Cлово “лідерство” сьогодні звучить у різних контекстах — у бізнесі, в освіті, у батьківстві. І з кожним роком для мене воно набуває нових сенсів. Як і коли починається і проявляється лідерство? Своїми думками й досвідом з WoMo ділиться Оксана Середюк, підприємиця з 25-річним досвідом і мама трьох дітей.

Для мене лідер — це зріла особистість, яка знає, чого хоче, вміє помилятись, визнавати свої помилки та виправляти їх. Він не боїться ухвалювати нетрадиційні чи непопулярні рішення і бере за них відповідальність, може спиратися на себе і бути опорою для інших. Але лідерські якості не зʼявляються раптово. Вони починають формуватися ще з дитинства — у звичних, на перший погляд, ситуаціях. У тому, як дитина вперше зіткнулася із свободою, вибором чи відповідальністю, вчиться помилятись та справлятись з емоціями. 

“Я вірю, що основа лідерства закладається ще з дитинства, якщо поруч є дорослі, які це підтримують: уважно слухають, спрямовують, витримують протести, дають простір вільно висловлюватися. І те, як ми поводимося у складних ситуаціях, як реагуємо на помилки, як змінюємо лінію власної поведінки — стає рольовою моделлю лідерства для дітей”. 

Що допомагає дитині у формуванні лідерських якостей? Ділюся підходами, які я сформувала зі свого досвіду.

Давати дітям можливість вибору і приймати його 

Свобода — це не про вседозволеність. Це про те, щоб мати право обирати і нести відповідальність за цей вибір.Коли один із синів у 12 років сказав, що хоче сам поїхати на навчання до США, я розгубилася. Це було несподівано. Лячно. Хотілося зупинити, зробити по-своєму, підказати «правильне рішення». Але у такі моменти важливо розуміти роль, в якій ухвалюєш таке складне рішення. Я мама, і моє завдання — вчасно відпустити, даючи можливість сепаруватися і йти власним шляхом. Сепарація — це не лише про дитину. Цей процес відбувається з обох сторін. І ми проходимо його щодня: крок за кроком, рішення за рішенням.

Син мав мрію і був готовий до неї йти. Він сам зібрав документи, готувався, поїхав. Це був його вибір і мій як мами: довірити йому це рішення. Звісно, я підтримала його вибір та бажання навчатися та розвиватися. Чи хотіла я бути поруч та насолоджуватися тим, як росте мій син? Так! Але я мала бути за спиною свого сина і підтримати його рішення щодо розвитку, навчання та становлення. 

Вдома я часто кажу: «Це твоє рішення. Якщо буде потреба — я поруч». Присутність — це увага й готовність бути поряд у потрібний момент. І приймати, що шлях дитини — її власний.

Результату без процесу не буває 

Результат не виникає без зусиль — за ним стоїть щоденна робота. Не так важливо, на якому ти рівні зараз, важливо, що ти щодня трохи кращий за себе вчорашнього. Цей принцип універсальний: для навчання, спорту, бізнесу. Я не питаю «Ти переміг?». Я питаю: «Що вдалося?» і «Що було складно?». Ми вчимо дітей звертати увагу не лише на результат, а на шлях, де кожен крок є досвідом.

Якщо людина здатна змусити себе працювати щодня над вдосконаленням, вона може перемогти власні обмеження, стати сильною і досягти бажаного. Результату без процесу не буває, це завжди наслідок щоденної праці. 

Дозволяти проявляти емоції і не тиснути

Злість, втома, розчарування, сльози — це теж частина шляху. Дозволити дитині вголос сказати: «Я втомився», «Мені боляче», «Мені страшно», і якщо поруч дорослий, який це витримує та дозволяє, то формується відчуття безпеки, що згодом перетворюється на впевненість у собі. 

Коли дитина злиться або говорить різко, я не зупиняю її словами «заспокойся» чи «так не можна». Я питаю: «Що ти зараз відчуваєш?», бо за словами — завжди емоція. І якщо її вчасно помітити, вона не накопичується і не виривається назовні неконтрольовано. Моє завдання — дати дитині розуміння і досвід, що всі емоції природні й можливі до проживання. 

