«Усі діти мріють повернутися додому в Україну»: Іванна Онуфрійчук про фонд «ivAlive»

22.03.2023

Іванна Онуфрійчук була ведучою останнього сезону «Танці з зірками» разом з Юрієм Горбуновим, але з початком повномасштабної війни поставила на паузу свою кар’єру та відкрила фонд «ivAlive» для допомоги постраждалим унаслідок війни в Україні.  Вже майже рік вона активно допомагає українським сім’ям. 

В інтерв’ю WoMo Іванна Онуфрійчук розповіла про допомогу переселенцям, програми роботи фонду, інформаційну боротьбу, вигорання та про те, як вона сама змінилася під час війни.

Влітку 2022 благодійний фонд «ivAlive» був створений, аби допомогти українцям у Швейцарії інтегруватися. Скоро буде рік. Чи задоволені першими результатами?

Це моя давня мрія. Я хотіла відкрити свій фонд ще до повномасштабної війни в Україні. Думала про те, яким він має бути, кому допомагатимемо. Але через проєкти, переїзди ця справа відклалася. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, я сказала собі, що більше тягнути не збираюсь. І зараз саме той час, адже зараз добрі справи як ніколи необхідні. Перші результати гарні, але попереду ще більше.

На День Святого Миколая ми організували свято для українських дітей. До малечі завітав Миколайчик, янголи та лісові звірята. А саме свято відбувалось у форматі вистави-інтермедії. Діти співали, танцювали, гралися, розповідали вірші, співали українські пісні та колядки, їли смаколики. І отримували подарунки від Миколая: листівки-розмальовки, солодощі та розвивальні книги українською мовою. Спеціально для заходу ми привезли з України багато книжок. Діти були дуже щасливі! А потім ми ходили до хворих дітей, які знаходяться тут на лікуванні й не змогли завітати на свято.

Дуже щасливі, що тепер у сімей переселенців буде можливість читати українську літературу. Ми розпочали співпрацю з бібліотеками у Швейцарії. Це важливий крок. Адже важливо — пізнавати й пам’ятати свою спадщину та культуру через книги. Запрошуємо видавництва, книжкові крамниці, авторів та всіх небайдужих до співпраці! Зараз у Швейцарії багато українських діток, які потребують книг українською. Їм потрібна ця можливість. На жаль, доступ до літератури українською мовою у Швейцарії дуже обмежений.

Також ми координуємо переселенців в наших соцмережах і на вебсайті, розповідаючи про різні центри, куди вони можуть звернутись за допомогою, знайти житло, перекладачів. 

У Швейцарії ви зустрічались з дівчинкою з Миколаївщини, котра одужує після поранення в голову російським снарядом. Підтримуєте спілкування? Як вона? 

Ми досі спілкуємось — телефоном і кілька разів бачились, я передавала їм ліки, продукти, на День Миколая книжки для Соні та її брата. Радились, куди звертатися щодо оформлення соціальної допомоги та усіх необхідних документів. Соня почувається краще. Вона дуже відкрита та усміхнена попри все те, що пережила. Вже з’явилися нові друзі, Соня навіть ходила на шкільний бал. Але дуже сумує за Україною, мріє побачити й обійняти рідних та друзів. Будувати своє найближче майбутнє родина поки що, скоріш за все, залишиться у Швейцарії. Бо вдома небезпечно. Але вони мріють повернутися в Україну.

Іванна Онуфрійчук і Соня

Чи відчули у фонді необхідність розвитку нових напрямків?

У фонді 5 програм і поки ми сконцентровані на них — освітні програми та розвиток талантів українських дітей, популяризація української книги та підтримка української культури, інтеграція дітей за кордоном, гуманітарна допомога переселенцям з України та підтримка українських матусь-переселенців. Зараз, наприклад, шукаємо місце, де можливо реалізувати зустрічі для мам з психологами, іншими мамами. Також наша мета — відкриття дитячого центру, де малеча зможе займатися творчістю (малюванням, вокалом, фортепіано, танцями). У Швейцарії є викладачі, спеціалісти, художники, які переїхали з України, у них були свої артцентри, і вони готові з нами співпрацювати. 

Чи вдалося залучити швейцарську сторону до співробітництва?

Так! Нещодавно відбувся захід Ukrainian Fashion Day, який організували наші українці у Цюриху, ведучою якого я була разом зі швейцарським ведучим Рето Бреннвальдом. Того вечора, під час аукціону, фонд отримав свої перші пожертвування саме в такому форматі. Лоти надали швейцарці — надзвичайно красива ваза від чудового майстра, що творить шедеври зі скла — Томаса Бланка і універсальні авторські парфуми від бренду Parfum Desentiment. За ці лоти фонд отримав 1350 франків. Вся сума буде спрямована на закупівлю українських книжок для дітей-переселенців.

В планах ще багато всього. Але поки рано говорити. 

Розкажіть про свою інформаційну війну в соцмережах. Які дописи викликали найбільший хейт та призвели до блокування?

З перших днів викладаю різну інформацію — поради від рятувальників, номери психологічної підтримки, перевізників, маленький бізнес. Дуже пишаюсь тим, що завдяки моєму інстаграму багатьом людям вийшло знайти потрібних спеціалістів, деяким вдалося евакуюватися. Кожного дня я виставляла номери телефонів перевізників, волонтерів, які доставляють ліки, продукти, допомагають з тваринами. 

