Тетяна Волочай: Наш виклик — зробити громади самозарадними, щоб люди навчилися гуртуватися над розв’язанням своїх проблем

Тетяна Волочай, директорка благодійного фонду «МХП — Громаді», в ексклюзивному інтерв’ю для WoMo розповідає про цінності благодійного фонду, які допомагають працювати в умовах невизначеності на прикладі БФ «МХП — Громаді».

Про війну мене повідомила SIRI

Розкажіть, будь ласка,  про початок війни та вашу першу реакцію, як будувалась ваша робота? 

Війна застала зненацька. Я не вірила в те, що це могло статися.  Під час ранкових медитативних практик у кімнату увірвалося повідомлення від родича, яке переказала SIRI: “Коли прокинетесь, не лякайтесь, тримаймось разом. Телефонуйте, якщо щось…”. Я покрилася холодним інеєм, побігла до дітей, розбудила чоловіка. Потім ми почули  вибухи і я на добу емоційно завмерла. 

Які бізнес-виклики довелося прийняти протягом перших днів війни?

Цього ж дня ми виплатили зарплати працівникам наперед та створили комунікаційну систему за геолокацією — хто, де і як? Наш благодійний фонд “МХП — Громаді”  мав на той час 40 співробітників у 12 куточках України: від окупованої Сумщини і аж до Львівщини (транзитної бази для тих, хто біг якомога далі від війни). 

Наступного дня з’явився новий виклик — продовольча криза: руйнація логістичних зв’язків між птахофабриками нашого головного донора, компанії МХП, та покупцями. І водночас дефіцит продукції у військових формуваннях, гарячих точках, на вже окупованих територіях. Ми розгорнули багатовекторний продовольчий хаб для забезпечення м’ясом курки всіх, хто цього потребував: військові частини, люди, які залишилися  у гарячих точках,  переселенці, лікарні, дитячі будинки, ВПО в громадах. Протягом перших трьох місяців війни наша команда опрацювала понад тисячу звернень та організувала передання на благодійність 10 тисяч тонн курятини на 500 млн грн. 

У перші місяці рішення ухвалювалися швидко, команда часто могла ухвалювати рішення самостійно й брати відповідальність на себе. У пріоритеті були безпека людей та допомога тим, хто цього потребує.

Які відкриття у спілкуванні та співпраці за нових обставин ви для себе побачили? 

Наша команда кристалізувалася, як діамант. Працівники Фонду з перших днів включилися в нову реальність й почали працювати, долаючи страх перед жахливими новинами, постійними обстрілами та блекаутами. Один співробітник пішов до ЗСУ, і це для нас стало тим зв’язком між тилом і фронтом, що зблизило та надихнуло команду ще більше. Хтось виїхав за кордон і звільнився. Дехто з наших колег зрозумів, що хоче займатися чимось іншим. А в когось проявився талант налагоджувати дружні контакти з іноземними фондами та волонтерами, залучати допомогу з-за кордону. Якось навіть вдалося привезти двигун для гелікоптера. Кожен проявив себе й визначився у цьому житті, і це добре. 

Наш Фонд сім років працював над розвитком громад та покращенням інфраструктури. Наш виклик — зробити громади самозарадними, щоб люди навчилися гуртуватися над розв’язанням своїх проблем, позбавлялися від патерналізму, брали на себе відповідальність. Під час повномасштабного вторгнення, коли всі українці почали волонтерити, допомагати військовим, збирати кошти на автомобілі та дрони, я зрозуміла, що ті цінності та стратегії, які ми впроваджували стільки років, почали працювати. Люди відповідально об’єдналися навколо спільної мети — перемоги. 

Через конкурс бізнес-ідей “Роби своє” ми підтримали 170 мікробізнесів у 10 областях

Якими кейсами у розвитку громад ви пишаєтесь?

Це моя улюблена тема. Місія нашого Фонду — допомагати громадам організовуватися для розв’язання їхніх проблем.  Давати вудку, а не рибу.  

Перше, що ми розвиваємо — самозарадність через підтримку малого бізнесу в громадах. За 2022-2023 роки через конкурс бізнес-ідей “Роби своє” ми підтримали 170 мікробізнесів у 10 областях України на суму понад 15 млн грн.

Друге — розвиток партнерства та згуртованості людей у громадах через конкурс соціальних ініціатив “Час Діяти, Україно!”. Активна частина громади навчається проєктного менеджменту та подає на конкурс власні ідеї у сфері освіти, медицини та благоустрою. Місцеві мешканці формують активні осередки, залучають людей до волонтерства, знаходять фінансових партнерів і створюють у громадах щось нове. Наприклад, громадські простори, ветеран-хаби, інклюзивні простори для дітей. Для громад це дуже важливо, бо такі речі у селах та малих містах недоступні. 

За два останні роки ми підтримали 250 соціальних проєктів на понад 20 млн грн. А ще 40 млн люди залучили самі завдяки нашому навчанню. Остання цифра — надзвичайно важливий результат для нас, адже він свідчить, що за роки роботи нам таки вдалося сформувати у громадах відповідальність за власне майбутнє, позбутися патерналізму й інфантилізму.

І останнє. Серія культурних проєктів. Їх багато, але я відзначу три. Під час війни ми переосмислили свою українську ідентичність. Тому через проєкт «Кіно заради Перемоги!» разом з Асоціацією «Дивись українське» ми демонструємо українське кіно українському глядачу. У громадах — за допомогою спеціального кіномобіля просто неба. У військових частинах — через інші мультимедійні засоби. На кінопокази приїздять амбасадори — зірки українського кіно: Ада Роговцева, Богдан Бенюк, Ахтем Сеітаблаєв, Ірма Вітовська. Від початку повномасштабної вже відбулося понад 1300 кінопоказів. 