Це важливо, бо лідерство починається з контакту з собою. Людина, яка вміє розпізнавати свої емоції, не боїться складних станів і здатна краще чути інших, ухвалювати рішення без внутрішнього тиску. Саме вдома дитина має вперше відчути: бути собою — безпечно. Із цього починається внутрішня сила. А вже з неї — лідерство. 

Давати право на помилки 

Дитина, яка не має права помилитися, виростає дорослим, який боїться починати. У нас вдома кажемо: помилився значить спробував. Це не провал, а досвід. Дозвіл на помилку створює внутрішню опору та відчуття безпеки, що є фундаментом для розвитку особистості.

У нашій родині прийнято відверто говорити про все, адже ми знаємо: якщо проблема озвучена, її можна виправити. Головне — це вміння та бажання проговорювати свої стани, проблеми та знаходити рішення. Це наша культура комунікації. Така прозорість дає можливість вчасно ухвалити рішення.

Одного разу син Артем прийшов із садочка і запитав: «Мамо, а що таке карати? Чому ти мене ніколи не карала?». Я уточнила, що він має на увазі, а він пояснив, що в садочку дітям за помилки батьки забороняють гуляти на вулиці або обмежують інші задоволення. «А ти ні, чому?» — запитав він.

Я відповіла йому, що моє завдання — навчити його, як діяти правильно, а не позбавляти радості чи свободи. «Якщо щось не виходить, ми завжди можемо поговорити про це разом і знайти краще рішення. Адже від того, що тебе за щось покарають, ти не дізнаєшся, як насправді правильно вчинити».

Ця ситуація нагадала мені, наскільки важливо спокійно реагувати на невдачі і у такий спосіб дати дитині відчуття безпеки. Не лише дозволити помилятися, а й показати, що помилка — це не кінцева точка, а частина шляху. Так з’являється впевненість: коли знаєш, що спроба варта більшого, ніж ідеальний результат.  

Створювати середовище, що розвиває 

Я вірю, що середовище формує людину. У нашій родині є правила, але немає заборон. Наприклад, ми ніколи не обмежували доступ до гаджетів. Але день дітей настільки насичений — прогулянки, плавання, гуртки, додаткові заняття — їм просто не до цього.

Ми уважно спостерігаємо за тим, що захоплює кожного з дітей, і підтримуємо саме це. У них є власний графік і обов’язки, але вони складаються з того, що їм цікаво, що дає задоволення і в чому вони проявляються найкраще. Це не нав’язане, а природне: коли дитина займається тим, що їй подобається, з’являється і мотивація, і дисципліна, і результат.

Це працює і в іншому. Якщо я хочу, щоб діти читали — я читаю сама. Якщо хочу, щоб поважали — спілкуюсь із повагою. Якщо прагну відповідальності — даю свободу і спостерігаю, як вони самі з нею взаємодіють. Середовище, яке надихає, задає ритм і впливає на формування поглядів, значно сильніше, ніж будь-яка пряма вимога. 

Крім того, важливо дітям розширювати їхнє соціальне коло і не обмежуватися лише школою та родиною. Спілкування з різними людьми — це теж частина розвитку. Діти навчаються, коли бачать різні моделі взаємозв’язків і можуть робити власні висновки. 

Давати простір для мрій і не нав’язувати власний сценарій

У кожного свій шлях. І наше завдання — не переконати, що ми знаємо краще, а створити простір, у якому дитина зможе слухати себе, пробувати, помилятись і знову йти вперед. Мріяти — це не лише про великі цілі. Це про внутрішній дозвіл обирати. Перед сном я пропоную дітям уявляти усе, що хочуть. Без обмежень. Бо мрія — це м’яз, який треба тренувати. 

Лідерство зароджується з дитинства. У довірливій атмосфері, де можна бути собою. У досвіді, який показує: помилки — досвід , вибір — природна частина життя, а емоціями можна ділитися відкрито й проживати їх. Я не прагну виховати ідеальних дітей, але я підтримую їх у щоденному пошуку себе, свого шляху й голосу. І завжди залишаюсь поруч. 

Оксана Середюк — підприємиця, співвласниця ресторанів BAO, NAM, Georgia, мережі Mafia та засновниця виробництв «Разом», «Пюрешка & Котлетка», «I Love Chef». Мама трьох дітей.