Оксана Хромова
На заході SHE Congress під час панельної дискусії She in Social українські жінки-лідерки у сфері соціальних і благодійних ініціатив розповіли про перші проєкти, які мотивували їх масштабувати діяльність, щоб допомагати людям. Також поговорили про комунікацію, вигорання та інші болі. Про це розповіли у Delo.ua.
Модераторка дискусії, членкиня Ради Центру соціальних змін і поведінкової економіки, керівниця відділу аналітики і моніторингу Офісу Президента Наталія Дмитренко почала розмову з того, що більшість соціальних проєктів народжується з особистих історій, болю або подій, які приводять до усвідомлення необхідності діяти. Подібний досвід і став поштовхом для учасниць до системної благодійної роботи.
Валерія Татарчук, засновниця БФ “Твоя опора”
Вона першою розповіла про свій шлях до професійної та системної благодійності, згадавши історію про покинутого хлопчика без імені, якого залишили в пологовому будинку. Допис про нього Валерія побачила у соцмережах, де зазначалося, що дитині потрібна операція. І тоді вона швидко організувала збір, щоб допомогти хлопчику.
“Ми за 20 хвилин зібрали гроші на операцію, і я подумала: якщо це так працює, значить, можна робити більше”, — згадує вона.
Загалом за 11 років її фонд допоміг 9600 дітям. Саме ці цифри, за її словами, залишаються головною мотивацією рухатися далі. Для неї благодійність, це вже робота, де вона реалізує менеджерські навички, які дають результат.
За словами Валерії Татарчук, фонд “Твоя опора” здебільшого залучає кошти у співпраці з бізнесом, зірками та celebrities. За 11 років роботи команда фонду вибудувала сервіс прозорої благодійності для бізнесу — з чіткими процесами, вимірюваними результатами та відкритою звітністю, які фонд транслює через власні проєкти та реальні історії допомоги.
Оксана Лебедєва, засновниця ГО Gen.Ukrainian
Соціологиня й правозахисниця говорила про те, що на початку повномасштабного вторгнення саме усвідомлення небезпеки для дітей та трагічні випадки, пов’язані з ними, відкрили шлях до системної допомоги дітям війни.
Вона додала, що за три з половиною роки роботи з дітьми війни команда дійшла висновку, що наслідки травми неможливо подолати за рік чи два, а цілі десятиліття системної уваги та фахової підтримки. Так, у 2025 році було створено Центр передового досвіду “Психічне здоров’я дітей і підлітків в умовах війни”, для запуску якого команда залучила $7 млн міжнародної допомоги. Вже наступного року в кампусі Київської школи економіки на Оболоні з’явиться центр площею понад 1 000 м², де цілодобово працюватимуть сервіси підтримки для дітей з усієї України.
Ксенія Возніцина, директорка Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів “Лісова поляна”
Про інший бік цієї системи, як-от психічне здоров’я, говорила Ксенія Возніцина. Вона повернула дискусію в 2018 рік, коли тема війни для багатьох ще не здавалася настільки очевидною.
Саме тоді вона відкрила центр для ветеранів і військових, зосередившись на “невидимих пораненнях”. Поштовхом став її перший пацієнт ще після Іловайського котла.
“Ми не говоримо про ментальне здоров’я як про тренд. Це навичка виживання для всього суспільства”, — наголосила Возніцина.
Тетяна Кухоцька, секретарка наглядової ради ГО “Серце Азовсталі”
Вона розповіла, що займається благодійністю з 2017 року. Тоді для неї це було передусім про цінності та бажання змінювати світ разом з іншими. З появою проєкту “Серце Азовсталі” у 2022 році вона по-іншому подивилася на благодійність. Це не лише допомога і зміни, а й підтримка та вміння сказати “дякую”, каже Тетяна, адже саме вдячність стала новою важливою цінністю в її роботі.
“Потрібно не лише допомагати й змінювати соціальну парадигму. Потрібно вміти казати людям “дякую” через свою роботу. Благодійність має бути побудована так, щоб кожного разу, коли люди з нами стикаються, вони виносили не тільки допомогу, а вміння дякувати одне одному, підтримувати й триматися за руки”, — наголосила Тетяна.
Тата Кеплер, засновниця проєкту “Птахи” БФ “Відчуй”
Громадська діячка й волонтерка згадувала 2014 рік і перші волонтерські поїздки, котрі перетворились у системну роботу задля допомоги військовим. Сьогодні вона вже масштабно займається військовою та тактичною медициною, а також проєктом “Пісяй гідно”, в межах якого перебудовуються звичайні шпитальні вбиральні на інклюзивні санкімнати. Наразі команда вже перебудувала сім інклюзивних санкімнат.
«Коли боєць каже: “Я сам пішов у туалет, і мене ніхто не тримав”, тоді ти розумієш, наскільки важливо те, що ми робимо для них», — розповіла Тата.
Окремою темою дискусії стала комунікація. Усі спікерки погодилися, що без неї благодійність не працює, водночас вона не може бути самоціллю.
Діти, біль і вигоряння
Особливо обережно варто працювати з історіями дітей, які стали свідками воєнних злочинів, наголошувала Оксана Лебедєва. Адже не кожна правда має бути публічною, якщо це може нашкодити людині.
“У нас всередині команди постійно точаться дискусії про межі, зокрема що можна показувати, а що ні, як працювати з обличчями дітей, чи можна розповідати їхні історії і де проходить межа етичної дорослості. Я маю багато історій дітей, яким ми допомогли вижити й знайти нове життя за кордоном. Це стало можливим лише тому, що їхні історії були розказані вчасно, точно й відповідально”, — наголосила Оксана Лебедєва.
Говорили й про вигорання, яке неминуче, зокрема в роботі з болем і втратою. Рятують, за словами учасниць, прості речі, як-от жива присутність, спільна кава, можливість посміятися і здатність іноді перемикатися. Також варто дбати про себе та розвивати внутрішню стійкість.
“Дбайте про себе. Нехай турбота про життя стане ще одним елементом нашої боротьби, який нам дуже знадобиться. Робіть те, чого раніше ніколи не робили, опановуйте нові навички, застосовуйте своє життя по-новому, адже це може стати нашим рятівним колом. І плекайте внутрішню стійкість, яка нам обов’язково знадобиться в майбутньому”, — наголосила Ксенія Возніцина.
У фіналі дискусії прозвучала спільна думка, що суспільство втомлене, рівень емпатії знижується, а роз’єднаність зростає. Спікерки закликали зберігати внутрішню гідність, залишатися людяними та брати відповідальність за своє майбутнє.
