Стіву Мартіну — 80: найкращі фільми елегантного коміка

Його складно назвати просто комедійним актором: надто багато об’єдналося в одній особистості. Стів Мартін — немов елегантна антитеза до нашого вкрай серйозного світу, а тонкий, часто самоіронічний стиль давно став його візитівкою. У кар’єрі коміка, сценариста й продюсера були сцени стендапу, музичний антураж, телевізійні будні, десятки яскравих фільмів і кілька значних нагород, серед яких і почесний “Оскар”. І сьогодні, коли глядачі досі обговорюють його “Вбивства в одному будинку”, можливо, останній великий проєкт актора, ми розуміємо: він дійсно майже все зробив.

Початок

Першим великим проривом стала стрічка “Придурок” (1979), де він уперше виконав головну роль за власним сценарієм. Це була не просто історія про наївного хлопця, який випадково стає багатим, фільм запровадив у культуру типаж маргінального героя, що перемагає абсурд абсурдом.

На початку 1980-х Мартін продовжив експериментувати з формою. У «Мертві спідниць не носять», «Людина з двома мізками» та «Уся я» він грав на межі фарсу й техніки, створюючи комедії, які згодом називатимуть зразками жанрової гри. Його гумор завжди був не лише про сміх, це був коментар до кіно, до суспільства, до нас самих.

Експерименти

Кінець десятиліття приніс культову трійцю у вестерн-пародії «Троє друзяк» (1986), де разом із Чеві Чейзом і Мартіном Шортом він перевернув канони пригодницького кіно. А вже за рік він вразив поєднанням комедії й людяності у «Літаках, потягах та автомобілях» — історії двох абсолютно різних мандрівників, які змушені терпіти одне одного на шляху додому.

Того ж року він здивував глядачів у «Роксані» — сучасній версії «Сірано де Бержерака», де показав не лише комічний, а й драматичний талант. Далі були «Вигадливі шахраї» (1988) — елегантна гра в афери з Майклом Кейном, та «Батьки» (1989), де його герой боровся з хаосом сімейного життя без жодної втрати гумору.

Сентиментальний гумор

На початку 1990-х Мартін узявся за проект, що став для нього особистим. «Історія Лос-Анджелеса» (1991) була іронічною листівкою рідному місту й сценарною роботою, де він знову показав, що вміє не тільки смішити, а й розповідати історії з теплом і меланхолією. Того ж року він перевтілився у турботливого, але розгубленого батька у фільмі «Батько нареченої», який швидко став хітом і отримав продовження.

Легка ностальгія

Його кар’єра не зупинялася — від озвучування анімації до театру і музики, але в останні роки особливу увагу привернув серіал «Вбивства в одній будівлі» (2021–…), який Мартін створив і де зіграв одну з головних ролей. Тут він повернувся до комічного дуету з Мартіном Шортом, але вже в іншій тональності, змішавши детектив, сатиру й легку ностальгію.

Сьогодні Стів Мартін говорить про завершення кінокар’єри, але навряд чи зникне з культурного простору. Його образ залишається незмінним: улюблений комік із банжо, сценарист, письменник, актор, який вміє перевести сміх у відчуття близькості. Таким він і залишиться на екранах і в пам’яті тих, хто сміявся разом із ним. І, можливо, саме в цьому його справжнє досягнення: змусити світ усміхатися, навіть коли сюжет життя непередбачуваний.