Олена Максименко — талановита поетка, авторка, мандрівниця, волонтерка, фотографка та журналістка. У її віршах відображаються усі барви українського простору, відлуння війни, надії, любові та тендітного світосприйняття.
У День Незалежності України ми обрали вірш, написаний Оленою у квітні цього року, не тому, що вона присвячує його своїм улюбленим дівчиськам, а тому, що авторка вимальовує словом усю суть нашої країни.
Бог закурює й каже: «Ну де їй знайду такого?!
В унісон ненормального, теплого, не глухого?
Щоб беріг її розпач, її трикляте безсоння,
Щоб пліч-о-пліч із нею у кожну її безодню.
От же ж виліпив з глини на бороду свою сиву,
І що виросло з неї — колюче, різке, бурхливе.
І йдучи по вогню, воно цідить: «Я дам собі раду!»
Дикий цвіт позаплановий райського мого саду.
Я ж задумав її для краси і продовження роду,
А вона проросла в незнайому мені породу.
Та ж за планом божественним кожному є по парі,
А вона як вовчиця в овечій моїй отарі.
А у неї — штурвал літака і долоні скуті,
І поламані ребра зростаються суто від люті.
Її кроки легкі, її сукні такі кольорові,
І коріння кришить граніт від її любові.
Я втомився, здається, від самого ще Вавилону,
Де знайти їй такого, щоб чув її вітер до скону?
Я смішний сам собі в цьому образі мудрого старця…»
Вона курить у ліжку. Й шепоче Йому: «Не парся».
Олена Максименко, 29.04.23, Сколівські Бескиди
Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та Facebook.
