Материнство можна порівняти з марафоном, у якому стартуєш знесиленою, без розминки, з грудьми, повними молока, із серцем, повним тривоги, і з тілом, яке ще не знає, чим закінчиться нова доба. Але для Стефані Кейс, 42-річної канадської ультрамарафонки, цей образ набув буквального значення.

Минулого тижня вона виграла 100-кілометровий ультрамарафон Ultra Trail Snowdonia у Великій Британії. І зробила це не просто після повернення, а з перервами на грудне вигодовування своєї шестимісячної доньки Пеппер. На кожному харчовому пункті її вже чекав партнер Джон Робертс із немовлям на руках. Стефані, із пульсом під 180, годувала улюблену доньку. І обидві знаходили одне в одній сили продовжувати.

«Я хотіла показати нам обом, якою сильною може бути мама», — сказала спортсменка після фінішу.

Не повернення, а трансформація

Стефані не брала участі у змаганнях три роки. За цей час були болючі спроби завагітніти, кілька викиднів, невдалі процедури ЕКЗ, і нарешті щаслива вагітність. У листопаді вона народила Пеппер. І лише за шість місяців знову вийшла на старт. Але вже не в «елітному» кластері: через перерву в кар’єрі вона втратила рейтинг. Розпочала гонку на 30 хвилин пізніше за основну групу: без тиску, без медійної уваги, просто для себе.

«Це була не спроба щось довести. Це була моя історія. Історія про силу після втрат, про м’яку витривалість материнства, і про нову я», — пояснює вона.

Попри це, вона завершила дистанцію з часом 16 годин 53 хвилини 22 секунди. Стефані випередила другу учасницю на чотири хвилини. Організаторам навіть довелося вручну звіряти чипи, адже Кейс не входила до фавориток.

Годувати на дистанції — нова норма?

Звісно, ця історія могла би виглядати як черговий геройський наратив про жінку-супергероїню. Але Стефані була обережна у висловлюваннях. Вона наголосила: це її досвід, і не всім мамам треба надихатися саме так.

«Я не „повернулася“. Я просто перейшла до нового етапу. У когось цей етап не передбачає забігів, і це теж нормально», — сказала вона.
«Мені пощастило: моє тіло витримало. Але після 95-го кілометра я втратила контроль над сечовим міхуром. І це теж частина цієї історії».

Підготовка до гонки відбувалась під наглядом лікарки Меган Рош. Спеціалістка з жіночого спорту уважно відстежувала стан Стефані, аби переконатися, що тренування не шкодять ані спортсменці, ані грудному вигодовуванню.

Післяматеринство: відновлення чи революція?

Публікація про перемогу Кейс набула вірусного розголосу. Її фотографії з дитям на руках після фінішу розійшлися соцмережами, супроводжені тисячами коментарів. Але в кожному з них, незалежно від тону, відлунювало щось глибше — потреба бачити реальних жінок, не ідеалізованих, а справжніх. Сильних, коли можна і вразливих, коли потрібно.

І в цьому сенсі історія Стефані Кейс — не лише про спорт, не про титул, а про тілесну правду сучасного материнства. Там, де не існує «виходу з декрету» чи «повернення у форму». Там, де кожна мама — марафонка. Навіть якщо її дистанція складає лише кілька кроків від ліжечка до кухні.

Про Ultra Trail Snowdonia:
Це одна з найскладніших ультрадистанцій у Великій Британії. Трейл проходить по гірських маршрутах національного парку Сноудонія в Уельсі, з підйомами до 5000 метрів і непередбачуваною погодою.

Про підтримку після пологів у спорті:
Усе більше організаторів спортивних подій у світі запроваджують політики підтримки мам — від доступу до грудного вигодовування на пунктах підтримки до зміни умов рейтингу для жінок після декрету. Наприклад, UTMB World Series дозволяє вагітним призупиняти дію кваліфікаційних балів на 2 роки.

Що каже наука:
Дослідження показують, що при належному медичному супроводі й поступовому поверненні до активності, заняття спортом після пологів можуть не лише бути безпечними, а й знижувати ризик післяпологової депресії.

«Марафон — це не дистанція. Це стан душі. Іноді в кросівках. Іноді — з дитиною на руках».