Леся СайкоУ видавництві Yakaboo Publishing вийшла книжка «Пацієнтка Х» — психологічний трилер сучасної британської авторки Наомі Вільямс. Психологиня Емма Бест має завоювати довіру таємничої пацієнтки Лори, щоб допомогти їй розблокувати спогади та дізнатися істину. Поступово Емма знаходить відповіді на питання. Але, слухаючи історію Лори, вона починає проводити моторошні паралелі між життям своєї пацієнтки та своїм власним. Пропонуємо вашій увазі уривок з роману.
Розділ 14 «Минуле»
У день квесту перша підказка прийшла в повідомленні: «Ідеальна зустріч». Розшифрувати її було легко. Я стояла перед входом до готелю, де ми вперше зустрілися, і озиралася в пошуках наступної підказки. Я запитала, чи не залишили щось для мене на стійці реєстрації, зашарілася, коли зарозуміла адміністраторка поцікавилася, чи я гостя, і мені довелося відповісти «ні». Я відчувала на собі її погляд, коли обшукувала сходинки та засаджені рослинами бордюри перед цегляною кладкою, бурмочучи собі під ніс, що цей квест був дурною ідеєю. Вітер пронизував мене крізь тонку куртку, і я шкодувала, що не вдягла щось тепліше. Небо потемніло за той час, поки я блукала зовні, і, напевно, збирався дощ. Можливо, настав час здатися.
Спробувати ще раз мене змусила думка про те, як опустяться кутики його губ, коли я скажу, що все марно. Я прокрутила в голові той вечір, коли ми зустрілися, і відтворила свої дії на тому боці будівлі, де стояла срібляста урна для цигарок. Коли ми вперше пішли на побачення, я запитала його, що він робив, чатуючи в тіні того вечора.
— Стежив за одним із власників бізнесу на заході, — відповів він. — У нього зв’язки з організованою злочинною мережею, що фінансує терористичне угруповання.
Від цієї відповіді в мене аж волосся на руках дибки встало.
— Ого. А хто?
Він повільно накрутив пасмо мого волосся на палець. Жест здавався водночас надто інтимним для першого побачення і дивно еротичним, коли він погладжував пасмо великим пальцем.
— Якщо скажу — доведеться тебе вбити. Він смикнув мене за пасмо, притягаючи до себе, шок від болю витіснився м’яким доторком його губ. Від поцілунку запаморочилося в голові, я врешті-решт відсторонилася і розмотала своє волосся з його пальця.
— Та ти просто король кліше, еге ж?
— Прекрасний Принц, король кліше, до твоїх послуг, — відповів він із низьким укліном.
Тоді він подався до мене і знову поцілував, я загубилася в ейфорії. Спогад додався до чудового сплеску дофаміну, який ледь не звалив мене з ніг, коли я побачила відірваний край пачки сигарет, приклеєний скотчем до урни. Я відклеїла стрічку і перегорнула її, я впізнала його почерк на зворотному боці. «Перший королівський бенкет».
Я похитала головою, але не могла стримати усмішки. Я уявляла, як він усміхається, коли згадує, як ми, похитуючись, йшли до кебабної наприкінці нашого другого побачення, в обох паморочилося в голові від пива та реготу. Він жартував про те, що знає, як поводитися з дівчиною, а я недвозначно відповіла йому, що я не дівчина, а доросла жінка, і мене не треба задобрювати. Його рука просунулася під моє волосся і обхопила потилицю, а потім він притягнув мене до себе. Поцілував і сказав:
— Це ж не патріархально — хотіти, щоб ти відчула себе особливою. Поруч із тобою я почуваюся по-справжньому живим. Я хочу подякувати тобі за це. А що може допомогти краще, ніж донер-кебаб?
Перші краплі дощу почали падати на мою куртку, коли я підходила до «Кебабної Ускюдара», але тепер, коли я відчула азарт гонитви, я не збиралася дозволити погоді зупинити мене. Мені стало цікаво, чи відчував він те саме, коли працював над розслідуванням. Мене пронизало хвилювання, коли я побачила конверт з моїм ім’ям, що висів на поштовій скриньці і тріпотів на вітрі. Я озирнулася, а потім схопила його й злякалася, що хтось подумає, ніби я краду пошту.
Конверт виявився вологим і легко відкрився. Всередині була наступна підказка, знову ж таки з монархічними темами. Вочевидь, йому подобалося, коли я жартома називала його принцом. Я на мить подумала, що це може бути нарцисизм, але вирішила не мислити як психолог і просто визнала: йому подобається, коли його сприймають як джентльмена. І йому подобалися наші стосунки. Якщо бути до кінця чесною з собою, то й мені вони теж подобалися. Ми пасували одне одному. Між нами іскрило, і поруч із ним я почувалася впевнено. У моєму обмеженому досвіді було рідкістю, щоб чоловік ставився до жінки з такою повагою, яка переходила в благоговіння. Якого біса я боролася проти найкращого, що сталося зі мною за останні роки?
