Оксана ХромоваУ травні 1975 року, коли світ ще належав чоловікам у гірських черевиках і шерпах, 35-річна японка Табеї Дзюнко стояла на найвищій точці планети. Вітер Евересту бив у її обличчя, кисень закінчувався, але вона бачила те, що до неї не бачила жодна жінка. На висоті 8848 метрів вона підкорила гору і змінила історію.
Тендітна жінка стала символом японського альпінізму й жіночої витривалості. Перша, яка підкорила Еверест. І перша, що піднялася на всі «Сім вершин світу». Її ім’я перекладається як «чисте дитя», але життя альпіністки стало доказом того, що чистота духу здатна рухати гори.
Від скромної школярки до символу сили
Табеї народилася 1939 року в маленькому японському місті Міхару. Вона була тихою дитиною, шостою з семи дітей у сім’ї, де не заохочували дівчат до великих амбіцій. У післявоєнній Японії очікувалося, що вона стане вчителькою, вийде заміж, виховає дітей. Але все змінилося під час поїздки в гори у початковій школі. Відтоді вона знала, що її серце належить висотам.
В університеті Тайбеї приєдналася до клубу альпіністів й одразу зіткнулася з осудом. Їй говорили, що альпінізм «не для жінок», на неї чекає кухня. Вона усміхалася і мовчки тренувалася. Її перші експедиції були майже самотніми: вона збирала гроші, щоб поїхати в Альпи та Гімалаї. Власноруч шила одяг, щоб не витрачати зайвого. І кожен її крок був викликом не тільки природі, а й суспільству.
Гора, що не терпить випадкових
До 1970-х Еверест залишався міфом і вершиною мужності. Лише кілька десятків людей змогли його підкорити, серед яких не було жодної жінки. У 1975 році японська жіноча альпіністська команда вирушила у Гімалаї. Це була експедиція, яку багато хто сприймав як курйоз. Її лідеркою була Табеї Дзюнко.
Вони зіткнулися з лавинами, холодом, нестачею кисню. На висоті 6300 метрів табір змив потужний сніговий обвал. Тоді Табеї отримала серйозні травми, але відмовилася повертатися. За кілька днів, 16 травня 1975 року, разом із шерпом Анг Церінгом вона зробила останній ривок. Коли інші команди лише готувалися до штурму, вона вже стояла на вершині світу.
Її обличчя було наполовину закрите маскою, але на фото видно усмішку. Її радість була тихою як усвідомлення того, що немає нічого недосяжного.
«Я просто хотіла бути там»
Після повернення додому Табеї стала героїнею новин. Але сама вона уникала слави.
«Я не хотіла бути першою жінкою, що підкорила Еверест. Я просто хотіла бути там, на горі», — казала вона.
Її скромність контрастувала з масштабом досягнення. У Японії її називали «гірською богинею». Але Табеї залишалася людиною, яка після роботи бігала на тренування, сама мила посуд у таборах і навчала молодих альпіністок не змагатися, а слухати гору.
Більше ніж вершина
Після Евересту вона не зупинилася. У 1992 році стала першою жінкою, яка підкорила сім вершин світу, найвищі точки кожного континенту. Вона водила дітей у навчальні експедиції, організовувала походи для жінок, які втратили впевненість у собі, і заснувала благодійний фонд для збереження гірського середовища.
Усе життя вона залишалася вірною своєму правилу: «Не порівнюй себе з іншими. Дивись угору».
Коли у 2016 році її не стало, Японія прощалася з нею як із національною легендою. Але в її історії немає пафосу: лише тиша, вітер і кроки людини, яка піднялася вище неба, щоб нагадати: сила не в тому, щоб бути першою. Сила полягає у тому, щоб не зупинитися.