Український жіночий конгрес 2023: як утримати жінок у ЗСУ під час війни та після перемоги

У Києві відбувся травневий Український жіночий конгрес, присвячений дієвості захисниць у процесах безпеки та оборони від часу повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року ніхто не дивився на стать, покладалися на тих, хто міг узяти лідерство та відповідальність на себе, хто не ховався та був на місці. І серед цих героїчних особистостей було чимало жінок. Полеміка між багатьма учасницями конгресу виявилась заочною, адже після своєї панелі спікерки-посадовиці йшли, не беручи участь у наступному обговоренню. Тож питання залишилися без відповідей. WoMo систематизував найгостріші висловлювання. 

У ЗСУ жінки додаткових зусиль від командирів та колег-чоловіків щодо порятунку не потребують

Найочікуванішим був виступ заступниці міністра оборони Ганни Маляр, адже впродовж 9 років війни Міноборони не спромоглося розв’язати проблеми із матеріально-технічним забезпеченням військовослужбовиць. Йдеться і про польову форму, і про взуття на всі сезони, і про спідню білизну, і про адаптований до жіночої фігури захист. Неприйняття усіх стандартів затягується, що сприяє формуванню у суспільства розуміння, нібито армія терпляче ставиться до жінок, поки їх потребує. Тому нехай про них дбають рідні та волонтери.

Під час виступу посадовиця оприлюднила останні статистичні дані від Міноборони. У ЗСУ сьогодні служать майже 25% жінок, тобто 59 тисяч. І це один із найвищих показників навіть серед країн-членів НАТО. Парадна форма для захисниць була і до війни, але у кітелях та спідницях в окопах вибивати ворога незручно. А поки 25%  особового складу ЗСУ викручуються, як можуть, у Міноборони, за словами Ганни Маляр, триває тестування польової форми літнього зразка. Чому так довго? Відповідь була простою: бо фахівці регулярно вносять покращення.

Щодо термінів тестування звернулись до фахівчині, яка вже у цьому питанні має 15-місячний досвід.

«Загалом на тестування форми за технологією вистачає два місяці. Виходить, що у зразках Міноборони стільки недоліків, що зміни вносили вже сім разів. І робота триває ще? Скільки ж можна? У 90% випадків жінки, якщо і отримують чоловічу форму, то її перешивають. А абсурдність ситуації полягає в тому, що вартість перешиття вдвічі перевищує собівартість самої форми. Питання стоїть не лише у затвердженні стандарту військової форми і білизни для жінок. Питання стосується реформування всієї системи речового забезпечення. Бо коли ми кажемо про жінку як солдата чи офіцера, йдеться про берці маленьких розмірів, про спеціальні полегшені плитоноски зі спеціальними демпферними амортизаційними вставками зсередини, які максимально мінімізують тиск бронежилета в районі грудей», — підбила сумний підсумок народна депутатка України та ініціаторка волонтерського проєкту Arm Women Now («Озброїмо жінок зараз») Ірина Нікорак.

На передовій зараз перебуває 5 тисяч жінок, які до того ж не мають ще й належної медичної допомоги у польових умовах. Бо факт залишається фактом: хворіють не військовослужбовці, а чоловіки та жінки.

«Треба дбати про стан здоров’я жінки. Тому що, коли завершаться бойові дії, багато військовослужбовиць повернуться до нормального життя, будуть створювати сім’ї та народжувати дітей. А нам потрібна нація здорових людей, яких народять мотивовані жінки. Частина з них, можливо, залишиться в армії. Частина, можливо, не залишиться. Але створити умови, щоб зберегти фахівчинь у секторі безпеки та обороні, нам необхідно», — резюмувала Ірина Нікорак.

У своєму виступі, крім форми, заступниця міністра оборони Ганна Маляр особливо підкреслила, що чоловіки-військовослужбовці дуже гостро переживають поранення та загибель захисниць України.

«Після такого у підрозділі виникає складна психологічно ситуація. З бійцями потім працюють психологи, бо вони відчувають провину. На передовій з обережністю ставляться до жінок у підрозділах, тому що наших чоловіків з дитинства виховують джентльменами. І це дуже специфічний момент. Якщо під час виконання бойової задачі виникає екстремальна ситуація, в яку потрапляє жінка, то чоловіки, в першу чергу, йдуть рятувати її, а потім виконують наказ,» —  заявила Ганна Маляр.

У відповідь парамедикиня, заступниця директорки громадської організації «Жіночий ветеранський рух» з 9-річним досвідом війни Катерина Приймак навела аргументи з власного досвіду.

