«Вечори французького кіно»: 5 фільмів про стосунки, пошуки та інтернет

Цього року «Вечори французького кіно» проходять ушістнадцяте та вперше в онлайн-форматі. Організатори фестивалю – Французький інститут в Україні та кінодистриб’юторська компанія «Артхаус Трафік» — відібрали 5 нових французьких фільмів і приємно вразили майже мейнстрімовським наповненням. Усі фільми можна переглянути на сайті фестивалю безплатно. 

 

Правда / La vérité

Справжня перлина «Вечорів». Сценарій фільму було написано спеціально для виконавиць головних ролей – Катрін Деньов та Жульєтт Бінош. До дуету актрис приєднався Ітан Хоук, внісши присмак Голлівуду, а режисером фільму виступив японець Хірокадзу Корееда («Магазинні злодюжки»), і це перший європейський фільм майстра, хоча він лишив нотки азійського споглядання, наприклад, у сцені, де з осіннього дерева мальовничо опадає листя.

Катрін Деньов грає видатну, вже літню актрису Фаб’єнн, яка до підніжжя кар’єри поклала усе: чоловіків, друзів, стосунки з донькою і подекуди навіть совість. Впевнена, що глядач пробачить усе, вона мало рефлексує з приводу своїх вчинків у минулому, але візит доньки-сценаристки Люмір (Жульєтт Бінош) з сім’єю змушує її трохи понервуватися, оскільки донька, читаючи щойно надруковані мемуари матері з гучною назвою «Правда», вирішує вивести її на чисту воду.

Під час перегляду фільму ловиш себе на тому, що вже не відділяєш Деньов від її персонажу, а сама вона майстерно підтримує цю ілюзію, згадуючи кінозірок своєї епохи, або Хічкока, який насправді ледь не зробив її своєю черговою кіноблондинкою.

Крім того, Деньов, відома своєю непохитністю і часто категоричністю, визнає словами своєї героїні, що отримувала роль шляхом зваблення режисерів, що ставить її в опозицію до ряду актрис, які активно звинувачують режисерів у тотальному гвалтуванні. Але у цьому випадку виглядає це не категорично і не як маніфест, а, швидше, стримано-іронічно.

Жанр фільму визначається авторами як сімейна драма – на мою ж думку, це швидше драматична комедія, з якою приємно провести вечір, особливо завдяки інтелектуальній грі Катрін Деньов.

Вигадані і реальні події виконавиці головної ролі римуються тим більш виражено, коли на екрані демонструються зйомки нового фільму, в якому героїня Деньов виконує роль доньки, яка має особливі стосунки з матір’ю. Переживаючи щось подібне у власному житті, вона, як митець, що всім єством відданий ремеслу, спостерігає за собою у своїх власних стосунках з донькою, щоб перенести потім це на екран. Це завжди ранить близьких. Зате завжди вражає глядача.

Фільм було номіновано на Приз глядацьких симпатій Міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні (2019) та на премію «Золотий лев» Венеційського кінофестивалю (2019).

Очистити історію / Effacer l’historique

Фільм про трьох мешканців провінційного містечка, нерви яких добряче потріпав інтернет. Комусь дошкуляє кібер-булінг, чиєсь приватне відео погрожують злити в мережу, а комусь просто мало ставлять зірочок у додатку для виклику таксі.

Це довело героїв до того, що вони вирішили дійти до самого дата-центру «Гугла» в Каліфорнії, щоб прямо там видалити пару роликів, через які у їхньому житті можуть з’явитися неприємності. І дехто таки дійшов. І зловив уже нові неприємності.

Є у фільмі лінія, яка перегукується зі стрічкою «Вона» Спайка Джонза, в якому герой закохується у кібер-дівчину, яка намагається продати йому веранду – йому, який і так по вуха у боргах з кредитами у всіх можливих банках.

Режисерський дует Бенуа Делепин и Гюстав Керверн – яскраві представники сучасної сатири. Це вони зняли «Останнього мамонта Парижу» про Жерара Депардьє і «Мені по кайфу» — фільм, у якому Жан Дюжарден підбиває друзів на пластичні операції. «Очистити історію» — їх 9-та спільна картина.

Крім сатиричного висміювання стосунків героїв з інтернетом, режисери згадали незлим тихим і серіали, про залежність від яких сповідається одна з героїнь – і якщо замінити слово «серіал» у її промові на «наркотики», суть не зміниться зовсім.

Всі троє героїв почуваються абсолютними невдахами і нікчемами, вони відчувають себе значущими тільки коли згадують, як виходили на протести у жовтих жилетах.

