Пробудження національної свідомості дало поштовх розвитку українській музиці. Наші артисти звучать все голосніше і збирають все більше прослуховувань на стримінгах, але всупереч цьому із комерціалізацією таланту є суттєві проблеми.
Олена Орлюк – очільниця IP офісу України (Національного органу інтелектуальної власності), докторка юридичних наук і професорка кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права КНУ імені Тараса Шевченка.
Валерій Харчишин – генеральний директор громадської організації «Українська агенція з авторських та суміжних прав» (далі по тексту – ГО «УААСП»), музикант, лідер рок-гурту «Друга Ріка».
Разом вони розкажуть про вади системи захисту авторського права та про можливі шляхи розвитку музичної сфери.
– Пані Олено, пан Валерій, почнемо з наболілого. Української музики стає все більше. Як охорона авторських прав сприяє заробітку артиста?
Олена Орлюк: Музична індустрія зазнає критичних змін прямо у нас на очах, і якщо раніше найбільшу долю від доходів автора складали надходження від концертної діяльності, сьогодні роялті, які виплачуються радіо і телебаченням, а також музичними онлайн-платформами, займають найбільшу частину в статтях доходу автора – за кордоном більшою мірою, в Україні поки меншою. По суті, відповідальне ставлення таких користувачів музики до авторського права і є тією самою комерціалізацією музики.
Це та зміна світового ринку, до якої ще належить пристосуватися – і самим авторам, і, власне, онлайн-платформам (можливо, шляхом перегляду наявних ставок роялті – що стосується не тільки України, а й світу в цілому). Інше питання, коли користувачі музики не визнають права автора на отримання винагороди за таке використання, і фактично порушують закон. Певно, в цьому контексті завжди є привід говорити про те, що закон має передбачати більш агресивні методи захисту прав автора і більш жорсткі заходи щодо порушника.
– Дякую. Як саме відбувається процес монетизації?
Олена Орлюк: Найпопулярніший та найпростіший спосіб – монетизація, про яку я вже згадала. Сервіси на кшталт Spotify, Apple Music та YouTube виплачують виконавцю певну ставку за перегляд: онлайн-платформа, заходячи на український ринок, укладає договір з відповідною авторською організацією на виплату роялті, і в такому випадку дотримання закону сприяє, в першу чергу, комерціалізації української музики – автор отримує роялті, має стимул до подальшого розвитку і створення нової музики.
Другий спосіб – це отримання авторської винагороди через організацію колективного управління (далі по тексту – ОКУ). В рамках діяльності цієї установи правовласники можуть передавати свої повноваження на управління авторськими та суміжними правами. «Українська агенція з авторських та суміжних прав» – одна з таких організацій.
Валерій Харчишин: Так, основна функція ОКУ – збирати гроші з різних користувачів за використання твору в публічному просторі. Потім ці кошти надсилаються правовласнику, відповідно до умов укладеної угоди. Роялті, що зібрані для українських авторів поза межами України, також надходять в українську ОКУ через відповідні іноземні ОКУ, згідно з укладеними між ними угодами про представництво спільних інтересів. На території України такі договори маємо ми (ГО «УААСП»), тому іноземні ОКУ збирають роялті за використання українських творів та направляють нам.
– А що складного з ОКУ? Звучить так само просто, як і монетизація.
Валерій Харчишин: Це дуже комплексне питання. ОКУ дійсно має бути майже таким же зрозумілим поняттям для музикантів, як і монетизація через сервіси… Але у нас все, як це буває, складніше. Причиною незадоволення авторів діяльністю ОКУ є токсичність самої інституції через багаторічну непрозорість діяльності, несправедливість розподілу і виплат та мізерність надходжень, незважаючи на кількісне та якісне використання. Якщо зі стереотипами ми навчилися боротися, то деякі його «фундаментальні цінності» слід не змінювати, а руйнувати, створюючи нові умови, швидкі зручні й прозорі правила та інструменти в межах євроінтеграції та сучасних реалій. Наприклад, в ОКУ кошти надходять з великим запізненням, на відміну від агрегаторів, що опікуються монетизацією. Чому? По-перше, відповідно до певних норм українського законодавства, зареєстровані організації колективного управління нині проводять діяльність в межах «добровільного управління», тобто виключно за «своїм каталогом прав». Це означає, що кожна виплата має відповідати звіту користувача. Плейлисти мають бути проідентифіковані попередньо та після використання, і якщо звіти з-за кордону вже підготовлені, стандартизовані, і з ними можуть впоратися програми, то звіти по Україні доводиться опрацьовувати «ручками». І зараз намагаємося отримати гранти на розробку IT-технологій, що дозволять оптимізувати процес. Особливо під час великої війни ми маємо залучати в процеси мінімум людей і опиратися на технології. Адже у нас не завжди є можливість вийти на роботу на повний робочий день через обстріли, а чоловічу частину команди можуть мобілізувати в будь-який момент.
