Повномасштабна війна кардинально змінила життя українців, увійшовши до кожної оселі. Низка кривавих трагедій, жертвами яких стали сотні тисяч людей, змушує переоцінити абсолютно все. До того ж і війна затягується. Влітку у мережі тривали палкі дискусії щодо доречності роботи нічних клубів та ресторанів у розпал бойових дій. Останній дискусійний тренд — зустрічати Новий рік чи ігнорувати. Більшість у душі вирішила продовжити страшний 2022 рік до Перемоги, скільки б днів не тривала війна. Прихильники святкувань хочуть зустріти 2023-й, аби не дати загарбникам шансу позбавити нас того, що є для нас важливим. Як кожна з цих позицій сприяє утриманню life-балансу в умовах затяжної війни, розбирались із психологами.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.uaВ будь-якій єдності — наша сила
Медична психологиня, спеціалістка з групової терапії Ірина Улезко вважає, що багато людей в Україні життя поставили на паузу з 24 лютого 2022 року, і воно на паузі досі. Родини вимушено покинули домівки, вони не можуть повернутися. Саме тому для більшості відсутність святкування будь-яких подій після 24 лютого (хоч 8 Березня, Великдень, день народження чи Новий рік із Різдвом) не є депресією. Це їхня внутрішня установка на те, що я продовжую працювати, не приймаю ту реальність, яка є зараз. Так у них накопичується ресурс для того, аби вижити. Людина бере силу з усвідомлення:
«Я не святкую не тому, що проти цього. Наразі моє життя перебуває на паузі, тому що я працюю задля Перемоги. І, коли у мене буде Перемога, у мене буде план життя на наступний день. Зараз такого плану немає. Зараз у мене є тільки одна мета — Перемога. Після неї я знімаю стоп з життя, і тоді будемо святкувати за будь-якої нагоди».
Така позиція не є психічним розладом, депресію чи втомою. Про депресію можна говорити, якщо людина взагалі нічого не хоче робити. А якщо людина продовжує активно працювати, займатися волонтерством та ще й знаходить однодумців з такою самою позицією, то це свідчить про активне зближення таких людей, високу згуртованість, завдяки яким вони підживлюють свою енергію та демонструють високу життєву стійкість.
Зараз спільнота розділилася щодо теми відпочинку. І позиція обох таборів є нормальною. Я хочу святкувати або проводити вільний час у своєму будинку, з феєрверками, гучною музикою, з родиною, викликати таксі та поїхати до друзів о третій ночі, не хочу сидіти без світла, не чути сирени чи вибухи при зустрічі з гостями, тому я живу буденно навіть у святкові дні, поки це все триває. Бо це однаково не відпочинок і не свято. І є протилежна позиція: кіно, театри, концерти, спортзали — це місця, де я трохи відволікаюсь від новин, перепочиваю душею, перезавантажую мізки та надихаюсь, аби плідно працювати протягом наступного тижня. І я буду проводити час з людьми, з якими почуваюся щасливим, бо не подарую окупантам можливість позбавити мене зустрічі з родиною. І в єдності людей з такою позицією є також сила, яка допоможе пережити війну та максимально зберегти здоров’я.
Останні новини
Більшість влаштовує святкування для дітей, незалежно від власної позиції, і це правильно. 10 місяців війни для дітлашні — дуже велика частина їхнього життя. Веселощі, пустощі є нормою дитинства. І не варто малечу позбавляти атракціонів, лялькового театру, ялинки, подарунків, кіноцентрів, Санта Клауса чи Діда Мороза тільки тому, що ви не відчуваєте внутрішнього свята. Не давайте лише власним почуттям взяти гору, бо діти все зчитують з дорослих. І якщо вони бачать, що батьки спокійні, то розуміють, що можна спокійно спати, спокійно жити, що ми справляємося з війною. А якщо батьки знервовані та ще й нещирі, промовляючи вголос якісь саркастичні коментарі, то малеча може бути розчарованою навіть новорічним святом, яке дорослі їй влаштували.
Зважайте на власні бажання та почуття
Психологиня Мері Кучухідзе звертає увагу, що причин, чому багато людей не мають передсвяткового настрою та навіть вважають, що після 31 грудня 2022 рік продовжується, досить багато. І це не стосується ані синдрому відкладеного життя, ані депресії чи іншого розладу. Україна у стані війни перебуває вже вісім років, але вперше вона торкнулася кожної родини. Оскільки люди вперше опинились у такій ситуації, то вони не знають, як правильно діяти. І актуальним стає питання про появу почуття провини навіть щодо вихідних, не говорячи вже про свята: а що скажуть люди, а там наші оборонці в окопах мерзнуть, мокнуть, а я розважаюсь.