«По-перше, багато жінок в ЗСУ завершили військові училища та є дипломованими фахівчинями військової справи. Вони свідомо обирали свою професію, розуміючи її ризики під час навчання та 9 років війни. Отже, додаткової уваги з боку командирів та колег щодо порятунку не потребують та мають знання та навички виживання в умовах війни. Інша справа – сексизм. Наприклад, одна з офіцерок-прикордонниць, яка на відмінно завершила навчальний заклад Державної прикордонної служби України, потім ще додатково стажувалась в академії під час вторгнення на Харківщині приймала бій разом з командиром застави. Вони тримали свою ділянку довше за інших. Але, коли їх вже вивозили, командир сказав: «Якби я знав, що буде вторгнення, не поставив би тебе за графіком». Коли фахівчиня спитала, якої помилки припустилась, то почула, що все зробила правильно, просто вона — жінка. Але на роботі вона не жінка, а офіцерка-прикордонниця, яка свідомо приймає всі виклики, як жінки в інших професіях —  наприклад, патрульні  чи слідчі-оперативниці МВС. По-друге, навчані за світовими стандартами парамедикині також свідомі того, що надаватимуть допомогу та евакуюватимуть поранених під обстрілами, не чекаючи завершення бою. Отже, докладати зусиль щодо їх порятунку також не варто. І, по-третє, щодо джентльменського ставлення, то я можу навести приклад, як взимку у Лимані чоловіки забули на тиждень військовослужбовицю  без запасу їжі та води. А потім у підрозділі нібито згадали про свою колежанку – а куди ж це вона поділась — та приїхали її забрати.  Вона за цей час виконала своє бойове завдання у повному обсязі та ще дивом залишилась живою. Дякувати Богу, не замерзла до смерті»,- розповіла Катерина Приймак.

Гендерна рівність вважається у ЗСУ окремою цариною, а не складовою прав людини

Але якщо жінка-захисниця стикається з сексизмом, приниженням, недовірою з боку колег-чоловіків, то є проблема її збереження у секторі безпеки та оборони, адже відкритим є питання: чи варто докладати 200%  зусиль  для доведення фаховості тому, хто не хоче бачити об’єктивних результатів?

Окрема проблема полягає у тому, що гендерна рівність вважається у ЗСУ окремою цариною, а не складовою прав людини. І реакція є відповідною.  Якщо на рапорт однієї військовослужбовиці не буде гідної реакції. А в українському варіанті – ще й до того ж самого командира-аб`юзера і потрапить, то решта військовослужбовиць жалітися не піде. Чого пострадянські командири інколи і прагнуть досягти, викуривши жінок з підрозділів. До речі, телефонний дзвінок гендерним радникам та на гарячу лінію Міноборони – не вихід, бо військова система сама повинна очищуватись від тих, для кого права людини – порожній звук.

Фактично вперше за 15 місяців війни Анна Маляр оприлюднила дані щодо втрат захисниць. Вже є 107 підтверджених випадків загибелі та 50 військовослужбовиць вважаються офіційно зниклими безвісти. І у зв’язку з цим вперше публічно Ганна Маляр оприлюднила такий гендерний нюанс, як вшанування  пам’яті загиблих героїнь.

«Суспільство по-різному сприймає героїзм жінки та чоловіка. Про це нам повідомляють родичі загиблих героїнь. Коли гине чоловік, то його вшановують, покладають квіти, міняють прапори.  У його родини не питають: навіщо ви його відпустили на війну, у нього ж діти? А от щодо жінок у суспільстві склався стереотип. До їх могил менше суспільної уваги. І коли родина ставить питання про гідне вшанування їх доньки чи дружини, бо діти ж бачать різницю. В них питають: а навіщо ви відправили її на війну, у неї ж діти? Навіть родини жінок-офіцерів та військових лікарів, а не лише доброволиць, таке чують. Хоча очевидно, що в цьому випадку загинули фахівчині, які свідомо йшли до армії та багато років служили у ЗСУ навіть ще до 2014 року«, — зауважила заступниця міністра оборони.

Реалізації політики гендерної рівності в секторі безпеки та оборони без ресурсної підтримки є неможливою. Світовий досвід фінансування умовно можна поділити на два типи. Частина країн чекала, поки доля жінок в армії сягне критичної маси у різних підрозділах, і потім уряди починали адресно фінансувати інфраструктурну модернізацію конкретних баз, медичної системи тощо. Наприклад, в Ізраїлі є спеціальні військові підрозділи, де служать одні жінки та несуть охорону державного кордону.  А  Швеція та Нідерланди обрали інший шлях –  бюджетним коштом почалась модернізація матеріально-технічним оснащення, коли доля жінок була на рівні 3%.  Саме внаслідок покращення умов служби і відбулось зростання кількості жінок, які пов’язували своє життя з армією. Яким шляхом після перемоги піде Україна, аби втримати жінок в ЗСУ, досі невідомо.

