Тетяна Марінова
Перфекціонізм багато років культивувався у масовій культурі. Реклама та медіа прив’язували напряму успіх у кар’єрі та навіть особисте щастя до того, чи ідеально ми виконуємо свої соціальні ролі. Кінематограф також не пас задніх – стрічка «Чорний лебідь» стала культовою про перфекціоністок. Саме світовий успіх у прокаті спонукав жінок відкрито визнавати, що їх прагнення до досконалості є токсичним не лише на роботі, але й вдома. До того ж призводить до погіршення самопочуття та втрати сили жити. Чому виникають настільки руйнівні наслідки у такого шляхетного прагнення бути перфекціоністкою? Відповідає психологиня Мері Кучухідзе.
До чого призводить бажання бути завжди ідеальною? Для того, щоб відповісти на це питання, потрібно розуміти: звідки виникає таке бажання, відлунням яких сформованих установок воно є.
Перфекціонізм формується з допомогою впливу сім’ї чи близького оточення у дитячі роки. Цей процес відбувається так: середовище, у якому дівчинка зростає, має власні умови для кохання, турботи, захисту тощо. Ці умови: має бути найрозумнішою, найуспішнішою, найталановитішою, найкрасивішою і НАЙ-НАЙ-НАЙ в усьому.
У цей час малеча думає: «Я повинна бути найкращою у всьому, щоб заслужити безумовну батьківську любов». «Я маю бути найкращою, щоб суспільство мене прийняло». «Я маю бути найкращою, щоб зі мною товаришували» – тощо. Відповідно дитина старанно вчиться, щоб сім’я нею пишалася; відвідує різні гуртки, щоб мати перевагу серед однолітків. У підлітковому віці дівчата починають активно стежити за своєю зовнішністю, щоб все відповідало актуальним модельним вимогам. І саме в цей період формується хибне сприйняття, що у всього світу є до такої дитини справа.
Перфекціоністська деструктивна поведінка закріплюється, коли дитина чує схвальні відгуки впливових та вагомих своїм авторитетом осіб, бо вона продовжує нарощувати темпи самовдосконалення. «Я маю бути завжди ідеальною/ідеальним!».
Паралельно виникає страх, що зробити все ідеально не вийде. Така особа не знає, що таке індивідуальність. Вона знає, що таке крайнощі. І постійне прагнення досягнути позитивного піка крайнощів — найчастіше є діями на виснаження. Уся проблема полягає в тому, що кінцева точка ідеальності не сформульована, – відповідно і дії мають нескінченний характер.
Одна справа у дитинстві — коли мікросуспільство висуває вимоги, з якими ще можна впоратися. Інша – коли людина починає жити самостійним, дорослим життям. А тут не ставлять оцінок, якими вона порадує батьків. А тут мільйони успішних талановитих людей. І взагалі світ не є чорно-білим. а має різні кольори та ще й безліч відтінків.
А у світі, де немає оцінок, у перфекціоністки починають виникати сумніви: «Чи правильне я приймаю рішення? Наскільки добре я готова до співбесіди? Наскільки я відповідаю тим чи іншим вимогам суспільства?» – тощо.
Якщо робота в офісі, то обов’язково в кабінеті або на робочому столі мають бути ознаки того, що вона є найкращим співробітником. Здебільшого це можуть бути нагороди.
А ось в сімейному житті все набагато складніше. Для перфекціоністки родина має виглядати як ідеально виконана картина в дуже дорогій рамці, щоб привертати увагу кожного. При цьому, отримавши додаткові ролі дружини та матері, перфекціоністці стає все складніше бути ідеальною у всіх ролях одночасно. Щоб вона не зробила, для неї все буде не так. Чи не ідеально. Відповідно сім’я бачить щодня постійно незадоволену дружину та матір. У родини виникає питання: чому так? Коли ситуація стає зрозумілою, то жінці пропонують зробити вибір або правильно розставити пріоритети — тобто, як мінімум, стати адаптивним перфекціоністом.
На жаль, не маючи досвіду вибору для себе, така особа не може впоратися з ухваленням рішення на свою користь. Людина, яка була орієнтована на суспільство, чинить опір процесу перемикання на себе. І, як наслідок, у такої особи виникають клінічна депресія, тривога, панічні стани, а відчуття незадоволеності стає постійним супутником її життя.
Іноді може виникати обсесивно-компульсивний розлад – нав’язливі думки та дії. Наприклад: жінка починає після сніданку кілька разів поспіль перемивати один і той самий посуд – і до обіду зробить це десятки разів; щодня змінювати постільну білизну; декілька разів на день протирати дезінфектором поверхні меблів у будинку або на робочому місці тощо. З часом такі люди починають усвідомлювати хворобливість свого стану. І найчастіше «переродження» деструктивного перфекціоніста можливе саме через хворобливий стан.
Але у чому полягає проблема?
Перфекціоніст орієнтується на суспільство — чого воно хоче, а не на себе — чого хочу я.
Така особа навіть ніколи собі не ставила питання: «А чого хочу саме я? Чи стала я тим, ким хотіла? Її «Я» наче не існує. Вона розуміє обумовлену самоповагу. Якщо немає всього «НАЙ…в усьому», то й поважати себе немає за що.
Чи є вихід із цієї ситуації? Безперечно ТАК! Але для цього як завжди потрібна мотивація для зміни свого деструктивного стану. Насамперед потрібно працювати з розумовими установками. Зміните мислення – зміниться поведінка.