Анастасія Ніколаєнко
Давайте поговоримо про те, чи є нормою думати про суїцид людині, яка присвятила свою долю захисту України на фронті? Чому виникають такі думки у військових і як з ними жити? Постають неоднозначні питання: я — нормальна людина, якщо виникають подібні думки? Чи маю я право жити, якщо мої побратими загинули? Що робити мені з таким станом? Чи потрібно комусь про це говорити? До чого це приведе?
Безліч важких питань народжується в голові військових, ветеранів, коли вони переживають важкі емоції через страшні події, які пережили під час бойових дій.
Правда в тому, що це — нормальна реакція психіки, на ненормальні події. Адже наш мозок, втомлений страхом і постійним адреналіном, шукає найпростіший спосіб подолати проблеми, нестерпні переживання та почуття, за якими ховається безвихідь. Втім, доки людина жива фізично, то завжди є шанс змінити свій психоемоційний стан.
Що робити?
Крок перший
Зрозуміти свій стан і відповісти на питання: це тільки думки чи ви вже складаєте план скоєння суїциду? Розкажіть, за можливості, про це близькій людині. Навіть, якщо ви не отримаєте стовідсоткову професійну допомогу, у вас буде можливість виговоритися та зняти емоційну напругу. Часто ми боїмося проговорювати це з близькими, вважаючи, що перенавантажимо їх своїм негативом і зіпсуємо їм настрій. Можливо, це так, але якщо попередити людину, що ви не очікуєте вирішення своєї проблеми, і що вам зараз просто треба, щоб хтось вас вислухав чи побув поруч, підтримав присутністю, то ви знімете напругу з цієї теми і дасте собі шанс поглянути зі сторони на те, що відбувається.
Спілкування про ваші думки з близькими може допомогти вам зняти напругу, якщо між вами є довіра і взаєморозуміння. Також вони зможуть допомогти вам знайти фахівця, який допоможе у вирішенні проблеми.
Війна для багатьох українців стала важким випробуванням, а для захисників і захисниць, через безпосередню участь у бойових діях – випробуванням не тільки фізичним, але і психологічним.
Проживання та вміння знаходити вихід з важких або не стандартних ситуацій, залежить від здатності аналізувати, рефлексувати те, що відбувається, сформованих вольових навичок, організації особистості, досвіду. Тому важливо постійно формувати цей досвід та навички.
Крок другий
Якщо ви зрозуміли, що почали складати план скоєння суїциду, не зволікайте часом, попросіть допомоги. Життя — це найцінніше, що ми маємо і те, заради чого ви воювали. А тому будь-яка нестерпна ситуація має початок і кінець. І цей кінець — не завжди про кінець життя.
Як же це робити?
По-перше, змінити фокус уваги. Тут і зараз. Вчора минуло, завтра не настало ще. Що я можу зараз зробити? Це може бути прохолодний душ або басейн, ходьба або біг, розмова або музика, будь-яка фізична діяльність, що змусить вас рухатися, а ще завдання. Наприклад, почати перелічувати все навколо — предмети, будинки, дерева, оголошення, тварин, кольори. Будь-що, що переведе ваші думки в інше річище, в інший напрямок. По-друге, часто такі стани накатують під час вживання психоактивних речовин, емоційних конфліктів, коли виникає стан афекту, де вже емоції неможливо контролювати.
З приводу психоактивних речовин, було б гарно, як би ви мали поруч людину, яка має змогу вас вчасно зупинити. Якщо таких людей нема, спробуйте розібратися в причино-наслідкових зв’язках надмірного або неконтрольованого вживання психоактивних речовин. Або знову варіант рішення — йти до фахівця, психолога чи психотерапевта. Щодо конфліктів, які можуть довести до стану афекту, пропоную заглибитись в цю тему окремо.
Що таке конфлікт? Це зіткнення інтересів різних сторін. Які почуття виникають? Гнів, злість, обурення, ненависть і бажання помсти. Що ми робимо? Проявляємо назовні або намагаємося впасти в захисну позицію. Захищаючи себе, ми продовжуємо проживати в собі злість та образу. Але як?
В конструктивному стані, ви робите кроки вирішення конфліктної ситуації. Якщо в захисті, настає деструкція, а потім злість, образа, помста або замороження конфлікту, ігнорування неприємного почуття.
В будь-якому разі пам’ятаємо, жоден конфлікт не вартий вашого життя. Адже все минає. Стан афекту — теж. За ніччю завжди приходить день. Є такий вислів “все минає” – і він про будь-які стани нашого життя.
Нагадаємо, що ми говоримо зараз про тих військових, хто знаходиться або був у гарячих точках, хто віч-на-віч стикався з нестерпними ситуаціями, бачив те, що не повинна бачити людина у 21 столітті, коли технології виконують надважливу роль у житті кожної людини, а доступ до знань вільніший, ніж до появи мережі.
На жаль, вже 10 років триває війна росії-терориста проти України, психіка не завжди витримує такого навантаження, бо це є ненормальні події, які відбирають впевненість, здоров’я і життя. І тоді наша психіка реагує як може, як вміє. Думки про те, що краще померти, ніж бачити й відчувати страшенний біль, переживати це щодня, нестерпні. Фізичний біль інколи навіть більше можна витерпіти, ніж психологічний. Але завжди є шанс все змінити. Почніть з маленьких кроків. Як в дитинстві, коли ми ледь-ледь починали ходити.
Згадайте про свої дитячі мрії, дорослу мету, близьких, якщо є або тих, хто поруч та потребує вашої уваги чи допомоги, про рутину, яка оточує ваше життя, але без неї не існує інших важливих процесів: прибирання, їжа, вигуляти собаку чи нагодувати котика.
Ви маєте пам’ятати, що психіка може шукати найпростіші варіанти аби уникнути важких переживань. Це як обрати між тим, щоб їхати на машині, коли насправді треба пробігти заради вашого здоров’я. Звісно, що в станах афекту важко опановувати свої емоції, але усвідомивши перші дзвіночки, проаналізуйте:
- Це думки?
- Чи в мене є план скоєння суїциду?
- Чи я на стадії спроби скоєння?
- Чи я насправді хочу себе вбити?
- Чи є інші варіанти вирішення проблеми?
Розкладіть все по поличках. Причинно-наслідкові зв’язки можуть допомогти в аналізі проблеми.
Профілактика суїцидальних думок:
- Знайдіть сенс життя
- Створіть власну місію
- Складіть план на 3, 5, 10, 15, 20, 50… років свого життя
- Про суїцид не треба мовчати. Важливо розібратися, знайти рішення
- В будь-якому разі, не залишайтеся на самоті з цими думками
- Говоріть про це
Звертайтеся на гарячі лінії, до фахівців, які працюють з суїцидами.
Світлана Тимофєєва, Катерина Леонова