Тетяна МаріноваКожний міжнародний успіх українки надихає! Але, коли він неочікуваний, і про нього дізнаєшся в умовах блекаутів, без газу, води та під обстрілами, від яких здригається весь Київ, то настрій покращується. Саме так ми отримали надзвичайну новину зі США. Світовий лейбл, що спеціалізується на класичній музиці, Naxos of America випустив альбом колядок Ukrainian Christmas («Українське Різдво») у виконанні красуні-скрипальки зі світовим ім’ям, Заслуженої артистки України Соломії Івахів. Зрозуміло, що прямо під вибухами ми одразу домовились і про розмову з музиканткою – відстань через Атлантику Womo.ua не зупиняла. Спілкувались з Соломією і про приємне, і про болюче – про порятунок родини, про конкурентність українських музиканток, які втікали від війни до США, та про перспективи композиторської спадщини у світі. А ще дізнались, що 13 та 15 грудня у Києві та Львові відбудуться концерти-презентації цього альбому, який дуже активно набирає популярності на платформах завдяки дуже особливому аранжуванню.
Зазвичай Сарасота взимку – це рай: тепло, пальми… Але у лютому 2022-го було не до насолоди
Де ви зустріли 24 лютого 2022 року? Які почуття вас охопили у ту мить, коли ви побачили повідомлення про обстріли України?
У Сарасоті, Штат Флорида. Мене запросили виступити там з концертами, на які з радістю поїхала. Зазвичай Сарасота взимку – це рай: тепло, пальми… Але у лютому 2022-го було не до насолоди… 24 лютого 2022 року я відчувала шок. Але, якщо чесно, це багатомісячне нагнітання, коли рашистські війська скупчувались біля українського кордону… Ми точно знали, що московити почнуть війну, хоча невідомо коли. Таке очікування було найгіршим. Всі розуміли, що на нас нападуть. А ті, хто думав, що диктатор лише залякує нас, забули, яким жорстоким є наш північний сусід.
Чи довелось приймати рішення щодо вивозу когось з рідних чи близьких з України?
Мій тато за жодних обставин не залишить Україну. Брат також не виїхав, а от мама з братовою і маленькими дітьми опинилися в Польщі. І хоча там було безпечно для дітей, і поляки ставились приязно, з розумінням до проблем українців, але все ж виникло чимало незручностей з пошуками житла та облаштуванням побуту.
Щоби дати дітям відчуття хоч якоїсь стабільності, пізніше ми привезли їх до Штатів, записали до пластового табору Пташат на Союзівці. Треба було бачити скільки радості було, коли вони зустріли своїх однолітків і могли з ними бавитися. Діти аж стрибали та верещали від радості, адже від початку війни вони зустрічали лише поодиноких дітей на майданчиках, але не групами… За пару тижнів ми з мамою привезли їх до Львова. Перетин кордону пішки у спеку з малечею та валізами не забуду ніколи… Недоброзичливість і нелюдяність прикордонників з обох боків вражали… Але приємно те, що вдома, в Україні, діти продовжили традицію – стали пластунами.
У США люди були налякані через те, що диктатор почне атомну війну з Америкою
Як ваші закордонні колеги поставились до агресії Росії проти України? Чи були ті, кому довелось пояснювати ситуацію через їх необізнаність чи закоханість у російське мистецтво?
Колеги були шоковані. Але паніка також полягала у тому, що люди були налякані через те, що диктатор почне атомну війну з Америкою. Але усі почали цікавитися українською музикою, просили надіслати твори, щоби виконувати її. Я щоденно годинами відповідала на електронні листи, допомагала складати програми та сконтактовувати композиторів. Це стало моєю щоденною роботою – крім решти обов’язків.
Відносно «закоханості у російське мистецтво», я вважаю, що це – перебільшення, яке світові напихає північний сусід. У своїй більшості музиканти не є закоханими у московську музику. Цю музику пропагували століттями, і тому просто її багато, бо це частина світового музичного репертуару.
