Війна змусила мене настільки повірити у себе, що я припинила намагатися грати у чужу гру — і раптом змінилося все: засновниця та СЕО компанії White Dental Group Олена Полікарчик про пошуки кращої версії себе

Засновниця та СЕО компанії White Dental Group Олена Полікарчик відома в Україні своїми аналітичними колонками, в яких йшлося про бізнес-проблеми. Але особистість Олени нібито перебувала за лаштунками. На Womo.ua, коли надають слово, ніколи не скорочують обсяги розмови. Це принципова позиція, бо кожний наступний крок жінки до успіху не був би можливим без попереднього. Олена Полікарчик після 24 лютого 2022 року не просто крокувала власним шляхом, вона своїми діями прокладала справжній хайвей усій стоматологічній спільноті по обидва боки кордону. Чи багато хто рятував з-під обстрілів власних клієнтів? Полікарчик рятувала. Чи багато хто наважився на спілкування із заступником міністра охорони здоров’я іншої країни, аби українські медики працювали за фахом без верифікації диплома, а не мили підлогу? Полікарчик наважилась. А у багатьох вистачило сміливості так поговорити зі швейцарським партнером, щоб отримати кілька разів поспіль допомогу на декілька мільйонів євро? Пані Олена і тут не спасувала. Усі ці дії привели до створення унікального благодійного фонду Dental Help UA, в якому наші захисники отримують безкоштовну стоматологічну допомогу. Але чого такі досягнення коштували на особистісному рівні, як змінилося життя Олени, її команди та родини?

Тоді на мені фактично з’єднались два потоки: контакти за кордоном та люди в Україні, які потребують  даху над головою. І моє ключове завдання тоді полягало в тому, щоб зводити одних з іншими.

Коли війна втрутилась у ваше життя та змінила його мирний перебіг?

Я хочу зізнатися, що сприймати війну по-справжньому почала лише у 2022 році. У 2014-му ми працювали по всій Україні, і клієнти компанії були і у Криму, і у Донецьку, і у Луганську. Багато моїх партнерів втратили все і змушені були починати спочатку у нових країнах та містах України. Сьогодні я розумію, що могла і повинна була їм допомагати більше. Хоча публічно я ніколи не толерувала позицію “яка різниця”. Пригадую випадок, як я майже заїхала в обличчя одному відомому донецькому стоматологу, який під час великого міжнародного конгресу переконував усіх, що Україна “сама винна”. Допоміг колега-стоматолог з Києва, який зробив це за мене.

Я до 2014 року співпрацювала з міжнародною компанією, яка мала офіс у росії. Тоді ми насамперед домоглися того, щоб наше підпорядкування з москви перенесли до європейського офісу. І від 2014-го ноги моєї там не було.

24 лютого 2022 року я перебувала за кордоном, бо живу на дві країни — Україну та Францію. Моїй донечці на той період було лише два рочки, ми виїхали за тиждень до вторгнення, бо у мене було недобре передчуття.

Ще напередодні ми як компанія, розуміючи, що вторгнення може початися, розробили декілька бізнес-сценаріїв на різні випадки. І коли о четвертій ранку до мене зателефонувала операційна директорка та повідомила про початок війни, усі сценарії кудись зникли… Тієї миті у мене виникла емоційна паралель особистого характеру. За два роки до цього померла моя молодша сестричка, і цю новину я отримала також телефоном у Франції. «Помирає моя країна», — тоді так подумалось мені, і полилися сльози. А моя колега намагалася почути від мене, який план ми використовуємо…

Зараз я розумію, наскільки ми були наївними, коли складали плани про матеріальне, про якісь економічні рішення. Про ці всі стратегії ти забуваєш тоді, коли опиняєшся в епіцентрі ситуації. У ту мить ти думаєш тільки про одне — чи у безпеці свої. Йдеться про безпеку першого та другого ближнього кола — рідні та колеги. Моя родина перебувала зі мною у Франції. А ось працівники моєї компанії опинилися під обстрілами…

Які рішення на межі фолу вам довелося ухвалювати?

