її внутрішніх пошуків. Місто, де вона провела молодість, викликає спогади про вільну, натхненну жінку, яка не боялася мріяти. Знову знайомлячись із цими частинами себе, Даяна вирішує дослідити чуттєвість не лише власну, а й інших жінок. Через інтерв’ю та портрети, які вона малює з їхніх слів, вона відкриває глибину жіночих бажань і переживань.
Але що ж буде з її стосунками з Олівером? Чи зможе вона знайти баланс між пристрастю та обов’язком, або ж її пошуки приведе до неминучого розриву? Цей роман ставить важливі питання про ідентичність, близькість і силу жіночої сексуальності, змушуючи читача замислитися над своїми власними виборами та бажаннями.
Очікуємо на українськомовну книгу видавництва “Книголав” у січні 2025 року.
Публікуємо уривок із книжки:
— Горілка з тоніком, міледі.
Уже вдома Олівер простягає мені коктейль, і я сідаю на ліжку, спершись на подушки. Він знімає светр із коміром на блискавці й футболку, роздягається до трусів і лягає поруч зі мною.
— Я хотів улаштувати цілу виставу, жонглюючи горілкою і тоніком, але все ж передумав.
Кутики моїх губ підіймаються, і я роблю великий ковток.
— Дякую.
Він робить те саме й ставить свій келих. Притягує мене до себе, і ми опиняємося в ідеальних і таких знайомих обіймах.
— Сьогодні був гарний день, — каже він з-за мого плеча.
Коли повертаюся поцілувати його, ловлю знайомий голодний погляд і змушую себе всміхнутися. Знаю, що має бути бажання — відчуття тепла чи якесь тремтіння в моєму тілі, але нічого немає. Ніби мої кінцівки перетворилися на глáдкий незворушний камінь. Замість бажання я раптом відчуваю страшенну втому.
Я потай сподівалася, що ми ввімкнемо «Закон і порядок» та будемо обійматися в ліжку, поки не заснемо, — це було б ідеальне завершення дня. «Не сьогодні, любий, у мене болить голова», — кажу тільки собі. Погані жарти завжди пригнічують, а надто коли твоя аудиторія — це ти сама. Роблю ще один ковток напою, перш ніж Олівер забирає його й ставить поруч зі своїм келихом.
Й ось вона — його рука на моєму стегні. Коли він торкається мене, мої думки витають, як це буває після довгого дня, коли в голову лізе лише щось цілком буквальне й очевидне. Як-от думка про те, чи була хоч одна жінка за всю історію людства, яка до глибини душі хотіла б зайнятися сексом зі своїм чоловіком лише заради того, щоби швидше покінчити із цим, бо в неї боліла голова. Намагаюсь уявити цю безлику жінку, яка згорнулася клубочком у ліжку, обіймаючи лише своє нищівне розчарування — не в чоловікові, а в собі, бо вона змушена засинати, так і не задовольнивши своїх бажань.
Наполеглива ерекція Олівера, що притискається до мого стегна, повертає мене в реальність, до нашого двоспального ліжка, що здається замалим, до нашої спальні, що здається завеликою. Чому його член ніколи не може оцінити обстановку?
Я перебільшено позіхаю, але чи то він не помічає, чи то йому байдуже. Він закидає свою важку ногу на мою і цілує мене в шию. Цього разу голос у моїй голові не жартує, а лише запитує: «Та що ж із тобою в біса не так?». Чому я все так ускладнюю? Це ж просто секс. Зі своїм чоловіком. Добрим, люблячим, привабливим чоловіком, з яким я провела прекрасний день. Він притискається до мене сильніше, і моє тіло заклякає: «Що з тобою в біса не так? Що-з-тобою-в-біса-не-так?». У знайомому танці його права рука рухається від мого стегна до живота.
«Думайте про це як про любовний подарунок», — почула одного разу в подкасті на тему стосунків. Голос жінки був хрипким, коли вона говорила зі своїми слухачами про секс: «Подивімося правді в очі: деякі обставини вимагають віддавати, а не отримувати».
Але я не в настрої ні віддавати, ні отримувати. Минулого разу, коли Олівер так само притискався до мене, я вдала, що сплю. Імітувала легке хропіння, аж поки він не відвернувся й не почав хропіти по-справжньому.
