У Харкові унаслідок удару по зупинці загинув 13-річний хлопчик: батько читав над його тілом молитву дві години

Дмитро — син Вікторії Кубати, відомої української шахістки та тренерки з шахів клубу «Пішак»

20 липня російські війська завдали удару «Ураганами» по автобусній зупинці у харківській Салтівці. Тоді загинуло троє людей, серед яких 13-річний Дмитрик Кубата.

Фото з місця трагедії запам’яталось багатьом: батько стоїть на колінах поряд із накритим тілом дитини, тримає її за руку і молиться. Чоловік читав молитву над сином близько двох годин. Увесь цей час його за руку тримала поліцейська.

Історію родину розповіло НВ.

У день загибелі Дмитро разом із 15-річною сестрою вийшли на пробіжку — спершу думали зробити це на стадіоні, а потім вирішили пробігтись мікрорайоном, каже мати Дмитра — Вікторія.

«Звичайна ранкова бесіда – й діти одразу побігли. Коли ми з чоловіком почули вибух, відразу почали їм дзвонити. Слухавку ніхто не брав. Чоловік побіг дивитися за ними на стадіонах, у нас їх кілька. Тим часом мені подзвонили з поліції. Не казали, що син загинув, просто попросили прийти. Я тоді здогадалася, що могло статись, але й досі не можу усвідомити. Він міг там не опинитися, бо ж ця пробіжка – не якась регулярна дія. Вони не ходили там щодня в певній годині. Це була жахлива випадковість», — каже вона.

Мама Дмитра пішла на місце трагедії. Тим часом, поки батько В’ячеслав шукав дітей на стадіонах, йому теж подзвонили з поліції. Опісля журналісти й зняли той фотокадр. Мама загиблого каже, що вони з чоловіком у той момент були проти таких фотозйомок, але дозволу на цей знімок у них ніхто не запитав.

Доньку Ксенію на той момент вже доставили до лікарні. Дівчині зробили дві операції. У діагнозі було написано «мінно-вибухова травма». Вона мала поранення шиї, обличчя, тім’яної ямки, один з уламків застряг у легені. Виписали Ксенію на початку серпня, але процес загоєння ран, попередили лікарі, триватиме ще близько трьох місяців.

Родина Дмитрика, попри обстріли, не планувала їхати з Харкова. Кажуть, що не мали куди, їхні дачі розташовані на тимчасово окупованих територіях. Але нещодавно родина Дмитра Кубати покинула Харків, бо, за словами матері, якщо обстріли пересидіти можна, то жити в рідному районі, де загинув син — морально надзвичайно важко.

Хлопчик навчався в 17-й школі Харкова — росіяни зруйнували її ще 1 червня. Дмитрика згадують як добру дитину. Нещодавно хлопчик відсвяткував день народження. З першого класу ходив на гурток танців. Як і мама, грав у шахи, але не професійно — для себе. Багато часу проводив з батьками і сестрою.

Родина Дмитрика важко переживає втрату, але вони не замкнулися: діляться емоціями, обговорюють та підтримують одне одного. Допомагають їм також друзі та знайомі.

«Треба жити далі, й ми тримаємось як можемо… Досвіду такої великої втрати у мене не було. Відчуття, що мене вдарили, приплюснули й так залишили. Це тяжкий стан… Інколи здається, що я зовсім не розумію, що відбувається, у мене вже немає жодних роздумів ні про те, якими ми вийдемо з війни, ні про мир, ні про місто… Нічого», — каже мама загиблого.