На території України у компанії працюють 65 осіб. Одразу постало питання про їхню евакуацію з родинами. Наші фахівці працювали у Києві, Харкові, Одесі, і ці міста були одночасно під обстрілами. 25 лютого львівський офіс у повному складі вийшов на роботу, і ми почали просто продзвонювати працівників за переліком та шукати автомобілі з житлом. Хтось знаходив сам варіанти, комусь допомагали ми… Одночасно команда у львівському офісі придбала надувні матраци та найбільш необхідне, бо колеги, які до нас прибували, були одягнені не по погоді, не мали із собою потрібних речей.

Коли всі наші працівники евакуювались, постало інше запитання: як допомогти нашим клієнтам-стоматологам? Адже WHITE Dental Group — компанія-дистриб’ютор, що пропонує саме клінікам продукти та рішення від провідних світових виробників.

Харків, який руйнували вщент, для нашого бізнесу був дуже потужним регіоном, адже приблизно 25% обігу припадали на цей ринок. Там мешкало багато наших клієнтів-стоматологів. У львівському офісі ми облаштували штаб, щоб стоматологи могли до нас звернутися. Ми допомагали їм з пошуком квартир у Львові та за кордоном. Нам у цьому сприяли швейцарські партнери-виробники стоматологічного обладнання, які мають у різних регіонах власну мережу дистриб’юторів. З багатьма керівниками я знайома особисто, тому Польща, Естонія, Італія, Чехія, Ізраїль активно долучилися до надання допомоги. У розмові вони так і казали: «Давайте нам запити, а ми дивимося, як та чим ми можемо вам допомогти». І почались дива. У людей, які виїжджали, була одна проблема: вони не знали, куди їхати. Тоді на мені фактично з’єднались два потоки: контакти за кордоном та люди в Україні, які потребують даху над головою. І моє ключове завдання тоді полягало в тому, щоб зводити одних з іншими. Я телефонувала та запитувала: «Ти в якому напрямку зараз їдеш? До Польщі? О’кей, там є зараз варіант». А хто не знав, куди їхати, чув від мене: «Їдь туди й туди, там знайдеться місце».

Наймовірна історія відбулася у Литві. Наш колега-стоматолог мав паралельний бізнес — кемпінг у лісі. Дерев’яні будиночки  були обладнані усіма побутовими зручностями — водою, кондиціонерами. Ми з ним були на контакті ввесь час від 24 лютого 2022 року, і він каже: «Олено, даю базу. Там 50 людей може поселитись». Моя команда організувала автобус, і стоматологи із своїми родинами з Харкова попрямували до Литви. Серед них було декілька клієнтів, з якими у нас на початок вторгнення були навіть натягнуті стосунки. Але я розуміла, що, наприклад, у родині одного з них троє дітей, яким потрібна допомога. Тож у Литві приблизно три місяці проживало 50 стоматологів із сім’ями, і цей литовський колега повністю підтримував їх: надавав безкоштовно проживання, купував їжу та все необхідне. Кожен з евакуйованих уже по-іншому побудував своє життя, але у той період наш дзвінок був критично важливим для того, щоб зібратися самим та ще зібрати навколо себе інших людей, щоб сісти у цей автобус та приїхати у ту точку, де на них чекали. Ці спогади про ті перші етапи дуже сильні.

Мені всі казали: «Олено, не дуже розумний вчинок, бо всі, навпаки, під будь-яким приводом утримують своїх працівників та не дають їм евакуюватись за кордон, бо це їхні прибутки. А ти гроші роздаєш за те, що вони виїжджають».

Які бізнес-рішення тоді ухвалювали щодо роботи компанії?

Вже 24 лютого першим бізнес-рішенням було виплатити зарплату за лютий і аванс за березень. Я дуже турбувалась, що банки не працюватимуть і люди можуть залишитися без грошей. Тому, поки банки працювали, ми того ж дня перерахували кошти фактично за два місяці.

