Оксана ХромоваЩо читають українці під час війни? Які книги залишаються з нами надовго, змушують думати, відчувати, переосмислювати? Як формується нова українська література — чесна, сильна, співчутлива?
Про це розповідала письменниця та волонтерка Тамара Горіха Зерня — лауреатка премії «Книга року BBC» та членкиня журі престижної нагороди KBU Awards, яка вже зовсім скоро оголосить своїх цьогорічних переможців.
Це інтерв’ю не лише про літературу як мистецтво, а й про її силу впливати на свідомість, допомагати пережити травматичні події, формувати гідність і пам’ять. Ми говорили про те, якою є «якісна» книга сьогодні, як змінилася роль автора під час війни, і чому український текст зараз важливіший, ніж будь-коли.
KBU Awards — це щорічна премія, що відзначає найкращі українські нонфікшн книги. У 2024 році церемонія нагородження відбудеться 16 травня о 18:00 в столичному флагманському магазині мережі «КнигоЛенд». Премія охоплює п’ять номінацій — «Бізнес», «Особистий розвиток», «Ідентичність», «Історія» та «Війна», а її партнерами є провідні видавництва, зокрема видавництво «Ранок».
Українська книга у пошуках якості: про премію KBU Awards
Тамаро, ви входите до складу журі премії KBU Awards. Як ви бачите головну місію цієї премії в нинішньому літературному та культурному контексті України?
Премія заохочує авторів науково-популярної літератури, дає зворотний зв’язок, певною мірою встановлює “показники якості” у цій сфері. І водночас відкриває праці наших авторів для ширшого читацького загалу. Премії такого роду є невід’ємною складовою здорового функціонального книжкового ринку.
А якими були основні критерії, за якими ви оцінювали книги-номінанти? Чи існує формула “ідеального” тексту для сучасного українського читача?
Я звертала увагу на баланс між науковою складовою та легкістю викладу, на здатність і бажання автора говорити про складні речі просто і зрозуміло, але водночас не спрощувати і не знижувати рівень дискусії. Найбільші бали я присудила книгам, у яких, на мою думку, автор виявив найбільшу повагу до читача. Там, де була проведена велика авторська робота, де за кожним розділом стоїть ґрунтовний і глибокий науковий пошук. І водночас автор не забуває про потреби читача, лишає людям простір для власних роздумів і висновків та пропонує варіанти практичного застосування своєї наукової роботи. Іншими словами, пояснює, навіщо це потрібно і як нові знання вплинуть на судження і рівень ухвалення рішень читацькою аудиторією
Премія акцентує увагу на популярній літературі. Як ви ставитеся до цього терміна — чи можлива популярна література без втрати художньої якості?
Я читала та оцінювала твори у секції науково-популярної літератури. Це ті тексти, де надмір літературної фантазії та образності призводить до неочікуваних і не зовсім коректних результатів. Мені імпонує більш глибокий і поміркований підхід, тональність викладу більш доречна для університетської аудиторії.
Як змінюється сам підхід до “цінності книжки” під час війни — чи зсуваються акценти у бік емоційного впливу, терапевтичного ефекту, суспільного запиту?
Українська книга занадто довго розвивалася в умовах штучних обмежень, репресій, заборон та ідеологічного тиску. Зараз нам доводиться надолужувати і у прискореному темпі заповнювати лакуни. Цілі жанри страждають від дефіциту пропозиції, ще багато років наш внутрішній ринок не буде насиченим, наші читачі здатні купувати і читати більше, ніж ми здатні їм на даний момент запропонувати. Як на мене, вирішальну роль тут відіграє не війна, а більш широкий контекст, логіка розвитку нації, яка повертає собі свою незалежність.
Чи можна сказати, що KBU Awards формує нову читацьку мапу України — показує, що ми читаємо, що шукаємо в книгах, що нас турбує?
KBU Awards допомагає читачам зорієнтуватися у розмаїтті книжкових полиць, звертає увагу на книги, які припали до душі членам журі та надає якісний зворотний зв’язок для авторів. У тому жанрі, який читала я як член журі особлива увага приділялася творам українських авторів, а не перекладним працям, і для мене це дуже важливо. Ми поступово дійшли до розуміння, що заповнити книгарні українськомовними книгами — це лише половина справи. Наша амбітна мета — заповнити книгарні українською книгою, написаною українськими авторами, нашим власним оригінальним продуктом.
Які відкриття ви зробили для себе серед цьогорічних номінантів — можливо, автори чи жанри, про які раніше не замислювалися?
Я бачу інтерес авторів та читачів до історичної теми. Дві книги, які отримали від мене найвищий бал, стосувалися історії України та історії української мови. Мені дуже подобається ця тенденція, я розумію, що це той випадок, коли попит формує пропозицію, а не навпаки. Українців дійсно цікавить минуле нашого народу, вони б хотіли проводити паралелі та міркувати над нашою історією у контексті сьогодення.
Водночас я бачила працю, яку б назвала спекулятивною – занадто спрощеною, занадто поверховою, але актуальною у світлі смаків та тенденцій соцмереж. Напевно, це теж ознака часу, певною мірою неуникна. Науково-популярні праці стають все більш популярними, втрачаючи на цьому шляху свою наукову компоненту.
Яке майбутнє ви бачите для KBU Awards? Як вона може вплинути на розвиток української літературної культури та змінити її публічне сприйняття?
