Анастасія НіколаєнкоКнига «Тресс зі Смарагдового моря» Брендона Сандерсона, що цьогоріч вийшла у видавництві Vivat, — захоплива історія про сміливу дівчину, що живе на острові серед смарагдового океану і колекціонує чашки, привезені моряками з далеких країн, п’є солоний чай з горняток у тріщинках і слухає історії свого друга — сина герцога Чарлі. Це не просто фентезі-пригода, а чарівна казка про пригоди химерних героїв, хоробрість, силу дружби й знань, страх, життєвий досвід і боротьбу.
Брендон Сандерсон — американський письменник, відомий своїми епічними фентезі-серіями «З імли народжені» та «Хроніки Буресвітла».
Чарівна історія, яка потішить шанувальників “Принцеси-нареченої” Вільяма Ґолдманата “Зоряного пилу” Ніла Ґеймана»
Booklist
НАРЕЧЕНА
— Так, але що сталося з Чарлі? — допитувалася дівчина.
Флік відвів погляд.
— Прошу, — благала Тресс. — Де він?
— Він поплив в Опівнічне море, панянко Тресс, — сказав він. — Під місяць Таназмії. Його забрала Чаклунка.
Від цих слів у Тресс поповзли мурашки по шкірі. Опівнічне море? Володіння Чаклунки?
— Чому він туди поплив?
— Бо його змусив батько, гадаю, — відповів Флік. — Чаклунка незаміжня. А король давно хотів вигадати якийсь спосіб приборкати її. Тож…
— Король відправив Чарлі свататися до Чаклунки?
Флік промовчав.
— Ні, — нарешті зрозуміла Тресс. — Він відправив Чарлі на смерть.
— Я такого не казав, — промовив Флік, беручи свої торби й кваплячись геть. — Якщо хтось запитає, я нічого з цього не казав.
Ледь зігнувши занімілі ноги, Тресс сіла на огорожу на причалі. Вона чула, як вітер колихає спори — наче пересипають пісок. Навіть на таких далеких островах, як її, усі знали про Чаклунку. Вона час від часу присилала кораблі на узбережжя Зеленого моря, щоб грабувати місцевих, і чинити їй опір було надзвичайно складно. Фортеця Чаклунки була захована десь далеко в Опівнічному морі — найнебезпечнішому з усіх.
А щоб дістатися туди, треба було перетнути Багряне море, цілком незаселене, що лише трохи поступалося Опівнічному в смертоносності.
Чарлі схопила Чаклунка? Це звучало так дивно, наче Тресс сказали, що він полетів на місяць. Дівчина не могла вірити слову лише одного чоловіка. Не в такій важливій справі. Вона не наважувалася вчепитися в когось із розпитуваннями, але вирішила послухати, про що слуги герцога пліткують із допитливими робітниками порту, які квапилися розвантажити корабель якнайшвидше, аби встигнути на вечірку. Усі вони казали одне й те саме: Чарлі відправили в Опівнічне море. Герцог і король вирішили це разом, тож, мабуть, це була слушна думка. Зрештою, хтось мав спробувати зупинити Чаклунку. І Чарлі був найкращою кандидатурою, тому що… ем-м… ну, тому.
Ця новина жахала Тресс. Король і герцог зрозуміли, що Чарлі навмисно створює перепони, і вирішили просто позбутися його. Дірка оголосили спадкоємцем герцога всього за кілька годин після того, як стало відомо, що корабель Чарлі зник у морі.
Можновладці достоту пишалися тим, як елегантно все це прокрутили. Герцог нарешті дістав спадкоємця, за якого йому було не соромно.
Король дістав вигідний шлюбний союз, одруживши Дірка з принцесою іншого королівства. Винною в черговій смерті буде Чаклунка — ще одна крупинка, яка схилить шальки терезів громадської думки в бік війни.
За три дні Тресс наважилася нав’язатися із запитаннями Брунсвіку, розпоряднику герцога. Позаяк Брунсвік любив її пироги, то він розповів Тресс, що вони отримали листа від Чаклунки з вимогою викупу. Але мудрий герцог сказав, що так вона намагається заманити більше кораблів в Опівнічне море. Король офіційно оголосив Чарлі мертвим.
Минали дні. Тресс жила наче в тумані. Вона зрозуміла, що всім байдуже. Усі сказали, що це просто політика, і жили собі далі. Хоча новий спадкоємець мав замість мозку окраєць розмоклого хліба, він був популярним, гарним і, вочевидь, міг когось убити. Тоді як Чарлі був… ну, він був Чарлі.
Тресс кілька тижнів збиралася на силі, щоб піти до герцога й попросити його заплатити Чаклунці викуп. Такий сміливий крок дався їй дуже важко. Звісно, Тресс не була боягузкою, але ось так приходити й вимагати чогось від інших… вона не могла собі цього уявити. Але батьки підтримали її задум, тож Тресс таки піднялась у маєток та спокійно попросила герцога заплатити викуп.
У відповідь герцог назвав її медоволосою звабницею і заборонив мити вікна будь-де в місті. Тресс була змушена плести шкарпетки разом з батьками, з чого мала значно менші гроші.
Минали тижні. Тресс упала в летаргію. Їй здавалося, що вона не живе, а просто існує.
Усі на Скелі повернулися до нормального життя. Усім на Скелі було байдуже. Ніхто не збирався нічого робити. А потім, за два місяці після повернення герцога, Тресс вирішила. Не всім було байдуже. А якщо комусь не байдуже, та людина й має щось зробити. І Тресс відчувала, що не має права нав’язуватися з цими намірами іншим.
Вона збиралася врятувати Чарлі самотужки.