Щодо інших рішень, то у перші дні нам довелося закрити київський склад та залишити все, що там було. Адже ми вирішили не ризикувати життями своїх співробітників і не вивозити товар. Київщина була окупована, і ми вже змирились з думкою, що пропаде товару на 20 мільйонів гривень. Але життя цінніше.

Після евакуації своїх працівників першим гострим питанням було, як забезпечити їх грошима для подальшого існування. Бізнес зупинився на початковому етапі вторгнення, нічого не працювало. Це було настільки сильне відчуття самозбереження себе та своїх, що я вирішила забути про всі правила поведінки, скромність, “мені незручно”. Я зателефонувала своєму швейцарському партнеру і сказала, що мені потрібні гроші на наступні три місяці, аби підтримати людей. Я їм не дала навіть шансу на відповідь «ні», настільки все це було емоційно. І вони дали гроші, щоб сплачувати зарплату всім моїм працівникам. Хто б де не перебував! Усім — і тим, хто був вдома, але не працював, і тим, хто виїхав за кордон. Я пам’ятаю свої почуття у цей момент. Я була настільки впевнена у правильності свого рішення, що ця внутрішня сила прибрала усі сумніви і мені було не страшно просити гроші. Таке враження, що ти все життя просиш гроші, а не робиш це вперше. І головне — протягом всього періоду війни не було жодної зупинки з виплатами. Окрім того, співробітники (а це зазвичай дівчата з маленькими дітьми), які виїжджали за кордон, отримували додатково по тисячі євро, бо у березні 2022 року ще не було нічого відомо про допомогу — про її розмір, про умови фінансування житла. Мені всі казали: «Олено, не дуже розумний вчинок, бо всі, навпаки, під будь-яким приводом утримують своїх працівників та не дають їм евакуюватись за кордон, бо це їхні прибутки. А ти гроші роздаєш за те, що вони виїжджають за кордон». Але я я так розмірковувала: «Як почувається мама, що понад усе хвилюється за свою дитину і не знає, що їй робити. Так у неї хоча б гроші є!»

Зараз, відповідаючи на ваше запитання, я аналізую свої відчуття у той час. Всі речі та всі рішення були дуже хаотичними. Про доходи, продажі, прорахунок на якесь майбутнє взагалі не думала. Я тоді розуміла, що мені потрібні гроші для людей, і у мене, слава Богу, було у кого їх попросити. Ми розуміли: «Ага, гроші для людей є! Все, це питання закрите. Наступне питання — клієнти».

Щодо роботи, то простій тривав не більше трьох тижнів. На 24 лютого 2022 року у нас була величезна заборгованість від клієнтів по всій Україні. У мирний час ми віддавали товар на умовах після оплати. Але від початку вторгнення ми ухвалили рішення певний період не телефонувати та не турбувати клієнтів у тих регіонах, де відбуваються масові обстріли.

Відновивши роботу, ми, безперечно, сфокусувалися більше на заході України. Наші торговельні агенти мали свою зарплату незалежно від результатів. Але у нас дуже ініціативні люди, тому, крім своїх регіонів, вони підхоплювали й інші, звідки наші представники виїхали за кордон, а клієнти-стоматологи продовжували працювати.

Нашу першу офлайн-зустріч з клієнтами у липні 2022 року ми так і назвали — День обіймів.

Які активності ви впровадили для врятованих фахівців?

Ми відновили нашу практику проведення вебінарів для клієнтів на різні теми. Вперше цей формат застосували під час епідемії коронавірусу. Ми розуміли, що роботи зараз майже немає. Люди невідомо де та як сидять, і їх треба відволікати від негативних думок. До вебінарів залучали найкращих спікерів. Рената Дельпорте, наприклад, розповідала, як зберегти останні сили. Було багато запрошених психологів. Але ми вирішили використати цей час і для фахового зростання стоматологів. Самі лікарі читали лекції за стоматологічною тематикою колегам, ділились досвідом. Ми пропонували бути спікерами тим, хто поки що припинив свою роботу, аби гонорари за виступи були  додатковим доходом у той час, поки їх клініки зачинені. Таким чином ми допомагали обом сторонам цих вебінарів: слухачі могли відволікатися та поглибити професійні знання, а лектори — отримувати додатковий дохід у складний час.

