Туве Янссон і Туулікі Пієккяля: Історія любові, творчості та спільного шляху

Туве Янссон — видатна фінсько-шведська письменниця, художниця та творець всесвіту мумі-тролів. Однак її життя було не тільки наповнене творчістю, але й великою любов’ю, яку вона знайшла в особі своєї партнерки Туулікі Пієккяля. Їхній союз став прикладом того, як дві талановиті особистості можуть взаємно підтримувати одна одну та створювати унікальні мистецькі шедеври.

«Це просто: не втомлюйтеся, ніколи не втрачайте інтересу, ніколи не ставайте байдужими — втратите свою безцінну цікавість, і ви дозволите собі померти».  Туве Янссон

Дитинство та родинні корені

Туве Янссон народилася 9 серпня 1914 року в Хельсінкі, у творчій родині. Її батько, Віктор Янссон, був скульптором, а мати, Сігне Гаммарстен-Янссон, — художницею-графіком. Це середовище сприяло розвитку Туве як митця з раннього дитинства. Вже в юності вона почала малювати та писати, що стало початком її блискучої кар’єри.

Важливе місце в її житті займав острів у Фінській затоці, де родина Янссонів проводила літо. Цей мальовничий куточок природи став джерелом натхнення для багатьох її творів, зокрема для відомого «Літньої книги».

«Якби не моє дуже щасливе дитинство, я, можливо, ніколи б не почала писати… Я взагалі ніколи не писала виключно для дітей — можливо, просто для себе, щоб знайти шлях назад до загубленого світу пригод зі щасливим кінцем, до впевненості, постійної цікавості та безмежних можливостей, які ніколи не ставилися під сумнів… шлях назад до нескінченного літа на архіпелазі Фінської затоки», — сказала вона одного разу.

«Я люблю тебе немов зачарована, але з глибоким спокоєм»

Любов Туве до Туулікі Пієккяля, відомої як Туутіккі, була сповнена глибокого спокою та розуміння. Їхні стосунки почалися в середині 1950-х років і тривали понад 40 років. Саме ця цитата Янссон, «Я люблю тебе немов зачарована, але з глибоким спокоєм, і я не боюсь нічого з того, що приготувало нам життя», прекрасно передає глибоку суть їхнього союзу — кохання, яке було не лише пристрасним, але й спокійним, стабільним, надійним.

Туве та Туутіккі зустрілися на вечірці в 1955 році де вони просиділи всю ніч, крутячи вініл та балакаючи про все на світі. Незабаром жінки орендували два будиночки, з’єднані загальним коридором, щоб завжди бути поруч. Цей період життя Туве описала у своєму романі «Чесна гра», який вважається одним з перших квір-творів. Відтоді їхні життя були нерозривно пов’язані. Разом вони проводили час на острові Кловхарун, де збудували свій маленький будиночок. Це місце стало їхнім притулком, де жінки могли усамітнитися від світу і творити.

Творча співпраця

Туутіккі Пієккяля була не тільки партнеркою Туве, вони також разом працювали над численними проєктами, зокрема над мультфільмами та ілюстраціями. А персонаж Туу-Тіккі з «Чарівної зими», мудра і добра жінка, яка допомагає мумі-тролям пристосуватися до зими, була створена саме за образом Туутіккі.

Їхня співпраця відображала унікальний стиль обох мисткинь, де кожна додавала ідей та натхнення до спільного горщика творчості. Вони розділяли любов до мистецтва, що допомагало створювати глибокі та емоційні роботи

Порожні місця дуже гучні

У той час, коли гомосексуальні стосунки були незаконними у Фінляндії до 1971 року та залишався засекреченим захворюванням до 1981 року, Туве та Туутіккі відкрито жили разом. Янссон неодноразово підкреслювала, що її кохання не залежить від статі, але залежить саме від людини. Це відображалося і в її творах, де вона часто торкалася теми толерантності та прийняття інших. Вперше жінки про це заговорили відкрито тільки у 1993 році.

«Я завжди закохувалась у людину. Іноді цією людиною був чоловік, а іноді жінка. Але найголовніше було те, що я закохувалась у цю людину».
— Туве Янссон

Попри усі складнощі їхній союз залишався сильним і непохитним. Туве часто згадувала, що їхні стосунки з Туутіккі були джерелом спокою та натхнення, що дозволяло їй творити навіть у найважчі періоди. І недарма, адже Туутіккі відмовилася від кар’єри, щоб допомагати любій Туве.

Спадщина та пам’ять

Після смерті Туве Янссон у 2001 році, Туутіккі продовжувала жити на острові Кловхарун, зберігаючи пам’ять про їхній спільний шлях. Вона також продовжувала працювати над своїми проєктами. Їхня історія любові та творчості надихає багатьох людей і до сьогодні, демонструючи, що справжнє кохання та мистецтво можуть подолати будь-які перешкоди.

Уривок з книги: «Записки з острова» Туве Янссон і Тууліккі Пієтіля

Я люблю скелі — круті скелі, які падають прямо в океан, неприступні гірські вершини, гальку в моїй кишені. Я люблю виколупувати каміння із землі, відкидати його вбік і дозволяти найбільшим із них скочуватися по гранітному схилу у воду! Коли вони гуркочуть, вони залишають після себе їдкий запах сірки.

Я шукаю будівельне каміння або просто гарне каміння для мозаїки, бастіонів, терас, опор, коптильних печей, дивних непотрібних конструкцій, зроблених тільки заради будівництва, і для зведення пірсів, які море знесе наступної осені, і які я перебудую якісніше, щоб море знову забрало їх.

Я донька скульптора, але тато Туті був теслею, тож вона любить дерево, незалежно від того, чи працює вона з красивими, важкими пиломатеріалами, чи грається з легкою бальсою. Ми шукали ялівець у лісі. Уздовж берега нам вдалося знайти незнайомі листяні породи з невідомими назвами. З них Туті вирізала такі крихітні предмети, що потребують часу й нескінченного терпіння — наприклад, найменшу ложку для солі, яку будь-коли зробила.

Але, каже Туті, коли ви будуєте щось велике, це зовсім інше. Вам потрібна рішучість і повна впевненість у своїй здатності оцінювати, вимірювати та робити все правильно, аж до сантиметра. Ні, до міліметра.

Іноді ми будуємо речі, щоб вони були міцними і довговічними, а іноді — щоб вони були гарними, іноді й те, й інше. До речі, Туті робить свої гравюри на дереві з бука або груші, а ріже в основному з берези.