У наш час, коли жінки щодня зіштовхуються з численними викликами та можливостями, а також з усталеними стереотипами і старими парадигмами, надзвичайно важливо відкрити свою внутрішню силу. Це дозволяє не слідувати шаблонам, а проявляти рішучість і впевненість у своїх діях.
Аби досягти професійного успіху, особистого зростання та налагодити взаємини із собою та світом, необхідно, в першу чергу, подолати хибні суспільні бар’єри, і це видання стане незамінним помічником на цьому шляху.
У своїй книзі «Влада: посібник для жінок з життя і керування без вибачень» («POWER: A woman’s guide to living and leading without apology») Кемі Неквапіл яскраво показала шлях до власного прихованого ресурсу, який допоможе стати могутнішою у суспільстві, де влада — інструмент упокорення.
Це міжнародний бестселер, який розвінчує негативні конотації навколо слова «влада» й підкреслює, як важливо для кожної жінки, яка живе в патріархальному суспільстві, нарешті її здобути, аби жити так, як вона хоче.
«Влада» спонукатиме вас замислитися про те, чого ви хочете від життя, а також надасть покрокові вказівки, як реалізувати задумане
Останні новини
- Soft Power як важливий інструмент лідера: конструктивні комунікації для взаємовигідних рішень
- LATEXFAUNA та Бадоєв: колаборація року і звабливий концерт уже на підході
- SkyUp Airlines™ розпродасть за донати валізи на “Куражі”
- ГО «Дівчата» спільно з World Vision провели дослідження гендерно зумовленого насильства в умовах війни в Україні
- Афіша тижня: що подивитися, послухати та куди сходити 14-20 жовтня
Новости на главной
Про авторку:
Кемі Неквапіл, тренерка з етичного коучингу, вчить ефективно використовувати внутрішню силу, спираючись на історії з власного життя. Темношкіра дитина, яку виховували п’ять пар прийомних батьків (деякі були неймовірно люблячими, інші — не дуже), вона завжди відчувала, що має довести свою цінність. Вона не мала права вирішувати, де буде жити та якою буде її родина.
Всупереч нелегкому дитинству, сьогодні Кемі допомагає жінкам, які хочуть жити повноцінним життям.
Публікуємо уривок з книжки:
Влада пробачення
Акт пробачення приносить користь не лише людині, яку пробачаємо, а й нам самим. Коли ми витрачаємо час на примноження злості й гіркоти, то витісняємо простір для втіхи, взаєморозуміння та радості.
Мудрість пробачення дозволяє глибоко замислитися над тим, як ми прагнемо жити. І дає місце для нового починання.
Здатність пробачати інших також пов’язана зі здатністю пробачати собі. Як пробачити собі, якщо ви завдали болю іншим?
Як пробачити людині, яка мала над вами владу? Як пробачити собі те, що віддала свою владу?
Простих відповідей на ці запитання немає. Іноді потрібна зміна способу мислення. Часом — залучення внутрішнього знання. А іноді це просто питання часу. Залежно від ситуації може знадобитися професійна допомога, щоб делікатно підвести нас до пробачення з позиції безпеки і поваги.
Чи пробачати легко? Іноді так, іноді ні. Часом це триває лише мить. Часом — ціле життя.
Коли ми просимо пробачення чи пробачаємо самі, то отримуємо велику користь плюс позитивний вплив на психічне здоров’я: ми менше стресуємо, тривожимось, підвищуємо самооцінку, а наші стосунки тоді стають здоровішими. Не менш важливо, що пробачення дозволяє нам залишити в минулому завдану кривду чи несправедливість і пропонує новий початок — зокрема, можливо, і почуття свободи.
Є такий вислів, який часто приписують Елеонорі Рузвельт, першій леді США, яка перебувала на цій посаді найдовше: «Ніхто не може змусити вас без вашої згоди почуватися неповноцінними». З одного боку, в цьому є рація, а проте тут не враховано чимало структур, створених для утримування безвладними певних груп людей. Щоби повстати проти влади, коли ви виросли у переконанні, що в ніякої влади у вас немає, треба бути сильними. А в тих випадках, коли віддаєте свою владу — з власної згоди чи ні, — як пробачити це собі? Як знайти співчуття до себе в тій ситуації, в якій опинилися?