У нас було дуже багато підтримувальних активностей для клієнтів. Це були цілі серії протягом 2022 року. Навіть коли тривали багатоденні блекаути, ми не зупинялись та брали на себе підтримку наших клієнтів в тому, щоб вони збирались, дивились, продовжувати працювати та навколо себе єднати людей. Ніколи не забуду нашу першу офлайн-зустріч з клієнтами у липні 2022 року. Ми її так і назвали — День обіймів. Розумієте, мої клієнти — це стоматологи, які у переважній більшості є власниками клінік. Кожен з них має колектив. І наша команда розуміла: ми підтримуємо власника, а він підтримує своє коло співробітників. Цю місію з підтримки спільноти, їхньої стійкості у різних форматах ми намацали хаотично, але потім вона набула системності. І досі цю місію ми виконуємо у різних компаніях, у різних програмах, коли працюємо на підтримку стоматологічної спільноти. Але вже на третьому році війни лікарі і досі згадують саме ті перші вебінари. «Якщо ви працюєте, то і у нас сили з’являються», — потім казали вони.

Від липня 2022 року ми регулярно випускаємо серії патріотичних листівок, наклейок, футболок, які мають на меті додати емоційної підтримки нашим клієнтам, а отже, їхнім пацієнтам. Робити, що можеш, там, де ти є, стало нашим слоганом у перші тижні війни, і ми заразили цим своїх клієнтів. Тепер цей мерч використовуємо для збору різних донатів у нашій стоматологічній спільноті.

Позаду два роки повномасштабного вторгнення. Ви задоволені отриманим фінансовим результатом — витрати на підтримку колективу та клієнтів виправдали себе?

Перші хаотичні рішення були дуже корисними, тому що ми достукалися і з’єдналися з нашими клієнтами на трохи іншому рівні. Всі ці рішення вже найближчим часом дали та продовжують давати високі результати – і відповідно були правильними. За фінансовими показниками 2022 року ми не повернулись до показників 2021 року, але у 2023 ми вже закінчили рік з позитивним результатом — за рахунок взаємності. Ми дуже  наростили клієнтську базу за цей період, і цей процес лише набирає обертів. Частину клієнтів ми втратили в Україні, бо вони виїхали за кордон. Але фахівці не перестали працювати, тому користуються нашими продуктами. У 2024 році ми добре почуваємось, бо маємо високий рівень довіри клієнтів. А це є ключовим результатом, бо за ним йде і фінансовий результат.

Із закордонними партнерами на початках говорила майже криком. Вони знали, що я так ніколи не поводилась, бо ми співпрацюємо роками. Але саме ці емоції мені допомогли багато в чому — партнери відчули розмах трагедії та надавали ту підтримку, про яку я просила.

Які зміни ви помітили особисто у собі?

Перші три місяці я була не просто «дуже емоційною», мне аж зашкалювало. На сильний стрес я реагую гіперактивністю. Місяці два я практично не спала та й зараз маю великі проблеми зі сном. Щодня звинувачувала себе (та й далі), що роблю недостатньо.  З закордонними партнерами на початках говорила майже криком. Вони знали, що я так ніколи не поводилась, бо ми співпрацюємо роками.  Але саме ці емоції мені допомогли багато в чому – партнери відчули розмах трагедії та надавали ту підтримку, про яку я просила. Отримавши її, я зрозуміла, що тепер дійсно можу все. Тепер, правда, роблю це значно спокійніше – істерику більше не розуміють, треба аргументувати, переконувати.

Дійсно вражало, коли люди телефонували та казали: «Ми пам’ятаємо, ми знаємо, що вам заборгували», — і через рік клієнти закривали не просто весь борг, а ще й замовляли нову партію.

