Оксана ХромоваНі для кого не новина, що індустрія моди, як і більшість інших галузей, переживає чималі труднощі. Чи є майбутнє в української моди? Чому ми сьогодні відчуваємо гострий дефіцит робітничих професій? І як популяризувати українські бренди у світі? Про це та інше розмірковує український модельєр, художник з костюмів і досвідчений дизайнер Вікторія Гресь.
Вікторіє, що змінилося в роботі бренду за останні три роки і з якими проблемами ви зіткнулися?
Війна змінила все і всіх, і, звісно, вплинула й на нашу сферу. Навесні 2022 року ми поставили роботу на паузу на кілька місяців. Тоді взагалі не були впевнені в тому, що фешн-індустрія виживе, і що наша робота взагалі комусь потрібна на цьому епохальному етапі. Однак ми діяли, тому що не можна за один день відмовитись від того, що ти робив завжди. Неможливо викреслити з життя професію, якій віддано понад 30 років, і здобути іншу кваліфікацію.
Також не було жодних сумнівів, що треба зберегти та підтримати команду. Тому через пару місяців ми прийняли тверде рішення – продовжувати працювати. Це був певний ризик, адже більшість клієнтів роз’їхалися по всьому світу. Хтось втратив джерела доходів, комусь взагалі було не до нових речей. Однак іншого виходу ми не бачили і вирішили, що просто беремося та працюємо. Чесно робимо те, що вміємо. І виявилось, що життя є навіть у війну. Як би не було складно, але люди завжди потребують оновлення, натхнення, естетики.
Чи відчували ви дефіцит кадрів і як сьогодні зі штатом?
Питання дефіциту кваліфікованих кадрів назріло задовго до війни. Не секрет, що у нашій країні зведено нанівець профосвіту. І вже давно ситуація на ринку така, що хорошого закрійника, технолога або керівника виробництва, який знає процес, як абетку, можна знайти серед людей віком понад 50 років. Але їх хронічно не вистачає, тим більше, що багато хто виїхав з початком війни.
На жаль, з особистого досвіду знаю, що молоде покоління не хоче працювати руками. Сьогодні це не престижно. Раніше, років 30 тому, багато хто йшов у швейні професії для того, щоб насамперед одягнути себе. Зараз магазини та ринки переповнені, одяг став простішим і примітивнішим, і мотивація одягнути себе давно не працює.
Зараз фокус уваги молоді – у гаджетах, а там панує гарна картинка, яка часто не має нічого спільного з реальністю. І навіть якщо молодь якимось чином потрапляє до нашої галузі, то швидко розчаровується. Тому що виробництво залишилося виробництвом, хоча, звісно, тепер легше працювати завдяки гарній техніці. Але загалом процеси не змінилися. І зіштовхуючись із тим, що виглядає все це зовсім не глянцево, молоді кадри не затримуються. До речі, це стосується не лише нашої галузі. Бракує хороших сантехніків, малярів, деревообробників, будівельників.
Як змінити ситуацію?
Потрібно починати з державних програм, які повернуть престиж робітничим професіям та відновлять профосвіту. Потрібно вигадувати стимули, щоб люди хотіли йти на виробництво. І не завжди це гроші. Це й умови роботи, і якісь пільги, і соціальна підтримка. Сьогодні можна мріяти стати блогером, але ніяк не гарною швачкою чи закрійником. Якщо це й зміниться колись, то минуть роки.
Слід зазначити, що ця проблема стосується не тільки нас. Європа і США свого часу теж задихнулися від дефіциту людей робітничих професій, і ця проблема не вичерпана і зараз. Частково вона вирішується за рахунок мігрантів: вже давно не рідкість, коли в цехах європейських та американських фабрик працюють представники інших країн, де процвітає бідність та безробіття. Можливо, настане час, і Україна також стане країною, бажаною для працевлаштування мігрантів. Можливо, в цьому ми знайдемо вихід, а може ні.
Популяризація української продукції у світі: чому це важливо?
Популяризації потребує не тільки фешн-продукція, а все, що пов’язано з досягненнями науки й культури. У нас є чим пишатися, наприклад, чудовий театр! Через гуманітарні проекти, через культуру збільшується впізнаваність країни у світі, зростає її вплив та авторитет. Але кожна галузь сама по собі не просунеться далеко, це має бути частиною державного піару. Сьогодні ж ми спостерігаємо лише точкові прояви окремих людей та брендів, які самі, спираючись на власні фінансові та організаційні можливості, поїхали за кордон, щоб заявити про себе.
Але чи це є популяризація? Давайте будемо чесними, сьогодні інтерес до України часто продиктований зовсім не визнанням наших успіхів у тій чи іншій галузі. Як правило, українські речі вдягають, висловлюючи співчуття та солідарність із нашою країною. Але це не має жодного відношення до глобальної популяризації. Це не є частиною державної програми. Щодо фешн, то найчастіше це не про просування української моди, а про виживання окремих брендів. Люди шукають можливості заробити, знайти нових клієнтів – і тому їдуть.
Є дизайнери, яким вдалося здобути свою частку успіху та стати відомими на заході, це Лілія Літковська, наприклад, Світлана Бевза, Руслан Багінський, Анна Октябрь … Це чудові дизайнери, яким вдалося отримати фінансову підтримку для розвитку та розширення географії своїх брендів. Але для того, щоб популяризація української моди стала системною, потрібні серйозні інвестиції та державна програма.
Бренд Victoria Gres також має свою історію участі у міжнародних форматах. Ми, як і раніше, думаємо в цьому напрямку і розвиваємося.
Що ви вважаєте своїм найбільшим успіхом сьогодні?
Найбільший успіх для нас сьогодні — це те, що ми працюємо й розвиваємося, що ми зберегли команду та обличчя. Як зараз кажуть, ми зберегли ДНК бренду.