Високе мистецтво – це акт об’єднання двох світів: інтерв’ю з художницею Марією Поліщук

З 8  лютого до 10 березня в Національному заповіднику «Софія Київська» відбудеться виставка членкині Національної спілки художників України Марії Поліщук «Жінка. Україна. Перемога». Роботи розкривають війну очима мисткині, почуття українців та їхню віру в перемогу. Напередодні виставки медіа WoMo поспілкувалися з художницею Марією Поліщук. 

Маріє, як ваш особистий досвід і сприйняття війни вплинули на створення цієї виставки?

Мої картини — це і є моє сприйняття сьогодення, мої почуття, надії трансформовані в образи, кольори. Всі картини (крім двох) створені з 2022-го року. І перша картина цього циклу зроблена за тиждень до 24-го лютого. Мені прийшов образ України-мати в молитві з назвою «Непереможна», і я вже не могла його не відтворити. Хоча тоді ще не вірилось чи не хотілось вірити, що війна таки буде. Наступною я робила картину з образом Богородиці зі скорботним поглядом, пам’ятаю, що весь час плакала, коли малювала. Згодом ми з жахом дізналися про геноцид у Бучі, Ірпені та Гостомелі (весна 2022 р.). І тоді я назвала цю картину «Всім закатованим присвята»… Далі різні були картини, були і періоди паузи у творчості. Наразі я завершую триптих під назвою «Відродження» з вірою, що в найближчому майбутньому на нас чекає відродження! 

Як вам вдалося відобразити складні емоції, такі як страх, незахищеність, та одночасно волелюбність і незламність, через мистецтво?

Мистецтво – виявлення сутності людини, найглибше розкриття її природи. Отже, в процесі творіння всі ті складні емоції просто переходять на полотно. Я не намагалася відобразити це навмисно, просто різні образи ніби «ллються» з мене ще до того, як я встигаю їх усвідомити. Так, деякі роботи одразу постають у моїй уяві в завершеному вигляді, а деякі, наприклад, картина «Остання надія», народжуються в процесі, коли я до самого кінця не уявляю, якою картина буде на вигляд.

Як мистецтво допомагає осмислювати та переробляти власні страхи?

Як арттерапія. Це потужний засіб для роботи з власними станами, які б складні вони не були. Шляхом створення чи сприйняття мистецьких творів, ми можемо знайти спосіб виразити та усвідомити наші внутрішні переживання, що є важливим аспектом самопізнання та зцілення.

Яке, на вашу думку, місце мистецтва у воєнний час і як воно може впливати на національну самосвідомість?

На мою думку, мистецтво надважливе в будь-який час, але особливо воно важливе зараз. Мистецтво допомагає пробуджувати в нації самосвідомість та приховані сили її творчої могутності! Воно є засобом виховання і розвитку. Також через мистецтво нація проявляє свою сутність, наші пісні, вірші, символи, орнаменти, кольори — все це закарбовано в серці кожного українця. Через мистецтво люди краще розуміють одне одного. Мистецтво об’єднує! 

Минулого року на виставці в Українському Домі я почула фразу, яка мене досі вражає: «Я завжди знала, що війна це страшно, але ніколи не думала, що під час війни може бути стільки любові». Як вам здається, мистецтво — це акт любові, розпачу, осмислення тощо? Які ваші думки з цього приводу? 

Як на мене, мистецтво може бути й актом любові, й розпачу, й осмислення, все залежить від самого митця і його ідеї. Мистецтво має величезний вплив на свідомість суспільства. Питання лише в тому, яке це мистецтво. Воно може відроджувати або руйнувати, може вносити гармонію чи дисгармонію, може викликати любов, а може й страх. Але високе мистецтво – це акт об’єднання двох світів, Вищого і земного, коли відбувається проявлення невидимих тонких енергій у земних формах. Полотно, фарби, пензлі — земні, але ідея, втілена на полотні, вже від Вищого Світу. 

Бути жінкою в Україні 2024 — це

Невтомно робити три основні речі:

Щодня робити свідомий вибір за майбутнє України. Під час війни жінка може жити в Україні, а може вимушено тимчасово жити за кордоном, питання в тому, де вона обирає по закінченню війни майбутнє для себе і своєї сім’ї. І як би складно не було, але вона обирає життя на Батьківщині, тут жити, ростити наступні покоління, відбудовувати, розвивати майбутнє нації.

Бути тилом — бути сенсом для чоловіків, для наших воїнів (боротися, перемагати, повертатися живими) і бути їхнім відродженням (після жахіть війни).

Трансформувати свою свідомість від ненависті до любові. І цим жінка наповнюватиме все і всіх навкруги себе, наскільки їй вистачить сил. Бо я вірю, що Нова Україна має народжуватись в Любові!