Кінцевою зупинкою квесту був паб, де він зізнався мені в коханні. Коли я підійшла ближче, то ухвалила свідоме рішення перестати чинити опір своїм почуттям. Цей чудовий чоловік влаштував цілий квест тільки заради мене. Він казав, що кохає мене, і демонстрував це щоразу, коли ми зустрічалися. Він був уважним і турботливим навіть тоді, коли ми не були разом, писав повідомлення по кілька разів на день і надсилав продумані подарунки. Коли я відчинила двері пабу, він стояв за стійкою бару спиною до мене. Я не знала, чи то через його широкі плечі, чи тому, що я нарешті сховалася від пронизливого вітру, але все моє тіло наповнилося теплом. Немов відчуваючи, що я прийшла, він повернувся до мене, і його прекрасна усмішка, захват на його обличчі від самого лише погляду на мене — це все підтвердило те, що я вже знала. Мої бар’єри впали.
— То ти мене знайшла? — спитав він і підійшов швидким кроком, підняв мене в повітря і повільно закружляв.
— Я тебе кохаю, — прошепотіла я йому на вухо.
Він зупинився, міцно обхопив мене руками. Він тримав мене над підлогою, притискаючись головою до моєї шиї. Я відчувала, як його ребра піднімаються і опускаються від його дихання.
— Я хочу запам’ятати цю мить на все життя, — промовив він.
Він підняв голову, потім обережно опустив мене на ноги і поцілував так ніжно, що я ледь не зомліла. Я не з тих дівчат, що непритомніють, нагадав мені мозок. Але я відкинула цю думку й зосередилася на доторку його ніжних губ.
— Агов, може, деінде підете? — гаркнув грубий голос з іншого кінця бару.
Ми відсторонилися одне від одного, сором’язливо усміхаючись.
— До речі, — почав він, поки підводив мене до столу, на спинку стільця біля якого була накинута його куртка. — Я підготував тобі подарунок за вдало виконаний квест.
Він засунув руку в кишеню пальта й витягнув червоний брелок із блискучим ключем, що бовтався на ньому.
— Що це таке?
— Ключ.
— Я розумію, проте… — я замовкла, до мене дійшло. — Це ж не від…
— Від моєї квартири, так.
Він підняв мою руку і поклав ключ на долоню, а потім стулив пальці над холодним металом. Я витріщилася на червоний прямокутник брелока, що звисав з мого кулака, мені відібрало мову. Шия під волоссям спітніла.
— Оскільки мій сусід по квартирі залишає свої брудні штани на підлозі у вбиральні і ніколи не змиває зубну пасту з раковини, я не здивуюся, якщо ти не хочеш користуватися цим ключем занадто часто, але я хотів зробити цей жест, розумієш?
Він знизав плечима й подивився на мене з-під темних вій. Я все ще не придумала, що відповісти, але він, здавалося, цього не помітив.
— Вважаю, цей момент заслуговує на келих ігристого, як думаєш? — сказав він, а потім підвівся і вихопив гаманець із внутрішньої кишені пальта. Його поліцейське посвідчення з ляскотом впало на брудну дерев’яну підлогу. Він за ним нахилився і потім додав: — Після цього ми можемо зайти до слюсаря і зробити дублікат твого ключа.
У мене перехопило подих, і він, мабуть, побачив щось у моєму виразі обличчя, бо завмер.
— Все ж гаразд, так? — спитав він. — Тобто це лише, якщо ти сама хочеш.
У його погляді була така надія. Сказати «ні» — це немов копнути кошеня.
— Звісно, — сказала я.
Я витягнула з сумки брелок і, демонстративно розсуваючи металеві кружечки, вставила його ключ до свого.
Гострий кінець прослизнув мені під ніготь великого пальця, врізаючись у шкіру.
Я знехтувала цим болем і забряжчала ключами, усміхаючись до нього. Пошкоджена шкіра під нігтем усе ще боліла годину по тому, коли ми трималися за руки, спостерігаючи, як слюсарний верстат верещить та іскрить, виточуючи ключ, який відкриє цьому чоловікові двері моєї оселі.
Про авторку:
Наомі Вільямс родом з Йоркшира, разом з родиною проживає у передмісті Лондона. Працювала тривалий час викладачем англійської мови та драматургії, а зараз повністю займається письменництвом. Роман «Пацієнтка Х, або Жінка з палати № 9» — це перший твір авторки у жанрі психологічного трилера, другий роман у такій стилістиці під назвою «Очевидець», має вийти у 2026 році. Наомі Вільямс також пише сімейні драми під іменем Ліза Тімоні та легкі надихаючі романи для книжкових клубів під псевдонімом Кейт Сторі.