– Тож справа саме у швидкості?
Валерій Харчишин: Не тільки. Справа ще в тому, що в нас увесь механізм не працює належним чином. Автори в Україні отримують мінімальні кошти за свої твори, і спрогнозувати та простежити це значно складніше. Тому ОКУ сприймається творцями, як щось менш ефективне за монетизацію.
Є багато проблем із механізмом. Так,українське телебачення може знаходити можливості не виплачувати авторам роялті. Це просто абсурдно, насправді. Наприклад, Литва – одна з найменших європейських країн, в якій очевидно, що українська культура не на першому місці, виплатила нашим авторам через свою ОКУ більше грошей, ніж представники українського телебачення, де українські пісні лунають постійно. Ймовірно, єдине, за що вони платять – синхронізація (включення) твору. Можливо, це випадок, коли, наприклад, разово купують права на пісні в одну з програм, наприклад, «Голос країни». І роблять це майже вимушено, бо така програма є франшизою, її можуть просто відібрати за недоброчесне ставлення до авторів.
Наскільки мені відомо, за публічне сповіщення наші телеканали системно не сплачують протягом 4 років, і боргів, за моїми приблизними підрахунками, накопичилося, напевно, вже десь 700 мільйонів…
– Просто ігнорують права, де можуть?
Валерій Харчишин: Саме так. Що окремо дратує – прослідковується порушення прав, на мою думку, не лише українських, а й закордонних творців. Нещодавно надходив лист від CISAC, однієї з найбільших конфедерацій авторсько-правових організацій світу. Скаржаться на систематичні порушення. І ми нічого наразі не можемо зробити, хоча є її членами. А CISAC – це організація, яка допомагала Україні, яка була ініціатором створення фонду Creators For Ukraine. Розумієте що виходить? Міжнародне авторське суспільство нас підтримує, а ми ігноруємо їх права.
– Але ж не завжди так відбувається. Навіть в Україні – а тим паче за кордоном. Можете розказати про цікаві кейси захисту авторських прав?
Олена Орлюк: Кейси є різні. В Україні вони часто стосуються приналежності майнових прав автора і їх перерозподілу між продюсером і виконавцем. Так, зокрема, можна пригадати нещодавній нашумілий кейс між продюсером Ігорем Кондратюком і співаком Віталієм Козловським. Власне, цей випадок говорить і про те, що аби не було непорозумінь в майбутньому, кожна сторона має чітко усвідомлювати, які документи вона підписує щодо співпраці в музичній сфері.
Суть конфлікту: Віталій Козловський та Ігор Кондратюк разом працювали декілька років – після того, як Козловський переміг у «Караоке на Майдані» та першому сезоні проєкту «Шанс». Найвідоміші пісні Козловського з’явилися саме під час співпраці з Кондратюком: «Шекспір», «Пинаколада» (російською), «Небо плаче грозами». Але через конфлікти у 2012 році припинили співпрацю. За документами, як заявляє сам співак, усі його пісні належали колишньому продюсеру. І виходить так, що артист сплачує дуже великі кошти за віру у розповсюджені міфи, що «твоя справа лише співати», «документи – це формальність» тощо.
Валерій Харчишин: До речі, в мене така сама історія була. Свого часу і я, і гурт «Друга Ріка» передали свої права якомусь видавництву, бо ми поспішали: ми їхали на концерт і все, що нас цікавило – це те, щоб він був вдалим. Першочергово ми навіть не думали про комерціалізацію творчості. Але ми ставали все популярнішими, і гроші за свою творчість отримували, на жаль, не ми. Наразі питання майже вирішено, але через свою легковажність ми втратили до 6 млн гривень.