Залучення жінок до перемовин збільшує шанси на довготривалий мир на 37%

Співзасновниця Українського Жіночого Конгресу та народна депутатка України Марія Іонова звернула увагу, що у миротворчих операціях ООН від нашої держави беруть участь тільки 6% жінок. Але ще гірша ситуація із залученістю у миробудівництві: лише 6 жінок є підписантами міжнародних угод та 13 — залучені у перемовних процесах. Хоча аналіз мирних домовленостей має дуже оптимістичний результат: залучення жінок до миротворчих перемовин збільшує шанси на довготривалий мир на 37%. Досвід несення служби жінками в секторі безпеки та оборони під час військових конфліктів в країнах Азії, Африки та на Балканах показав, що чим більше є жінок є у складі відповідних груп, місій, тим цивільне населення, яке проживає на цій території, отримує більше уваги до своїх потреб та почувається захищеним.

 «Сьогодні стає очевидним, що принцип рівності у секторі безпеки та оборони, який пропагує НАТО, не може бути досягнутий та виконаний без належного та рівного представництва жінок і чоловіків у безпекових та оборонних процесах, а також миробудівництві. Попри зростаючу кількість жінок, залучених до військової служби, існує масова їх низьку представленість на керівних посадах, що приймають рішення. У сільській місцевості є найвищий показник – у деяких громадах жінок 60%. Але чим вище владна ланка, тим менше там жінок. В уряді країни їх всього лише п’ять», — резюмувала Марія Іонова.

В ЗСУ підписують контракт на відкладену смерть, але не підписують контракт на інвалідність

Байдужість посадовців на місцях створює додаткові складнощі у доступі військовослужбовиць до соціальних пільг та правових інструментів після їх звільнення за станом здоров’я. Йдеться  про забезпечення їх статусу учасниці бойових дій або ветеранки. Саме тому організатори Українського жіночого конгресу влаштували спеціальну дискусійну панель, яка мала на меті підсвітити проблеми і потреби ветеранок, яких вже в державі налічується 38 тисяч.

«Йдучи до лав захисників України, люди готові підписати контракт на відкладену смерть, але вони не підписують контракт на інвалідність, особливо пов’язану з ампутацією та серйозними обмеженнями у мобільності. Тому важливо чути і розуміти потреби демобілізованих. А робити це треба ще до їх звільнення з лав ЗСУ чи Нацгвардії. Що має зробити держава перед тим, як жінка або чоловік демобілізується? По-перше, вони мають знати, які потреби будуть у цієї людини в мирному житті, чи вона захоче продовжити кар’єру військового. Навіть якщо людина поранена і хоче продовжити службу, Збройні сили України та Міністерство оборони мають забезпечити відповідну можливість залишитися в армії. По-друге, коли ми дізналися, куди людина має йти, маємо забезпечити їй це все в громаді або в центрах ветеранського розвитку, які ми зараз створюємо і у нас є відповідні пілотні проєкти», — зазначила міністерка у справах ветеранів України Юлія Лапутіна.

Мінветеранів активізувалось у питанні допомоги великому бізнесу з адаптацією демобілізованих на робочих місцях після їх повернення.

«Людина, яка щойно повернулася з війни, не завжди може одразу працювати в цивільному секторі. Наші фахівці соціально-психологічного центру міста Славутич, що належить до сфери управління Мінветеранів, розробило спеціальну програму, як колективам підприємств приймати ветерана-колегу. Ми запропонували великому бізнесу організувати тренінги з HR-персоналом, щоб допомогти адаптувати захисників і захисниць у трудових колективах та реінтегрувати до мирного життя. Серед наших психологів є ветерани», – повідомила Юлія Лапутіна.

Крім фаховості захисниць України, варто зазначити і інші фактори, які впливають на дієвість жінок у процесах безпеки та оборони. Їх згадували учасниці конгресу мимохідь, але не аналізували. Йдеться про співпрацю між працівниками силових структур, яка передбачає  не лише діалог між самими жінками, але і з чоловіками. Таке партнерство допоможе жінкам стати лідерами змін, подолавши невпевненість у собі, бо воно базується на довірі та повазі. Зараз в ЗСУ лише 9% офіцерських посад обіймають жінки. З  них троє — мають генеральське звання. Хоча понад 350 жінок-військовослужбовиць відзначені державними нагородами та мають звання Героя України. Відповідно суспільство та професійне середовище мають підтримувати жінок у їхньому прагненні отримувати високі звання, керуючись фаховістю, а не лише кількістю років служби в армії.

Тетяна Марінова