Уривок з книги: «Життя і втрата: як допомогти дітям, які горюють»

Книга американської психотерапевтки Лінди Ґолдмен «Життя і втрата», що вийшла у видавництві «Риби на даху»,  охоплює широкий спектр тем, які спричиняють дитяче горе: втрата рідної людини або власних здібностей, втрата оточення або домівки, розлучення батьків або розлука з рідними через військову службу, хвороба або еміграція, депортація або всиновлення тощо. Авторка надає детальні рекомендації, як підтримати дитину в горі, створити для неї можливість опрацювати свою втрату й знайти спосіб продовжити повноцінне життя. Завдяки цій книзі українські діти, які горюють, зможуть отримати справжнє розуміння і реальну допомогу.

Упродовж десятиліть книга «Життя і втрата»  була посібником, на який лікарі-практики покладалися як на повний і деталізований виклад багатьох питань, з якими стикаються діти у своєму горюванні, а також як на сумлінне дослідження взаємозв’язків між непрожитим горем, успішністю у навчанні й відповідальною громадянською позицією.

Класичне видання з новою передмовою авторки переносить це дослідження у ХХІ століття й наводить переконливі докази того, що горюють не лише діти, які зазнали особистої втрати. Зараз дитяче горе ендемічне, глобальне. «Життя і втрата» — це не просто книга, яка допоможе сучасним психотерапевтам зрозуміти горювання у ХХІ столітті, це посібник, потрібний їм для практичної й конструктивної роботи з горюванням.

ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА: І ЗНОВУ ПРОЩАННЯ

Габріель готувалася до свого десятого дня народження. Вона запросила всіх друзів. Її новою найкращою подругою була Меггі. Дівчинка нещодавно переїхала на її вулицю, і подруги вже декілька разів гралися разом. Після того, як усі заспівали «З днем народження тебе», Меггі поцікавилася: «А де твій тато?» Це запитання приголомшило Габріель, і, як вона потім пояснила, їй було занадто тяжко відповідати. «Мій тато мусив сьогодні працювати», — це було все, на що вона спромоглася.

Насправді тато провів на військовій службі поза домом 8 із 10 років життя доньки. Його вже тричі передислоковували. Габріель сказала, що для неї тато — це незнайомець, який приїжджає додому на короткі проміжки часу, щоб поїхати знову.

Історія Габріель типова для багатьох дітей, які живуть у часи конфліктів в Іраку й Афганістані. Коли один із батьків або обоє служать, постійні тривалі розлуки змушують дітей почуватися так, ніби мама й тато — незнайомці.

Адмірал Майк Мюллен, колишній керівник Об’єднаного комітету начальників штабів у США, сказав про стрес цього періоду війни: «Мова йде не лише про подружжя, ростуть

діти, які не знають нічого, крім війни… цілому поколінню сімей військовослужбовців доводиться справлятися з відсутністю батьків» (процитовано в Dejesus, 2011).

Дослідження RAND, процитоване в «We Serve, Too» (2010), «вивчало, яку ціну платять діти із сімей військовослужбовців за військову службу батьків під час війни… Згідно з результатами рівень тривожності серед дітей військовослужбовців — а також рівень емоційних і поведінкових труднощів — вищі за середній рівень по країні, і довші періоди військової служби батьків поглиблюють ці проблеми» (Національна асоціація

сімей військовослужбовців, 2010, ст. 2). «Дослідження, проведене в 2010 році, показало зростання кількості амбулаторних звернень з поведінковими проблемами серед дітей військовослужбовців віком від 3 до 8 років на 11 %. Також зросла кількість звернень із поведінковими порушеннями (на 18 %) і стресовими розладами (на 19 %) в сім’ях, де один із батьків служить» (Білий дім, 2011, ст. 7).

Коли батьки перебувають на військовій службі, їхні діти відчувають, що:

‣ стають «іншими», хоча «виглядають» так само;

‣ їхній світ перевернувся з ніг на голову;

‣ звичні способи підтримки більше не актуальні;

‣ їм не вистачає контакту з батьками на службі;

‣ перебувають під впливом постійного потоку новин про Глобальну війну з тероризмом (Leonhard, Digby, Rice, 2005, ст. 4)

 

Рюкзаки героїв

Рюкзаки героїв — це рюкзаки, які молодь збирає в клубах «4-H» або інших молодіжних організаціях і роздає дітям, батьки яких служать. Діти можуть використати деякі речі у рюкзаку героя, наприклад одноразовий фотоапарат і канцелярське приладдя, для спілкування з батьками, які далеко від дому.

Багато дітей військових відчуває себе ізольованими, тому що не знають нікого в такій самій ситуації. Завдяки рюкзаку героя вони відчувають, що інші члени громади визнають їхні

життєві труднощі.

До набору входить рюкзак, «батьківська кишенька» з ін- формацією про служби підтримки, м’яка іграшка — ведмедик від організації «4-Н», щоденник, який можна використовувати як записник, книжечка Одрі Пенн «Поцілунок у долоньці» про сім’ю єнотика, яка переживає розлуку, та іграшковий єнотик.

Молодь, яка складає ці рюкзаки, дізнається про стрес, якого зазнають діти військових, коли їхні батьки служать, що підвищує рівень обізнаності громади про ситуації, в яких опиняються родини військовослужбовців. Ключовим компонентом набору є лист, написаний від руки тими юнаком чи юнкою, які складали цей рюкзак. У листі вони дякують дітям військових за їхній внесок.