Наскільки ефективною виявилась тоді ідея скасування російської культури – що йшло, як треба, а за що довелось поборотись?
Реалії є такі, що ніхто не відмовлявся від російської культури у Європі чи Америці. Оркестри надалі виконували музику їхніх композиторів. Хоча вже, може, у меншій кількості, але виконували, бо програми складаються на два-три роки наперед. Що змінилося? То це почали “незаплановано” додавати твори українських композиторів при складанні нових програм. Українська музика також стане (і вже стає!) частиною світової спадщини. Потрібно лише продовжувати гнути цю лінію – як кажуть американці: «Carry on».
Чи цікавились закордонні медіа під час сольних виступів Соломії Івахів вашим поглядом щодо подій в Україні?
Розповідати медіа щодо ситуації в Україні стало ще однією моєю постійною роботою. Це дуже втомлювало – повторювати ті самі факти: країна-агресор у ХХІ столітті атакувала мирну сусідню державу і продовжує 400-літню стратегію з намагання знищити народ і культуру.
У червні 2024 року з продюсером, який виграв Grammy, я записала твір Василя Барвінського
З 2010 року ви перебуваєте на посаді артистичного директора для Музичної серії Українського інституту Америки у Нью-Йорку. Чи викликала війна зростання інтересу до вашого закладу з боку світу мистецтва?
Український Інститут Америки завжди був центральним осередком української культури: музики, мистецтва, літератури. З початком війни Інститут також став майданчиком, куди світові політики, аналітики, генерали, стратеги приходять ділитися своєю аналітикою та планами на перемогу. Перерахувати усіх неможливо, але я згадаю Гіларі Клінтон, Посолку США в ООН Лінду Грінфелд, Держсекретар Ентоні Блінкена, губернатора Штату Нью-Йорк Кеті Гокул, UK Home Secretary Джеймса Клеверлі.
Коли я зі своїми американськими колегами виконала уривок Фортепіанного тріо Василя Барвінського для держсекретаря Блінкена, то твір йому настільки сподобався, що він наголосив, щоб ми зробили запис. Що ми й зробили у червні 2024 року з продюсером, який отримав Grammy.
Чи пропонували вам колеги з різних країн взяти участь у нових мистецьких форматах на підтримку України? І чи була там благодійна складова?
Я грала по два-три благодійні концерти на тиждень для різних організацій. Також більшість організаторів концертів, з якими я мала заплановані виступи на рік наперед, переказували кошти, зібрані з продажу квитків. Були і внески на рахунки українських організацій, які надсилали допомогу в Україну.
Я також організувала декілька концертів. Одним з найбільших – з солістами-музикантами з 14 європейських країн, який відбувся в Українському Інституті Америки у Нью-Йорку. Дипломатичний корпус цих країн відвідав наш концерт, і мені здалося тоді, що, може, вперше, Європа об’єдналася і солідарна разом з Україною. Хочеться вірити, що зібрані кошти справді йшли на користь та перемогу України.
Дуже важливою стала співпраця з фондом грузинської скрипальки Лізи Батіашвілі. Буквально серед ночі ми з нею списувалися і обмінювалися такими деталями, які, наприклад, я дізнавалася у колег в Україні. Хто з музикантів втратив дім, переселився до іншого міста чи мав інші проблеми. Всю цю інформацію разом з банківськими рахунками потерпілих я передавала Лізі, а вона вже спрямовувала кошти, щоби ті люди мали хоч якусь підтримку на початковій стадії. З багатьох концертів, на яких я виступала, кошти пішли у фонд Лізи – саме на підтримку музикантів.
Також я вірила у роботу ЗУДАКу (Злучений Український Американський Допомоговий Комітет) – організації, яка була заснована під час вторгнення рашистів в Україну ще у ХХ столітті. Вона з 1944-го допомагає біженцям.
Якщо ти приїдеш викладати на нашому курсі, ми дамо повну стипендію талановитому музиканту з України
Спостерігаючи за музичним життям… Чи спонукала війна ваших закордонних колег більше цікавитись нашими музичними колективами?