Тепер його рука ковзає по моїй футболці й оголеній шкірі, ледь стискаючи мої груди. Його рот знаходить мій, і ми цілуємося. Його добре знайомий язик рухається у своїй звичній манері. Не можу розіграти сцену з утомою. Його рука рухається по моєму голому животу, де, знаю, на коротку мить зупиниться на краєчку білизни. Я знаю, тому що так завжди. Ми займаємося тим самим сексом, з тією самою п’ятихвилинною прелюдією і в тих самих позах, здається, уже цілу вічність. То чому раптом так важко підіграти? «Що в біса не так зі…» — вигинаю спину й стогну так, як йому подобається, щоб дати дозвіл занурити в мене пальці. Дивлюся, як він спочатку облизує свою руку, бо знає, що я не мокра. Потім він водить пальці повільними колами заїждженої платівки — тієї самої заїждженої платівки, яку він так і не полагодив за всі роки, що ми були разом. Закушую губу.
Він накриває мене своїм тілом, а другою рукою ковзає під мене й хапає за сідниці. Заплющую очі й намагаюсь уявити його миле обличчя, легку усмішку. Він красивий і люблячий. І чистий. Такий чистий! Проводжу пальцями по його волоссю і вдихаю запах його мила. Трохи деревний і цитрусовий. Цікаво, чого прагнули миловари. Можливо, вони хотіли, щоб запах нагадував про природу, наприклад про водоспад або приємний запах бруду після дощу. Це не сексуально — думати про вчених-миловарів. Знову стогну й намагаюся повернутись у момент, повернутись до відчуття шкіри Олівера на моїй. Він відповідає своїм гортанним звуком і збудженим поштовхом пеніса об мій живіт. Стягую білизну, запрошуючи його й сподіваючись, що ми почнемо рухатися далі. Він приймає запрошення, міцно цілує мене в губи й проникає в мене.
Підіймаю очі на його зосереджене обличчя, тоді заплющую їх і ще трошечки стогну.
— Тобі добре? — запитує він.
— Угу, — знову стогну, але вже не так. Замість нудьги відчуваю щось небезпечніше. Хоч я і намагаюся відштовхнути її, але злість лише накопичується. Я серджуся на Олівера за те, що він насолоджується моїм перформансом. Чому він так легко на це купився? А може, я йому тут навіть не потрібна?
Перестаю рухати стегнами, щоби перевірити, чи помітить. Він продовжує рівномірно рухатися в мені, не зупиняючись. Роблю ще один хід і голосом втомленої секс-працівниці наприкінці шістнадцятигодинної зміни непереконливо муркочу про те, який у нього твердий член, чого ніколи раніше не казала. Розплющую очі й крадькома поглядаю на його обличчя. Очікую, що Олівер засміється. Чи буде збентежений. Чи зупиниться. Ми не можемо бути так далеко одне від одного, щоб він не злякався нейтральності мого голосу чи нехарактерної брудної фразочки. Але його очі заплющені, і він, здається, поринув в екстаз.
— Так, — каже він. — М-м-м…
Мовчу. Міцно заплющую очі й у цю мить вирішую, що більше не вдаватиму присутності, не симулюватиму задоволення. Вважатиму це експериментом. Як створення ароматів мила. Чи зупиниться він? Чи запитає нарешті, що сталося?
Не запитає.
Моя футболка задерта до підборіддя, Олівер стогне й тремтить. Він так глибоко занурений у себе, що більше не бачить мене.
— Боже, як мені це було потрібно, — каже він. Скочується з мене й зітхає.
Я поправляю футболку, поки Олівер, позіхаючи, іде у ванну та вмикає душ. Навіть не зупиняється поцілувати чи озирнутися. Тепло під моєю шкірою тепер перетворюється на колючий вогонь. На мить думаю згорнутися в клубочок і поплакати в подушку: а що, як мені від цього стане легше? Але мені не сумно. Я майже не хочу сумувати — тоді, можливо, Олівер повернувся б з душу й обійняв мене, а я сором’язливо посміялася б з того, як драматизувала, і ми заснули б в обіймах одне одного.
На ранок нам обом полегшало б. Але всередині мене не смуток — це лють. Відчуття таке неприємне, що мені хочеться побігти у ванну й кинутися під холодний душ. Але не хочу бути поруч з Олівером. Встаю і натягую джинси. Хапаю ключі, сумочку й вислизаю через вхідні двері. Тоді заводжу машину, навіть не замислюючись над тим, що подумає Олівер, коли вийде з ванної та побачить, що ліжко порожнє.
Нічого. Він нічого не подумає, крім того, що я встала глянути, як там Еммі, бо я завжди так роблю. Він залізе в ліжко й задоволений засне, похропуючи.