Ззовні українки немов незламні скелі. Навіть у найгірші часи ми усміхаємося на роботі, розважаємо дітей з клубком у горлі і кажемо, що нас не зламати. А всередині часто вирують урагани емоцій чи царює випалена болем пустеля. Напередодні дня психолога «Фонд Маша» розповів, як останніми роками змінився психічний стан українок.

Від гострої реакції до хронічного виснаження

На початку великої війни жінки жили в режимі негайного реагування. Рятували дітей, шукали безпечне місце, евакуйовувалися, підтримували близьких і намагались якось тримати себе в руках. Тоді на перший план виходили страх, паніка і шок.

Сьогодні цей стан змінився. Дедалі частіше жінки продовжують працювати, дбати про родину й допомагати іншим, але всередині давно живуть у виснаженні. Зовні вони можуть здаватися зібраними і сильними, однак за цим часто стоять депресія, апатія, тривала тривожність або непрожитий біль. 

«У депресії та апатії немає соціального статусу, їй байдуже на банківський рахунок чи публічність. Наші дослідження показують: 85% українок перебувають у стані поза нормою психічного здоров’я», — розповідає співзасновниця ГО «Фонд Маша» Маша Єфросиніна. 

Від “витримати” до “відновити себе”

Однією з головних проблем сьогодні стала звичка відкладати себе на потім. Багато жінок настільки зосереджені на щоденних обов’язках і потребах інших, що перестають помічати власне виснаження. Тепер усе частіше йдеться про інше: як жити далі, повернути собі контроль, відновити внутрішню стійкість, соціальні зв’язки і професійну реалізацію. Такі запити свідчать про пошук нової опори у довгій війні, яка змусила заново будувати себе.

Останнім часом ставлять багато запитань про травматичний досвід, проживання втрат, симптоми ПТСР і стан хронічного стресу. У фонді наголошують, що багатьом жінкам уже потрібна не короткотривала, а тривала і системна допомога. 

Хто найчастіше звертається по допомогу

Методистка Центру ментального відновлення «Незламна» Олена Запольська розповіла, що понад 40% жінок, які звертаються по допомогу, — це партнерки військовослужбовців. Приблизно 25% — жінки, які пережили втрати, зокрема й невизначені. Також звертаються матері, які народили вже під час війни та самостійно виховують дітей, ветеранки, чинні військовослужбовиці та жінки, звільнені з полону. Ці історії різні, але їх об’єднує високе емоційне навантаження, з яким дедалі складніше залишатися сам на сам.

Допомога як необхідність

Психологи фонду наголошують, що звернення до фахівця досі часто сприймають як ознаку слабкості. Але в умовах тривалої війни це радше питання відповідальності за себе. Особливо тоді, коли пригніченість не минає, коли з’являються зриви на близьких, коли навіть після відпочинку не повертається відчуття сил. Саме тому у фонді наголошують: якщо жінка відчуває, що більше не справляється сама, допомогу не варто відкладати.