Ще одна причина у нестабільності та непередбачуваності ситуації. Хвилину тому було спокійно, а за мить ракети — і жодних гарантій безпеки. Людина не в змозі будувати плани навіть на найближчі години, бо не знає, до яких наслідків це планування призведе. Ще вагомим важелем втрати настрою є стресова ситуація, в якій опинились українці. Йдеться не про клінічно депресивний характер стану, а просто невпевненість та внутрішньо знижений тонус. Ухвалюючи рішення, кожний буде зважати на власних бажання та почуття, обираючи формат святкувань або просто лягаючи спати 31 грудня у звичний час.
Відокремлюйте реальну провину від вигаданої
Психологиня Алла Антонова звертає увагу на багато провин, які штучно українці цього року навішали на себе. Провина вцілілого — це явище, з яким зіткнулись мільйони українців. Ті, хто через війну виїхав за кордон, відчувають провину перед тими, хто залишився вдома. Цивільні відчувають провину перед військовими. Живі — перед загиблими… Не всі українці відчувають провину. І це нормально, бо вони ні в чому не винні. Крім провини вцілілого переселенці та біженці можуть також відчувати сум, страх, розпач, біль або навіть полегшення. У багатьох є травма свідка — так психологи називають стан людини, яка довго і глибоко перебуває у стресі від події, в якій безпосередньо участі не брала, а почула про неї чи раптово дізналася зі стрічки новин або соцмереж і переживає її як реальний учасник. Завдяки медіа вона набула колективного характеру. Зачепити за живе може будь-яка випадково почута або прочитана новина. Особливо зараз, під час війни, коли інтернет та ефір переповнені жахливими повідомленнями з подробицями та фотографіями. Але одних людей швидко відпускає — вони рухаються далі. Інших це вражає настільки, що про нормальне життя не може бути й мови. Їх охоплюють тривога, неможливість сфокусуватися та нав’язливі думки, які отруюють життя. Але є хороша новина: якщо з’ясувати, що є тригером такої новини, свій стан можна полегшити самостійно чи за допомоги психолога. Варто усвідомити, що запобігти трагедіям, які вас так вразили, ви не були здатні, тому не несете за це відповідальність. І надалі важливо навчитися відокремлювати відчуття реальної провини від вигаданої.
Моменти радості — стимул боротися
Психологиня Марина Журбенко каже, що радість — одна з базових емоцій, яка живе в людині від першого дня життя. Які б труднощі не спіткали людину з дитинства, радість — це те, що несвідомо штовхає її ухвалювати ті рішення, які збережуть життя. Наш мозок запрограмований на пошук стимулів, які сприяють боротьбі за виживання. Якщо певні ритуали не несуть страждання тим, хто поряд з вами, то не варто від них відмовлятися: йдеться про чашку улюбленого какао чи зустріч із подругами. Бо це те, що даватиме можливість адаптуватися до нашого мінливого, непередбачуваного, але реального сьогодення та майбутнього.
Наші оборонці повернуться, і у нас мають бути сили та ресурси підтримати їх
Клінічна психологиня Ганна Велічко вважає, що синдром відкладеного життя забуяв під час війни, бо його причини криються у дитинстві. Посудом у серванті користувалися лише на великі свята, новий рушник — для гостей, відпочинок — на канікулах… За словами фахівчині, діти зростали у таких умовах та фіксували для себе, що все має присвячуватися до чогось чи для когось. Але це не єдина причина розквіту синдрому відкладеного життя. Причиною може стати невміння планувати чи занижена самооцінка. До війни жили в очікуванні чогось, накопичуючи кошти для придбань, не радіючи сьогоденню, і вже тоді фахівців турбувала нездатність жити справжнім сьогодні. Люди свідомо створювали собі ілюзії, які раніше також руйнувалися від втоми очікування, а тепер і поготів. Ось після Перемоги ми заживемо і будуватимемо плани, радітимемо і святкуватимемо. Але ніхто не знає, коли війна завершиться. Ганна Велічко пояснює, що відкладання життя в умовах війни веде до емоційного самознищення, адже життя триває, і саме за це зараз борються наші оборонці. Наш емоційний стан для них також важливий. Після війни вони повернуться саме до нас, і в нас мають бути сили та ресурси підтримати їх.
На які аспекти життя в умовах затяжної війни не звертали б увагу фахівці, одностайні вони в одному — у праві українців обирати. Чи будете ви до Перемоги, тобто на невизначений термін, подовжувати в душі 2022 рік, чи зустрічатимете новий, нехай вас не зупиняє осуд сусідів, родичів чи друзів! Життя, як показав нам 2022 рік, надто швидкоплинне, і ви маєте вчиняти так, як вважаєте за потрібне.
Тетяна Марінова