Абсолютно! А також було бажання допомогти молодим музикантам з України. Мені зателефонував канадський українець, віолончеліст Роман Борис, який керував у Канаді фестивалем у місті Бенф, та альтистка з St. Lawrence Quartet Леслі Робертсон. Обоє є чудовими музикантами, які спеціалізуються у камерній музиці. Вони мене попросили знайти молодий струнний квартет, який можна привезти безкоштовно на стажування до Канади та США. Я зателефонувала своїй викладачці – одній з найкращих педагогинь, яка спеціалізується на камерній музиці, професорці Оресті Ванькович-Когут. Професорка порекомендувала свого студента, я з ним сконтактувалась, послухала записи – і передала всю інформацію Леслі та Роману. Завдяки гігантським зусиллям Леслі, яка знайшла фінансову підтримку та взяла на себе отримання візи, квартет Vivere попав на стажування до Стенфордського університету. Там колектив записав квартети українських композиторів.
Також останніми роками я мала нагоду скерувати молодих музикантів навчатися на літних курсах на стипендії. Колеги часто жартували: якщо ти приїдеш викладати на нашому курсі, ми дамо повну стипендію талановитому музиканту з України. Такою часто й була домовленість. З початком війни у багатьох колег зріс ентузіазм ще більше допомогти молоді.
В Америці на одне місце в оркестрі прослуховується близько 300 людей
Чи є підтримка у працевлаштуванні українських жінок-музиканток за кордоном, адже театри та філармонії у багатьох містах України зруйновані?
З того, що я читала, то частина жінок з України отримали роботу у філармоніях в Європі. В Америці робочі місця дають на конкурсній основі: на одне місце в оркестрі прослуховується близько 300 людей, і лише хтось один перемагає й отримує роботу. Рівень виконання – дуже високий, особливо під час прослуховування. В Америці, наприклад, змалечку вчать учнів оркестровим труднощам, і музиканти з юного віку вправляють в цьому. В Україні займатися оркестровою літературою було не прийнято. Я не бачу, як престижний оркестр в Америці міг би прийняти музиканта без конкурсу, навіть зважаючи на такі тяжкі обставини.
Тоді наскільки наші жінки-музикантки конкурентні, а музична школа є якісною?
Це цікаве питання. Трохи інша ментальність породжує власне ту різницю. В Україні декретна відпустка – три роки, в Америці – 3-4 місяці, і жінка не втрачає свого професійного рівня. І хоча жінки-матері в Україні традиційно посвячують себе більше родині, вихованню дітей, моя вчителька Ореста Когут-Ванькович працювала, концертувала, виховувала нас, музикантів, та ростила трьох власних дітей.
Чи спілкувались ви з переселенками-українками, які мають інші професії?
Так, постійно спілкуюся з ними в українських інституціях. І щоразу дивуюся їхній відвазі і самопожертві, особливо тим, у кого рідні на фронті.
Що викликало подив у вас від ставлення іноземців до українок?
Американці – нація емігрантів, тож вони дуже співчутливі та толерантні.
Музика у виконанні українських музикантів є комерційно привабливою для світових лейблів
З такою шаленою конкуренцією на ринку класичної музики як почалась ваша співпраця з таким світовим лейблом, як Naxos of America?
Naxos – світова компанія, яка спеціалізується на класичній музиці, була заснована у 1987 у Гонконзі. Вже багато років головний офіс знаходиться поруч з Мюнхеном, з бюро – у Лондоні.
Naxos of America випустив мій перший диск Ukraine – Journey to freedom («Століття української музики – твори для скрипки та фортепіано»), який я записала у 2014-му – одразу після початку війни. Тоді ще світ не розумів геополітики на наших теренах, а я вже хотіла донести нашу музику і влити її у світову музичну культуру. До диска тоді увійшли твори 8 українських композиторів, які представляли різні регіони та жанрові напрямки: Мирослав Скорик, Євген Станкович, Валерій Сильвестров, Богдан Кривопуст, Іван Карабиць, Олександр Щетинський, Віктор Косенко, Борис Лятошинський.
