Страх народжується з невідомості: як розповісти дитині про смерть близької людини

Реакція дитини на смерть чи загибель близької людини буде різною, залежно від її віку та досвіду. Як розповісти малечі про смерть? Як допомогти впоратися з втратою і відчуттям болю? Чи варто брати її на поховання? Рекомендації дає дитячий практичний психолог Анна Луньова.

Дитині треба обов’язково сказати правду, як би це не було боляче. Часто батьки не говорять малечі про смерть близької людини через страх зустрітися з реакцією дитини, з її почуттями. Правда потрібна дитині для того, щоб зрозуміти ситуацію, різкі зміни в житті. З невідомості народжується страх. Малюк сприймає це по-своєму. Він може подумати, що причина у ньому, що він не такий як треба, поганий, тому близька людина його покинула. Це може призвести до життєвого девізу «Я не вартий нічого в цьому житті». Або може бути інший варіант — дитина може подумати, що людина, яка померла, погана. Це може призвести до думки про те, що не можна нікому довіряти в цьому світі, оскільки навіть рідна людина зрадила.

У доступній формі треба розповісти дитині про те, що і як сталося. Йдеться про душу, що з нею відбувається, про традиції поховання та обряди. Варто мати на увазі, що до п’яти років діти зазвичай ще не розуміють повною мірою, що таке смерть. І до 7 років можуть не цілком усвідомлювати, що зі смерті немає вороття. Тому вони можуть часто питати про померлу людину, чекати, коли вона повернеться. Необхідно терпляче пояснювати дітям, що смерть — це назавжди. Краще розповісти дитині про смерть може допомогти книжка «Мій дідусь став привидом» Кима Фупца Окесона.

Сказати дитині про смерть повинна найближча людина, та, кому дитина найбільше довіряє і з ким може розділити горе. Треба одразу пояснити дитині всі аспекти смерті, що можуть викликати страх чи почуття провини. Наприклад, якщо помер батько від хвороби, то пояснити, що не всі хвороби призводять до смерті. Якщо смерть була непередбачуваною або дитина була у конфлікті з померлим, слід пояснити, що провини дитини немає. Уникайте таких формулювань, як «мама заснула назавжди», «дідусь пішов від нас назавжди», щоб не провокувати у дитини страх засинати чи відпускати когось із рідних надовго.

Не використовуйте образ померлої людини для формування бажаної поведінки: «Не кричи, бо на тебе бабуся зверху дивиться».

Якщо дитина розпитує про померлу людину, намагайтесь не блокувати спогади про неї. Краще поговоріть. Наприклад, що б дитина хотіла сказати людині, якої вже немає? Якою б, на її думку, була відповідь? Можна подивитись її фото чи відео.

Приймайте будь-які емоції дитини. Не заперечуйте почуття словами «Не плач» чи «Заспокойся». Печаль та сум варто проговорити та допомогти виразити гнів та агресію. Говорити про померлу людину є способом, який допомагає висловити накопичені почуття. Крім того, можна промалювати почуття або програти в іграх ситуацію, яка склалась.

Розказуйте дитині про свої почуття, але намагайтесь не перевантажувати її своїм переживанням горя. «Відхід у себе», надмірні істерики можуть налякати малюка, запрограмувати його на те, що подальше життя неможливе з радощами — у такому випадку дитина може почуватися нікому непотрібною: «Мама постійно плаче, а як же я?».

Можна запропонувати дитині зробити щось для померлого (написати листа, намалювати малюнок, зробити щось своїми руками)і таким чином допомогти попрощатися.

Якщо дитина не проти і якщо ви відчуваєте, що вона впорається, може бути можливою її присутність на ритуалі похорону (на всьому етапі або на його частині), поминках. Це може допомогти краще усвідомити те, що близька людина дійсно померла. Слід попередити дитину, що буде відбуватись на похороні.

І наостанок рекомендація від ЮНІСЕФ: дорослим варто у такій ситуації подбати про власний фізичний і психічний добробут. Ви теж сумуєте. Може бути важко підтримувати своїх дітей і водночас зважати на власні почуття, тому необхідно приділяти час собі та піклуватися про себе. Ви не зможете допомогти дітям, якщо вам самим погано.