Але окрім цього вела і продовжую вести інформаційну боротьбу — публікую перевірені новини про війну. Найбільшу негативну реакцію викликали дописи, де були фото з актами російського тероризму. Ті, де я показувала факти насильства, терору, вбивства дітей, батьків. Одразу стартував хейт зі сторони росіян, вони коментували, скаржились на дописи і їх блокували. Коли я публікувала пост зі світлинами з Бучі, Херсону, де знайшли багато загиблих, братські могили, його теж декілька разів блокували. Діток маленьких виставляла, де вони з валізами, з тваринками чекають десь на зупинці на евакуацію, Інстаграм їх теж блокував. Все, що найбільше хочеться сказати світу, вся правда, вона найбільше блокується, на жаль. 

Яке рішення було вами прийнято на грані фолу через війну – і ви перемогли?

Поїздка додому. Я з самого початку, коли була у Швейцарії, шукала шляхи, як краще та безпечніше дістатись додому. Але мій чоловік заборонив мені їхати в першу декаду, коли відбувалися найгарячіші події, тому я місяць була в підвішеному емоційному стані, думаючи про все це… Я не боялася, і мені хотілося з першого дня поїхати забрати рідних, тваринок у безпечне місце. Чекала цілий місяць, кожного дня на нервах, в чатах перевізників. Як тільки ситуація покращилась, я зібралася і поїхала з мамою в Україну. Я взагалі не переживала, як перетнула кордон Польщі та України. А потім з’явились страхи, що може трапитись обстріл по дорозі… Але вже коли доїхала до Києва, то зрозуміла, що всі переживання були марні. Що все добре, в Києві відносно безпечно. Звичайно були тривоги, але я заспокоїлась, коли побачила близьких. Було багато вагань і переживань, але все пройшло добре. І наступного разу, коли я їздила, було так само.

У вас до війни було багато мотивуючих думок, присвячених особистісному зростанню в умовах кризи. Які прийоми дозволяють «зібратись» під час війни, наближаючи  майбутній успіх?

Мені допомагають фізичні вправи та улюблена музика. Також спілкування з українцями, з моїми підписниками. Ще дуже допомагають прогулянки на свіжому повітрі, без телефонів, гаджетів і якщо є можливість виїхати на природу, чи набережну, де ти можеш змінити краєвид і усамітнитися з природою. Те, про що я хочу, щоб пам’ятали всі ми — ми у себе одні. Щоб бути корисним і наближати Україну до перемоги, потрібно піклуватися в першу чергу про себе — не забувати про догляд, невеликі радощі для себе. І добрі справи. Наша навіть маленька допомога може кардинально комусь допомогти дистанційно там, в гарячій точці. 

Чи з’явилась у вашому оточенні представники нових соціальних груп, з якими до війни ви не спілкувались?

Я познайомилася з волонтерами, саме місцевими, швейцарськими, які допомагали мені в організації свята Миколая, давали корисні контакти. Зустріла багато українок, коли відвідувала декілька гуртожитків, де живуть українські переселенці. Вони дуже допомогли зі святом для діток. Такого оточення в мене ніколи не було — сторонніх людей, але які завжди готові допомогти та бути корисними.

А як ви самі змінились за війну?

Я сильно змінилась. Зрозуміла, що нам ніхто не розповідав і не вчив, як потрібно жити під час війни. Як потрібно себе поводити, особливо публічним особам, інфлюенсерам, які несуть відповідальність перед своєю аудиторію, вони є прикладом, за якими йде багато людей. Напевно стала більше контролювати, що я говорю та показую аудиторії. Тому що знаю, що в такий час важливо підтримувати, бути корисним джерелом інформації. Навчилася не відкладати життя на завтра — якщо хочу щось зробити, намагаюся це зробити одразу — обійняти бабусю і маму, подзвонити родичам. Ніхто не знає, що буде з нами завтра, потрібно насолоджуватись часом з сім’єю. Я почала більше цінувати це й дякувати Богу, що всі мої близькі та рідні в безпеці, живі-здорові. Я навчилася знаходити зв’язок з рідними, коли його немає. Мене дуже змінила війна, я інакше стала ставитися до всього, раніше комфорт та матеріальне для мене не було сильно важливим, але зараз я ще більше в цьому впевнилась. 

Чи відчули ви синдром вигорання або наслідки стресу – як долали?

Це було як і у більшості людей в перший місяць. Я щодня була на нервах, читала постійно новини, щоб нічого не пропустити, знати що й де відбувається. Після першого місяця такого контролю в мене було вигорання, апатія, я нічого не хотіла, не знала що робити. Але добрі справи, спорт і сім’я допомогли це перебороти й повернутись до життя. Зараз у Швейцарії понад 70 тисяч українців. Я знаю скільки цілей і справ лежить на шляху нашого фонду, скільки всього потрібно зробити. Я націлена активно на допомогу та позитив. Всі ми чекаємо на перемогу, на повернення додому. Всі українці дуже хочуть додому, зараз така ситуація, що ми повинні єднатися, бути поруч, перечекати цей час і наближати перемогу!

Чи відчули потребу створенні власного бізнесу у Швейцарії? Наприклад, у медіа.

Я про це навіть не думала, тому що французька мова, місцеве телебачення, для мене це все складно. Все, що я думаю це те, що мені дуже хочеться популяризувати українську культуру, традиції та українські таланти. Тому що у Європі дуже мало знають про те, наскільки українці талановиті. Тут не знають, що у нас багато талановитих композиторів та музикантів, наприклад. Не знають, що в нас є великі відомі оркестри, артисти, які можуть рівнятися з всесвітньовідомими артистами. Потрібно популяризувати скрізь, що ми не лише країна, яка переживає складні часи, а талановита нація, про яку повинен дізнатися весь світ! 

 

Вікторія Покатіс