Олена Орлюк: За кордоном також вистачає гучних кейсів. Одним з найяскравіших залишається, напевно випадок з хітом гурту The Verve – Bitter Sweet Symphony, що припав на 1996 рік. Вокаліст гурту і автор пісні використав у музиці семпл з пісні Роллінг Стоунз The Last Time – і хоча він отримав дозвіл на таке використання, він включив у пісню набагато ширший семпл, ніж передбачалося. Справа закінчилася судовим позовом і рішенням суду, згідно з яким всі роялті за всесвітньо відомий хіт отримали власне Ролінги і їхній колишній менеджер – в той час, як порушники, хоч і були авторами нового хіта, не отримали нічого. В цьому випадку закон підійшов до порушення максимально суворо.
– Як бути в таких непростих ситуаціях?
Олена Орлюк: Це насправді дуже серйозна проблема. Україна має імплементувати право ЄС, зараз відбуваються зустрічі з Європейською Комісією саме по авторському та суміжних правах. Європейські експерти проводитимуть оцінювання – й не лише з позицій законодавчого закріплення, а й безпосередньо правозастосування. І наявні досі у нас практики (приклади яких як наведені в розмові, так і багато інших) можуть негативно вплинути на імідж України в контексті Євроінтеграції.
Щодо вирішення таких ситуацій, то класичний шлях – це звернення до суду особи, чиї права порушені. Або через правоохоронні органи – коли справа підходить під кримінальне порушення за розміром збитків чи іншими параметрами.
І один з найдієвіших способів, який застосували всі країни, про які ми говоримо як про найсильніші з точки зору охорони авторських прав – це підвищення культури інтелектуальної власності в Україні.
Валерій Харчишин: Згоден, що найкращий спосіб – це публічний розголос. Бо зараз багато авторів взагалі не сприймають ОКУ, як щось серйозне. Була історія, коли одному доволі популярному автору, чиє ім’я не можу вказати через конфіденційність, прийшло близько 200 000 гривень з-за кордону. Він подзвонив нам, бо думав, що це помилка – просто не вірив, що з ОКУ можуть надійти суттєві кошти.
Олена Орлюк: Процес навчання авторів має бути чимось безперервним. Адже часто автор звертається до права інтелектуальної власності вже тільки потрапивши в складну ситуацію. В той час як бажана модель – надання знань автору ще на тій стадії, коли він тільки приходить в індустрію. Генерації творців змінюються, з’являються молоді автори і виконавці, відтак підвищення обізнаності автора щодо його прав не може бути спорадичним процесом. Щобільше, зараз діяльність нашого IP офісу направлена в тому числі і на спонукання автора до отримання цих знань. Бо без підвищення IP-культури в цілому нашим креативним індустріям буде важко розвиватися та досягати не лише творчих, але й фінансових успіхів.
Валерій Харчишин: ГО «УААСП», зі свого боку, проводить чимало освітніх заходів, проте, попри все бажання, жодна організація не може максимально охопити авторське середовище.
Олена Орлюк: Процес надання цих знань має починатися в тому числі і з консолідації зусиль різних організацій, що опікуються правами автора.
– Чи можемо ми стверджувати, що автори та їхня музика потребують посиленого захисту під час повномасштабної війни?
Валерій Харчишин: Тисячі суб’єктів господарювання із початком повномасштабного вторгнення припинили своє існування, інші не мали змогу платити роялті, відтак, український автор так чи інакше зазнав відчутних збитків. Менше з тим, на тих територіях, де життя набуло хоча б видимості впорядкованості, система колективного управління має працювати знову, адже це – така сама частина ринку, як продаж товарів першої потреби, надання послуг тощо.
Олена Орлюк: Слід пам’ятати, що наша війна не є явищем тільки фізичним – це також питання збереження нашої культури від агресора, питання відвоювання того, що в нас історично намагалися експропріювати, чи то просто вкрасти, приписавши здобутки української культури імперській системі.
Яскравий приклад ми бачили нещодавно – це використання пісні Христини Соловій у напівпропагандистському шоу Навки, разом з намаганнями заявити, що дія вистави відбувалася «на югє расіі».
Тож відповідь однозначна – нашим авторам треба голосніше заявляти про свої права на нашу музику, пісні, живопис тощо.
– Ми уже згадували про важливість підвищення культури інтелектуальної власності в Україні. Розкажіть, будь ласка, як це вплине на розвиток музичної індустрії.