Фінальна фантасмагорична сцена, на перший погляд, видається дивною і такою, що не вписується у ритм фільму, але, з іншого боку, можна припустити, що режисери дозволили собі дати глядачу настанову, що справжні речі не прилітають з доставкою дроном і не передаються за допомогою супутникових сигналів, а знаходяться значно ближче і виглядають значно простіше.

Фільм отримав «Срібного ведмедя» на Берлінському кінофестивалі-2020.

Лише тварини / Seules les bêtes

Багатошаровий детективний трилер режисера Домініка Молля («Леммінг»), заснований на романі Коліна Ніла.

У фільмі задіяні декілька персонажів і одна подія. Під час снігопаду в Альпах зникає заможна француженка. Здавалося б, до її зникнення не причетний жоден, кого ми бачимо на екрані. Деякі з героїв навіть не знайомі між собою. Але за принципом «якщо метелик змахне крилом в А, то почнеться ураган в Б» всі ці персонажі, як виявляється згодом, безпосередньо взяли участь у трагедії. Не обійшлося без допомоги Всесвітньої мережі.

Історія розповідається декілька разів, очима кожного героя, і зрештою розповідь вибудовується в один зрозумілий наратив. І майже неможливо вловити той момент, коли ти нарешті розумієш, що, як і чому сталося. І це найвища майстерність детектива.

За гру у цьому фільмі актриса Надя Терешкевич отримала премію за найкращу жіночу роль на Токійському міжнародному кінофестивалі-2019.

ДНК/AND

Драматичний фільм, в якому зіграли Фанні Ардан і Луї Гаррель.

Режисеркою, сценаристкою і виконавицею головної ролі виступила Майвенн (справжнє ім’я Майвенн Ле Беско). Це та сама Майвенн, стосунки якої з Люком Бессоном, стали, за її ж твердженнями, натхненням для фільму «Леон». І це та сама Майвенн, особистість якої стала прототипом Бессонівської Діви Плавалагуни у «П’ятому елементі».

У фільмі «ДНК» йдеться про історію великої родини, яка втрачає свою опору, людину, яка гуртувала їх усіх – дідуся, що останнім часом хворів на хворобу Альцгеймера і перебував під опікою лікарів у геріатричному пансіонаті. Перед смертю дідусь випустив книгу про історію свого життя, тісно пов’язану з рідним Алжиром.

Сім’я тяжко переживає втрату дідуся, але одній з його онук найважче: вона переживає розлучення з чоловіком, сама виховує дітей і, вражена автобіографією дідуся й екзистенціальною кризою, вона вирішує дізнатися всі деталі свого походження. Отримавши неочікувані результати тесту ДНК, вона вирішує глибше дослідити свої витоки і більше дізнатися про рідну країну.

Фільм було номіновано на Приз глядацьких симпатій Міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні-2020.

Відчайдушні втікачі/Adieu les cons

Фільм, у якому йдеться про невиліковну хворобу, важко назвати комедією чистого жанру, але автори «Відчайдушних втікачів» позиціюють його саме так. І з цим внутрішньо сперечається до того моменту, поки помічаєш, як мимохіть починаєш сміятися з незрячого, якого поставили на «шухер», або коли він виконує роль автонавігатора, у деталях описуючи вулиці, які з того часу, коли він втратив зір, змінилися до невпізнаваності.

Чи є у житті кращий шанс виправити помилки минулого, ніж коли дізнаєшся, що те саме життя уже закінчується? Головна героїня фільму у 15-річному віці народила дитину, яку під тиском батьків змушена була лишити у пологовому будинку. Тепер, 30 років потому, вона вирішила розшукати сина, дізнавшись, що такого шансу у неї більше не буде. Під час цього квесту до її компанії приєднуються двоє помічників – немолодий комп’ютерний геній, що, прагнучи вчинити самогубство через те, що працедавець вирішив надати перевагу молодому поколінню, зруйнував півофісу, і незрячий наглядач архіву, який всіляко намагається довести, що він ще ого-го-го!

Під час пошуків трійка постійно потрапляє в халепи, за ними влаштовують погоню поліцейські, а самі вони доводять до паніки працівників цілого бізнес-центру – і все для того, щоб юнак, якого колись залишили в пологовому будинку, зміг нарешті освідчитись коханій дівчині.

Так, це трагічна історія, але з всепереможною силою духу і почуттям гумору.

Режисер і виконавець головної ролі Альбер Дюпонтель присвятив цей фільм Террі Джонсу, учаснику «Монті Пайтон», який пішов із життя у січні 2020 року.

Фільми фестивалю «Вечори французького кіно доступні до вільного перегляду до 21-го лютого включно на сайті.