Хочеться бути оптимістом. Премія розвиватиметься, набуватиме все більшого суспільного розвитку, зростатиме у міру росту українського видавничого ринку. Все у нас буде добре, якщо тільки Україна встоїть у війні.
Література війни та її трансформація
Ви неодноразово наголошували, що українські письменники мають повертатися до теми війни, щоб не втратити її в культурному полі. Чи бачите ви зміни у підходах до цієї теми за останні роки?
Я бачу, що дедалі більше письменників розуміють важливість цієї теми і приймають на себе певну соціальну місію у цьому плані. Якщо ми не будемо писати про війну зі своєї точки зору, замість нас про війну напишуть росіяни. Власне, вони вже це роблять.
Інше питання — хто має право писати про війну, чи обов’язковою вимогою є наявність власного бойового досвіду для цього? Тут уже питання смаку, сумління та переконань кожного окремого автора. Як на мене, досвід війни у кожного різний, це може бути і досвід біженства, і досвід переживання обстрілів у тилу, і досвід чекання рідної людини з фронту, багато всього. Важливо писати щиро і максимально чесно.
Як, на вашу думку, війна вплинула на жанрову палітру української літератури? Чи з’явилися нові форми та стилі, які раніше були нехарактерними?
Останніми роками військова тема виходить за вузькі рамки жанру документальної прози та мемуаристики. Війна так чи інакше згадується у багатьох жанрових творах сучасної української літератури, і це правильно. Наскільки формальною буде така згадка, умовно кажучи, коли автор автоматично змінює професію героя, наприклад, з охоронця на військового, — це інше питання. Знову ж таки у кожному випадку залежить від смаку, переконань і майстерності автора.
Також не можу не відзначити розквіт сучасної української поезії, ми вже можемо говорити про нову хвилю українського поетичного відродження. І тут величезну роль відіграли українські поети-ветерани.
Чи вважаєте ви, що українська література достатньо відображає жіночий досвід війни? Які аспекти, на вашу думку, залишаються недослідженими?
Жодна сучасна література не відображає жіночий досвід достатньою мірою. Занадто довго жіноча тематика вважалася другорядною, ми досі дивуємося, коли читаємо книгу, у якій жіночий персонаж не парується з чоловічим.
Друге питання – досвід війни буде досліджуватися і описуватися впродовж десятиліть, це робота як мінімум до кінця життя нашого покоління, а також покоління наших дітей, які застали і переживають війну разом з нами. Маю сумніви, що колись ми зможемо поставити крапку у цьому дослідженні.
Як ви бачите роль письменника під час війни: бути хронікером подій, моральним орієнтиром чи, можливо, терапевтом для суспільства?
Можу сказати тільки про себе: писати максимально чесно і відверто, звіряючись із внутрішнім камертоном, на теми, які з часом можуть замилитися, викривитися або зникнути з суспільного дискурсу. Додавати до художніх творів документальну складову з думкою про те, що діти майбутнього колись захочуть прочитати про наші часи, і їм знадобиться ця література для формування власної думки.
Це у загальних рисах. Яку роль обиратимуть собі мої колеги — індивідуальне питання, на яке, можливо, досі немає відповіді.
Чи відчуваєте ви особисту відповідальність у формуванні наративу про війну в українській літературі?
Так, це частина мого громадського і волонтерського служіння.
Літературний ринок України
Як ви оцінюєте стан українського літературного ринку в умовах війни? Зросла чи зменшилася увага до вітчизняних авторів?
Можу сказати лише про себе. Я відчуваю шалену підтримку з боку видавництва, ажіотажний попит з боку читачів — на етапі передзамовлення моєї нової книги від надміру охочих її придбати “ліг” сайт видавництва, — а також підтримку від продавців. “Книгарня Є” ініціювала та організувала презентаційний тур для реклами моєї книги всіма областями України, разом більш ніж двадцять подій за неповний місяць.
Для мене це свідчення того, що книжкові мережі бачать комерційний потенціал в українських авторах і готові вкладатися у їх популяризацію.
Які виклики стоять перед українськими видавцями та авторами сьогодні? Чи є підтримка з боку держави чи громадських організацій?
Я б хотіла бачити більші зусилля держави з популяризації нашої книги за кордоном. Інститут книги реалізує програму підтримки перекладів українських авторів мовами Європи, і це дуже важлива ініціатива. Але нам варто залучати посольства, консульства, українські культурні центри та школи за кордоном для поширення цих перекладів, проведення зустрічей з українськими авторами, для роботи з місцевими ЗМІ.
Чи вважаєте ви, що українська література має потенціал для виходу на міжнародний ринок? Які кроки для цього необхідні?
У попередньому питанні я вже частково відповіла. Рецепт загалом відомий: більше перекладів, більше зусиль на просування за кордоном, залучення більшої кількості авторів та видавців до міжнародних книжкових ярмарок і фестивалів.
Можна почати з простого: якщо наші дипломати даруватимуть українські книги своїм колегам на міжнародних зустрічах, це допомогло б привабити і зацікавити наших партнерів. На жаль, навіть у цьому плані я не бачу прогресу. Ми пропонували нашому МЗС англійський переклад моєї “Доці”для поширення у преспакетах. Це одна з небагатьох книг, яка описує перебіг подій у Донецьку навесні та влітку 2014 року і дає широку та емоційно зворушливу картину початку війни. На жаль, ми не порозумілися.