Олена Орлюк: Насправді хочу зазначити, що попри всі негаразди, за останні 10-15 років саме культура дотримання прав автора в Україні зазнала кардинальних змін. Можна пригадати, що коли приблизно в 2010 році держава намагалася припинити роботу одного з піратських файлообмінників в Україні, реакцією суспільства стала хакерська атака на сайти державних установ. На сьогодні таку дику реакцію годі уявити.
Це пов’язано не тільки із загальним підвищенням обізнаності громадянина в законних правах автора, з розумінням того, що за контент потрібно платити, але і з новими технологічними можливостями, що з’явилися за цей період. На сьогодні відчутна частина споживачів музичного контенту готова заплатити в місяць ціну філіжанки кави і легально слухати музику на Spotify чи YouTube Music – а не витрачати час на пошук нелегального контенту. Це своєрідна адаптація музичного ринку до тих загроз, які приніс йому інтернет тридцять років тому.
Замість нескінченної боротьби з вітряками, музична індустрія перейшла до моделі, коли автор може заробляти, а слухачу стало просто зручніше платити.
Відтак, ця адаптація, пошук здорових компромісів, в тому числі на технологічному рівні, стала частиною функціонування музичної індустрії в світі, сприяючи як обізнаності споживача, його безпеці, так і стабілізації доходів автора.
Валерій Харчишин: Так. Загалом, зараз, коли в нас є чітка вертикаль влади, це кращий час для змін. Ці конкретні перетворення не так складно зробити, головне, цим зайнятися. Потрібні дії, і ці дії мають бути дуже зрозумілими. Наприклад, не вистачає єдиної бази правовласників. Її треба зробити якомога скоріше.
Наведу приклад, чому це так важливо: є академічний композитор (таких багато), який міг багато років тому підписати угоду з однією ОКУ… а потім він може забути про це, і підписати договір з іншою ОКУ. На етапі підписання договору звірити дані майже неможливо. І коли умовна філармонія виконує його твори, то до неї приходить одразу дві чи три ОКУ. Виникає перетинання прав. Майданчик зупиняє виплати до розв’язання спірного питання. В результаті автор не отримує роялті, і тривати то може роками.
Коли в нас є чітка вертикаль влади, це кращий час для змін
Але ж і позитив дійсно є. Перш за все, міжнародна підтримка. В березні 2022 року міжнародна конфедерація товариств авторів і композиторів CISAC, членом якої є ГО «УААСП», ініціювала створення благодійного фонду Creators for Ukraine, щоби допомогти українським творцям: з моменту повномасштабного вторгнення близько 800 тисяч євро надійшли лише від цього фонду. Але головне – ми нарешті відрізали в собі москаля, і використання російського контенту у нас вже значно менше, ніж будь-коли з часів незалежності України. В публічному просторі – абсолютно мінімізовано. І це сприяє тому, що ми формуємося, як культурна нація, яка споживає свій контент, навчається… це новий культурний досвід.
– Які поради наостанок можете дати авторам?
Олена Орлюк: IP офіс запровадив ряд інформаційних та просвітницьких програм для представників різних секторів креативних індустрій, доносячи їм знання про їхні права через семінари, вебінари, друковані матеріали. Не нехтуйте можливістю, долучайтесь!
В той самий час, контакт з автором ми підтримуємо і через організації колективного управління – передусім, дізнаючись про їх потреби, проблеми, і, відповідно, беручи участь у законотворчій роботі, аби привести зрештою систему виплат роялті в Україні до нормального стану.
І, звісно, запит на отримання знань про авторське право безпосередньо в аудиторії творців так чи інакше формується, і, відповідно, наша організація обов’язково візьметься і за проведення просвітницьких заходів саме для музичної сфери.
Валерій Харчишин: Для отримання роялті за публічне використання ваших творів укладайте угоду напряму з ОКУ. Ви все одно звернетесь до ОКУ, бо є діяльність, яка складна для автора, на яку може не вистачити ресурсів і повноважень у фізичної особи.
Без ОКУ у автора є всі шанси недоотримати значну частку прибутку, і це ще при умові, що свої права ви довірите чесному видавцю! Тому закликаю до співпраці з ГО «УААСП» – тільки так ми зможемо розвинути музичний ринок України.
