Анастасія Ніколаєнко
WoMo узяв інтерв’ю у Каріни Армлос — української письменниці, що 9 років мешкає у Чехії. За цей час у авторки вийшло 5 книг українською, чеською та англійською. Протягом нашої бесіди вона розповіла, як воно — бути письменницею на дві країни та поєднувати творчість з бізнесовим підходом.
Масмедіа обожнюють гучні історії успіху. Письменник видає свій перший роман і прокидається знаменитим. Мільйонні гонорари, екранізації, можливість покинути роботу і присвятити життя книгам. Безсумнівно, такі історії є. Втім це лише крихітний відсоток від загалу.
Не секрет, що більшість авторів не стають людьми-брендами — Apple і Tesla книжкового світу. Переважно це малі та середні «бізнеси», про життя яких молоді письменники знають замало. Інколи настільки, що виявляються абсолютно до нього не готовими. Чи зможете ви жити з гонорарів? Чому івенти — найкращий друг письменника? В інтерв’ю WoMo Каріна Армлос відповідає на ці та багато інших запитань.
Почнемо з твого переїзду до Чехії дев’ять років тому. Саме там ти почала писати.
Так, свій перший роман «Шпагат через Атлантику» я написала у 2018-му, а переїхала у 2015-му. Тобто я почала писати тільки після переїзду. Це був новий старт, який дозволив переосмислити, що я за людина. Звісно, вплинуло і те, що я народила дитину, вийшла з декрету. І — фух, життя лише одне, треба щось думати.
Здавалось би, дев’ять років. Але я досі бачу себе переважно як українську авторку. Мені важко уявити, що досвід, який я набула в Україні і який переходить у текст, зацікавить широкий загал у Чехії. Звісно, існують групи зацікавлених. Наприклад, є поняття «україністи» — чехи, котрі вивчають українську культуру, літературу. Їм такі книги сподобаються. Але я не маю амбіцій на всіх чехів, принаймні на сьогодні.
Як повномасштабне вторгнення вплинуло на творчі плани? Чи була думка, що частина твоєї аудиторії може скоротитися або взагалі зникнути? А ідея повністю переорієнтуватись на чеський та європейський ринок?
Коли почалось повномасштабне вторгнення, перші мої думки, що треба взагалі забути про письменництво. Це здавалось такою дрібницею. Я гадки не мала, яка ситуація буде у моєї родини в Україні (частина Каріниної родини проживає у Запоріжжі — Прим авт.), чи будуть їм платити пенсії. Чи будуть мої брати і сестри отримувати зарплати — перші думки були такі. Тож я закочувала рукава і готувалась працювати на будь-якій роботі, аби їх утримувати. Одній, всіх одразу. Але все склалось не так і погано — пенсії і зарплати платили, тож з часом можна було повернутися до письменництва.
Я не переживала, що кількість читачів скоротиться. Навпаки. Усі бачили, що стався бум на все українське. Мої книжки вигрібали з ярмарок, особливо у Польщі.
Також я помічала, що українські автори добре інтегровані у європейський ринок. Мабуть, мені легше побачити це, бо я тут. Звісно, я не стежила, як до війни, але після — на всі книжкові виставки запрошують українських письменників. По три-чотири людини. Наприклад, проводили ніч поезії, на якій були чотири наші авторки, зокрема Бабкіна та Крук. Вони читали власні вірші.
Додавало впевненості й те, що я не бачила великої різниці у якості текстів між українцями та чехами. Узяти, наприклад, антологію оповідань найвідоміших чеських письменників. Зараз, коли читаю, не бачу чогось разючого, вищим за рівнем, ніж ми. Усе це дуже близько, дуже знайомо і десь так само, як у нас.
Тож я була впевнена, що зараз не варто переорієнтовуватись, навпаки, треба як ніколи активно себе презентувати.
Зараз ти прямуєш до того, або письменництво стало фултайм-професією, щоб ним можна було заробляти на життя?
