Ті, що змінюють світ: п’ять перших жінок у політиці

Уже давно є нормальним, що жінки беруть участь у голосуваннях, балотуються у депутати та очолюють уряди. Але ще понад 100 років тому все було інакше — жінки не мали права голосу, бо політика вважалася суто чоловічою справою. І якщо ви не носите штанів, то вам нема чого робити біля будівлі конгресу чи парламенту. Хіба що можете замовити портрет на його тлі. 

Ірина Калинець

Україна

Хто ж із жінок-політиків міг би гідно представити Україну сьогодні? Зрозуміло, що можна було написати про політичну діяльність Олени Теліги чи Лесі Українки, але хотілося б розповісти вам про політику нової, незалежної України, якій наступного року виповнюється 33 роки. І така жінка є! Це українська поетеса, діячка дисидентського руху, активістка українського національного та правозахисного руху, мисткиня та філологиня Ірина Калинець зі Львова.

Ірина працювала викладачем української мови та літератури у Львівському політехнічному інституті. У 1970-х за виступи на захист українських діячів культури була звільнена з роботи.

У січні 1972 року була заарештована і засуджена до шести років у таборах суворого режиму і 3 років заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду».

Вийшла на волю 1981-го й одразу ж почала активну громадсько-культурну діяльність, зокрема Ірина брала участь у створенні організації «Меморіал» і Народного руху України. А вже 1990 року її було обрано депутатом Верховної Ради України. Соратниця В’ячеслава Чорновола стала однією з небагатьох жінок-депутатів першого скликання. Пані Ірину було визнано «Героїнею світу» (США, Рочестер, 1998 рік), а 2000-го — нагороджено орденом Княгині Ольги III ступеня за визначні заслуги в державній та культурній сферах діяльності.

Олімпія де Гуж

Франція

Французька письменниця, журналістка і політичний діяч Олімпія де Гуж (справжнє ім’я Марі Гуз) вважається піонером руху за права жінок у Європі.

Її девізом була фраза: «Якщо жінка має право підійматися на ешафот, вона повинна також повинна мати право сходити на трибуну».

У 1791 році вона склала документ під назвою «Декларації прав жінки й громадянки», який мав на меті дозволити жінкам брати активну участь у політичному житті країни. Проте, декларацію відхилив Національний конвент.

Заслуга мадам Олімпії ще й у тому, що вона однією з перших закликала до встановлення права на розлучення, скасування церковного шлюбу і заміни його цивільним контрактом. Також де Гуж захищала права темношкірих людей і права незаконнонароджених дітей, виступала за створення пологових будинків, національних майстерень для безробітних, нічліжок для бездомних. Хоробра, іронічна і рішуча жирондистка, вона була немов кістка в горлі у якобінців.

За свою діяльність Олімпія була визнана контрреволюціонеркою і засуджена до смертної кари. Прожила Олімпія всього 45 років.

Еммелін Панкхерст

Великобританія

Хто з вас не бачив фільм «Суфражистка»? Напевно, його подивилися всі, хто зараз читає цей матеріал. А якщо не бачили, то обов’язково подивіться. Картина присвячена британському руху суфражисток, лідером якого і була місис Панкхерст. На екрані її образ втілила неперевершена Меріл Стріп.

1903 року, вже після смерті чоловіка, Панкхерст заснувала Жіночу соціально-політичну спілку — організацію, що веде боротьбу за надання жінкам виборчих прав. Також вона стояла на чолі Ліги за виборчі права жінок. Ліга, окрім суфражизму (від фр. suffrage — виборче право), просувала ідеї гендерної рівності, рівності у шлюбно-сімейних відносинах, зокрема, у питаннях розлучення та спадкування.

Панкхерст була переконана, що участь жінок у виборах призведе до більш цивілізованої політики. Попри складне фінансове становище Еммелін об’їздила всю Британію та США з виступами. Для цього їй довелося продати власний будинок!

Одну з найвідоміших промов, «Свобода або смерть», вона виголосила в Коннектикуті 1913 року.

Пізніше активістка стала членом Незалежної лейбористської партії. 1999 року журнал Time назвав Еммелін Панкхерст однією зі 100 найвпливовіших особистостей XX століття: «Вона сформувала світогляд жінок нашого часу. Вона струснула суспільство, змінивши його назавжди».

Сароджині Найду

Індія

Коли розмова заходить про політику Індії, всі згадують легендарну прем’єр-міністерку Індіру Ганді, проте мало хто знає, що ще до появи Індіри на політичному полі там панувала поетеса, учасниця руху за незалежність Індії від Великої Британії Сароджині Найду.

Після того, як Сароджині закінчила Кембридзький університет, вона повернулася в рідну країну і зацікавилася політикою. Незабаром Найду стала одним із найближчих соратників Махатми Ганді. Можна сказати, що він є її хрещеним батьком у політиці. Разом із Махатмою вона брала активну участь у кампанії громадянської непокори та в боротьбі національно-визвольного руху Індії.

Неодноразово зазнавала арештів, проте це не завадило їй стати першою жінкою-президентом Індійського національного конгресу і першою жінкою-губернатором Сполучених провінцій.

Ширлі Чісхолм

США

Гілларі Клінтон аж ніяк не перша жінка-політик, яка балотувалась на пост президента США від демократів. 1972 року свою кандидатуру подавала на розгляд Демократичної партії Ширлі Чісхолм — конгресвумен-афроамериканка.

Кар’єра Ширлі почалася 1968 року, коли її обрали до Конгресу, ставши першою темношкірою жінкою-конгресменом. Чісхолм працювала в Конгресі протягом семи термінів — з 1969 до 1983 року.

До обрання Ширлі близько 20 років пропрацювала у сфері дошкільної освіти. Цей досвід допоміг їй у політичній діяльності. Конгресвумен боролася за створення спеціальної програми Додаткового харчування для жінок, новонароджених і дітей-дошкільнят (WIC), створювала федеральні фонди для догляду за дітьми, а також захищала освітні та охоронні програми, які ветував президент Джеральд Форд.

Читайте також: «Обійми для дитини» в спільній колекції бренду ONE BY ONE та Катерини Осадчої: фото та деталі