Паралельно разом із гуртом KOZAK SYSTEM ми заряджаємо на працю заради перемоги! Збираємо кошти на дрони та встановлюємо ментальний звʼязок між тими, хто воює, та тими, хто в тилу. Пояснити словами ці відчуття неможливо, варто їх пережити й відчути. Якось одна дівчинка шести років у громаді так розчулилася на концерті, що віддала свою скарбничку з грошима, які збирала на ляльку, на дрон. Подібних кейсів на концертах багато. Заради цих емоцій та єднання варто це продовжувати.

У травні 2023 року ми завершили проєкт з реконструкції вхідної групи, або як ми його називаємо, етнопорталу, в Національному музеї архітектури та побуту, що у Пирогові.  Попри обстріли, ризики, вимкнення електроенергії, ми це зробили. Тому що це місце — про нашу історію та ідентичність. І кожен українець, потрапивши туди, може спіймати свій український дзен. 

На цьому не зупиняємося. Бо розвиток і відновлення громад — наша мета, наш глобальний результат для багатьох людей.

Ми створили власну платформу з фандрейзингу

Які додаткові бізнес-інструменти ви використали для зборів коштів?

Ми залучили всі можливі ресурси: людські та фінансові. Оскільки наш Фонд має потужного донора — компанію МХП, то до повномасштабної війни ми не були активні у фандрейзингу. Наша прозорість та підзвітність, яку ми будували та відточували останні роки, викликала у людей довіру. До нас почали звертатися з проханнями прийняти від них кошти та придбати щось для військових чи людей, які постраждали від війни. Ми швидко переорієнтувалися, створили платформу з фандрейзингу й почали ще активніше шукати колаборації та партнерства. Цьому навчаємо громади й ці ж знання на практиці застосовуємо для своєї щоденної роботи.  

Як вплинула війна на стратегію розвитку?

Ми всією командою вже 3 роки користуємося, як і наш головний донор МХП,  системою постановки цілей OKR (від англ. Objectives and Key Results «цілі та ключові результати»). Методика постановки, синхронізації та моніторингу цілей і ключових результатів на рівні організації, команди та окремого працівника дозволяє підвищити мотивацію співробітників, прискорити роботу та зберігати фокус на пріоритетних цілях.

Суть OKR  полягає в тому, щоб визначити 3-5 складно досяжних амбітних цілей на певний цикл (найчастіше рік і квартал). Цілі можуть ставитися для всієї компанії, команди (департаменту, відділу, проєктної команди) та окремих працівників. У такий спосіб кожна людина відчуває та розуміє важливість своєї роботи. Від виконання тих чи інших її завдань, від якості результатів залежить результат усієї команди та компанії/організації/фонду в цілому. 

Важливо також, що цілі – не просто КРІ, а система з планом, як це досягти й виміряти. Якщо ми говоримо про лояльність, то одразу думаємо, як це будемо вимірювати. Якщо йдеться про підвищення самосвідомості – те саме. Ми не можемо просто ставити цілі просто, щоб вони були, за ними має бути стратегія, цінності й покрокове розуміння, як їх досягти. Тоді це спрацьовує. Про це є книга – “Вимірюйте найважливіше”, автор Джон Дор. Також розроблено багато курсів з цієї тематики.  

Моя стійкість має три складові

Чи буває у вас відсутність наснаги? Які лайфхаки допомагають зібратись до купи?  

Звісно, буває, як і в кожної людини. Моя стійкість має три складові: тіло, діяльність та сенси. Як тільки відчуваю, що починаю просідати, сканую всі ці сфери. 

Тіло – це база. Запитую себе, коли я востаннє добре спала? Що їм? Як почуваюся? Як довго? Коли страждає тіло, я повертаюся до тілесних практик: дихання, масаж, вправи. Загалом я досить підкована в цих речах і моїх лайфхаків вистачить на книжку. Із поганого: ніколи не спрацьовує одне й те саме. Наш неокортекс постійно вимагає нових комбінацій, щоб подолати тривогу, страх, занепад, аби увійти в ресурсний стан. Тому іноді шукаю нові шляхи для свого відновлення.

Сенси – це те, для чого я це роблю. Не люблю вираз «щоб що?» Він привʼязує до результату, а я люблю жити в потоці та отримувати насолоду від процесу. Вірю в Бога та розділяю з ним відповідальність 50/50. І впливаю на свої 50% відповідальності. Я часто саморефлексую: зупиняюся і переусвідомлюю останній досвід, прописую, чому мене він навчив та щоб хотілось інакше. Якщо бачу, що заходжу в ступор сама, без зайвих сумнівів звертаюся до психолога або коуча. 

Діяльність. Коли все в порядку з тілом і сенсами, з діяльністю немає ніяких проблем. Все несеться, Фонд працює, творить зміни, допомагає  військовим і суспільству. 

Не у війну сказано, але, якщо дозволяють умови, варто знаходити життєвий баланс між сенсами й діяльністю, роботою і сімʼєю, «потрібно» і «хочу». І це не константа, бо баланс весь час руйнується обставинами.  А ще це серфінг. Мабуть, майстерність у відновленні життєвого балансу тримає мене на плаву серед активних серфінгістів.