Я не маю жодного прикладу серед знайомих письменниць, які повністю жили б з книжок. Вони живуть з гонорарів плюс навколописьменницьких заробітків. Хто перекладає, хто робить івенти, хто письменницькі резиденції.
Тому, не маючи наочного прикладу, я і не мрію, що стану винятком. Займаюсь Спілкою (Spilka — український культурний центр у Празі, співзасновницею якого є Каріна), паралельно розвиваю власний проєкт. Великі заходи у Спілці найбільше допомагають зростанню моєї медійності як письменника. Тож можна сказати, письменництво розвиває культурну складову, а коли я займаюсь культурною складовою, про мене більше дізнаються як про письменницю.
Що ще можна зробити, крім продажу книги? Багато письменників розглядають цей варіант як основний. Написав книгу — її купили. Все. Саме так успіх і заробіток автора бачить чимало людей. Втім цей погляд, якщо не помилковий, то дуже обмежений. Адже письменник може робити значно більше і бути значно креативнішим. Тож, окрім продажу книг, участі у ярмарках і виступу на презентаціях, що ще можна зробити?
Автор може робити купу всього, якщо він на це готовий. Адже насправді, крім продажу книг, існує безліч форматів, наприклад, лекції. Звісно, це добре працює в європейських реаліях. В Україні такого досвіду поки що не маю. Береш вузьку, не розтиражовану, культурно-мистецьку тему, вивчаєш, створюєш якісний матеріал і їздиш з ним по всіх осередках. Вони охоче тебе приймають за гроші, за донати.
Інші варіанти — працювати з аудиторією, яка ходить на всі твої заходи. Я збирала аудиторію через книжковий клуб. Це найлегший спосіб. Також люди збираються через івенти. І лише потім книжки. У мене це так працює.
Як помічала з власної аудиторії, для деяких людей зустрічі у клубі дуже важливі. Наприклад, у мене є дівчата, які відпрошуються з роботи чи планують життя навколо книжкового клубу. На зустрічах одна одну перебивають, бо дискусія дуже палка. Тож такі зустрічі вирощують дуже лояльну аудиторію.
А від цього можна йти далі. Якщо письменник зробив аудиторію, яка йому вірить, він може створювати інші проєкти.
Можна детальніше про невеликі літературні проєкти? Принаймні ті, що ви вважаєте найбільш ефективними.
О, їх дуже багато. Але перше це, мабуть, книжковий клуб. Звісно, він потребує підготовки, наявності простору, тож задоволення не безкоштовне. У мене клуб має символічну плату — 100 крон (4 євро). Зате там може бути багато людей.
Також був проєкт «Творчий WakeUp», коли я розробила цикл зустрічей із творчими вправами, щоб учасницям було легше побачити і відчути свою креативність. У будь-якій сфері — фотографія, малювання, письмо. Щось схоже маю й для письменників — «Писати VS грати в письменника». Для цього курсу я розробила способи і методи письменництва. Це цикл з семи занять, що побудовані так, аби не мати конкретної послідовності чи зв’язку. Завдяки цьому люди можуть доєднуватись з будь-якого заняття, ходити на всі чи вибірково. За цей формат я теж отримувала гроші.
Варто сказати, що багатьом письменникам важко вести свій блог. Хоча це один із способів популяризувати творчість. Якщо ти не можеш вести блог і набирати аудиторію таким чином, тоді роби івенти. Це альтернатива всьому. Придумувати навколокультурні івенти, які могли б тебе просувати, це панацея. Це дуже допомагає.
Тож якщо ти заплануєш на кожен тиждень по декілька івентів, а потім ще й продаси книжки, то жити можна. Не те щоб супербагато, але. Звісно, це доволі напружений графік. Однак мені цей тонус найбільше подобається. Якщо ви твердо вирішили стати письменником, налаштуйтесь на високий рівень різнопланової активності. Від цього і життя ваше не буде нудним, і це прибутково.
Авторка: Наталія Маренич
ВАЖЛИВО! Карина Армлос робить знижку для читачів WoMo – 20% по промокоду KRRGOY8F Знижка буде діяти на «Buy Me a Coffee» письменниці.