У лютому 2024-го Naxos випустив диск зі скрипково-фортепіанними сонатами Мирослава Скорика, Сергія Борткевича та Віктора Косенка (Ukrainian Masters). Ну, а тепер ще і альбом Ukrainian Christmas («Українське Різдво»).
Два альбоми за один рік! Світова класика у виконанні українських музикантів є комерційно привабливою для лейблів та організаторів концертів?
Так, особливо тепер, коли багато музикантів отримали нагоду вчитися чи стажуватися за кордоном і перейняти досвід, поведінку й манеру виконання.
Це війна чи успіх ваших дисків у меломанів спонукали лейбл підтримати появу третього вашого альбому – на цей раз українських колядок Ukrainian Christmas?
Роками я хотіла записати альбом колядок, які знала з дитинства. Мене часто транслюють на радіо, і от спало на думку: якщо буду мати такий альбом, то також будуть виконувати і впізнавати наші чудові мелодії. Світ знає українського «Щедрика» – Carol of the bells. Але ж скільки чудових мелодій, які також варті світового визнання! Щоби зацікавити не українського слухача, я зрозуміла: потрібно створити інструментальні обробки, без тексту. Разом з київським композитором Богданом Кривопустом ми дійшли згоди, що аранжування і композиції мають бути легкими, зрозумілими, трохи в стилі Голлівуду. Під час свят можна включити цю музику собі в машині, чи під час прийому, зустрічі або просто відпочинку як background.
Богдан хотів захопити багато жанрів у своїх аранжуваннях – оригінальних композиціях, віддати данину українському бароко (композиторам Дмитрові Бортнянському, Максиму Березовському), романтику – Василю Барвінському, сучасникам – барду Василю Жданкіну та дещо створити у джазовому стилі.
Коляди, які я обрала, – це пам’ять з мого дитинства. Ми з батьками, знайомими та родичами ходили таємно колядувати. В ті нелегкі комуністичні часи це було небезпечно – ходити гуртом і пропагувати культуру, традиції. Тому було багато конспірації. Це запам’яталось на все життя, і усі ці мелодії нагадують мені невтомну боротьбу і працю задля збереження наших традицій та мови – аж до відновлення Незалежності України.
Насправді я планувала цей проєкт ще у 2019 році, та почалася пандемія, а скоро і повномасштабна війна. Утім, відкладати вже ніяк не хотілося, і тоді в листопаді 2023-го та в лютому 2024-го я повернулася в Україну, щоби зробити запис із Львівським симфонічним оркестром у Львівській філармонії. Хочу віддати належне композитору Богдану Кривопусту, який відгукнувся на мою пропозицію створити обробку 12 композицій. Спочатку він створив перші шість, які я записала в листопаді 2023 року, а потім ще шість, які були записані в лютому 2024-го. Цим проєктом хочу об’єднати всіх українців, а найперше – дякую тим, хто захищає Україну і надає нам можливість працювати і творити – Героїчним Воїнам України. Всі разом ми подолаємо зло, бо… разом нас справді багато!
Напередодні свят Naxos вже розіслав альбом Ukrainian Christmas («Українське Різдво») сотням бібліотек. Також збірка доступна на усіх стримінгових платформах: Apple Music, Spotify, iTunes, YouTube. Замовити її можна і на Amazon:
Чи відчули ви синдром вигоряння або наслідки стресу за ці три роки?
Думаю, усі в стресі, і знадобляться роки, щоб відійти від нього. Для мене виступ з творами, які мені дуже подобаються, – це терапія. Оскільки я виступаю часто, то так і рятуюся.
З якими почуттями тоді ви зустрічаєте 2025 рік?
Хочу сказати, що з оптимізмом. Але це не буде дуже правдиво… Я зустрічаю Новий Рік з ясною головою і розумінням, що доведеться приймати складні рішення. І я зроблю найправильніші кроки, які можливо буде зробити у той момент…
Тетяна Марінова