Якось я працювала з жінкою віком тридцять плюс, фахівчинею в індустрії моди. На одній зустрічі вона розповіла, що переживає сильний стрес через відвідини батьків на вихідних. Її батьки постійно закидали їй, що вона мусить «знайти чоловіка і народити дитину». Насправді вона часто уникала візиту до батьків, бо щойно переступала поріг, як мати чи батько неодмінно коментували, що в неї немає пари та дитини — зате є зайва вага.
— Ти набрала вагу, — вітаючись, зазвичай казав їй батько.
— Якби ти завагітніла, то було б не так помітно, — могла додати мама з розчарованим виглядом.
І особливо її кривдили саме слова батька, адже він був не лише її батьком, але й лікарем загальної практики. Він говорив із позиції влади і як батько, і як лікар.
На моє запитання, що вона відчуває від цих слів, жінка відповіла: «Що я не маю влади і що мене не люблять».
Вона ніколи не говорила своєму татові, що розмовляти з нею так — це ненормально. У її культурному вихованні були писані й неписані правила, за якими донька належить саме батькові, а оскільки батько підтримав її в освіті й кар’єрі — що не завжди було даністю в її культурі, — вона думала, що його коментарі для неї — цілком прийнятні. «Могло бути й гірше», — так вона собі думала.
З часом жінка зрозуміла, що більше не може терпіти. Вона усвідомила, що критичний голос у неї в голові належить не їй, а її батькові. Той голос завжди твердив, що вона недостатньо хороша.
Коли жінка вирішила поговорити з батьком, її слова були простими і прямими: «Тату, я прошу, щоб відтепер ти більше ніколи не робив зауважень щодо моєї ваги. Я знаю, що ти мене любиш, але мені треба, щоб ти виражав любов інакше. Я доросла людина і сама відповідаю за своє здоров’я і добробут. А якщо мені знадобиться твоя професійна консультація, я звернуся до тебе».
Запала тиша, поки батько обдумував почуте. Моя клієнтка, за її словами, відчула, як у неї калатає серце.
А потім її батько сказав: «Випиймо чаю», — і це був його спосіб попросити пробачення.
Ця жінка змогла пробачити батькові. «Знаю, що він мене любить, і саме отак він виражав, як він за мене переживає. Він народився в патріархальній родині, в патріархальній культурі, в патріархальному світі. Мені треба було попросити його любити мене інакше, адже він знав лише, як “насаджувати свою владу наді мною”».
Йому вона змогла пробачити, однак до себе була не така ласкава. Вона знала, що пробачити батькові було мудро, проте… «Не можу повірити, що не казала йому раніше про це ні слова, — зізналася вона. — Чому я дозволила йому мати стільки влади наді мною? Тепер я здаюся собі такою дурепою, що дозволяла це так довго. Весь цей час я почувалася так жахливо — аж не хотіла провідувати батьків, а треба було лише сказати про все раніше».
Вона так великодушно поставилася до свого батька, і розуміння, чому він чинив саме так, стало дорогою для її пробачення. Тоді я поставила запитання, які дали можливість їй проявити таку ж великодушність і до себе самої.
Я запитала: «Ви можете пробачити собі? Ви пробачили своєму батькові, але чи можете пробачити собі?». Я м’яко нагадала їй, що нас, жінок, які виросли в патріархальному суспільстві, не вчили утримувати свою владу. В цьому суть і сила цієї системи.
Вона пробачила собі те, що не знала про можливість попросити, щоб її любили інакше — і це надало їй влади. Її влада проявилася не лише у пробаченні батькові, а й у пробаченні собі.
Ви можете опинитися у схожій ситуації, коли опрацьовуватимете цю книжку. Можливо, вам згадаються випадки, коли ви віддавали свою владу. Можливо, в тих обставинах це був ваш єдиний варіант, і коли ви прокручуєте все назад, то можете втонути від власних «ех, от якби!..». Замість того, щоб маринуватися в тому, як могло би бути, навчіться пробачати собі. Повірте, на той момент не було іншого способу відреагувати на ситуацію інакше. Бо якби був — ви б саме так і вчинили.
Пробачайте собі, тому що у пробаченні лежить колосальна сила.