Ви не турбували боржників перші місяці вторгнення. А як складались ваші відносини далі, адже це вже питання ділової порядності українських підприємців перед закордонними бізнесменами.

Це дуже цікаве питання. Я погоджуюсь, що повернення боргів, а не прикриття війною є вагомою складовою обличчя ділової України. Але у нас просто бомбезні клієнти та справжні партнери. Лише близько 10% від загального боргу залишилося. І ми розуміємо, що цей борг нам не повернуть. Але дійсно вражало, коли люди телефонували та казали: «Ми пам’ятаємо, ми знаємо, що вам заборгували» — і через рік клієнти закривали не просто весь борг, а ще й замовляли нову партію. Були такі, хто роботу не відновив, але повертав продукцію. І це теж було важливо для нас.

 

З клієнтами в Україні — зрозуміло. Чи призвели ваші активності до більшого єднання вашої компанії із закордонними партнерами, адже для них обличчя українського бізнесу є вашим обличчям?

Я для себе це визначила як одне з пріоритетних завдань: показати, які українці круті. І головне, що ми не жертви і не потребуємо подачок та шкодування. Так, ми для своїх партнерів почали раз на рік знімати відео про те, як ми тут живемо, як працюємо, які долаємо виклики… Тільки що була повітряна тривога, але за пару хвилин люди посміхаються. Для нас дуже важливо, аби вони нашу роботу побачили на власні очі.

І коли ми зняли це відео та надіслали всім нашим партнерам, то відгук був шаленим.  Наш основний партнер, в якого близько 4 тисяч працівників по  всьому світі, поставив його на своєму порталі. І дуже багато людей з різних країн мені потім писали, що захоплюються нами і хочуть підтримати нас у всьому. І вони дійсно доєднались до нас – у рамках благодійного фонду Dental Help UA, про який ми зняли сюжет у 2023 році.

А у 2024-му ми готуємо новий ролик, тому що контекст змінюється. Наша ціль -показати людей, які вірять у свою країну та попри все жартують, одружуються, відкривають нові бізнеси, ходять в кіно та водять дітей у садочки. Хочеться показати не трагічність, ні. А ось цю жагу до життя. І його красу серед руйнівної сили війни. Будемо співати на камеру) Чого хочемо взамін? Щоб про нас не забували. Поясню свою думку. Останнім часом я почала відчувати, що нас уникають через небажання проживати наші травми знову і знову. Тому ми будемо говорити так, щоб нас чули і щоб продовжували допомагати – але через позитивну емоцію.

Я дистриб’ютор швейцарської компанії лише в Україні, тому передала красиво своїх клієнтів дистриб’юторам, які працюють в інших країнах. Аби ви знали, як вони були мені за це вдячні.

Багато ваших клієнтів-стоматологів виїхали за кордон. Ви їх втратили, бо вони почали робити замовлення у дистриб’юторів країни перебування, чи це ваша компанія розширила географію?

Я є дистриб’ютором швейцарської компанії лише в Україні, тому передала красиво своїх клієнтів дистриб’юторам, які працюють в інших країнах. Аби ви знали, як вони були мені за це вдячні! А ще більше слів подяки я почула, коли одна з моїх працівниць влаштувалась до головного офісу компанії в країні свого перебування.  І мені колега каже: «Боже, ну така розумна та креативна! Де така фахівчиня була раніше?».  І я усвідомлюю, що ця українка вже з-за кордону не повернеться, бо вже успішно працює там понад два роки. Якщо виникнуть певні труднощі, то її підтримають там, бо вона є висококласною спеціалісткою. Іншим дистриб’юторам пощастило, а ми зазнали втрат.

Які є кадрові втрати у компанії через релокацію співробітників за кордон?

Ми нещодавно порахували. Після релокації більша частина працівників якийсь період працювала на відстані. Я нормально до цього ставилась, бо такий формат на поточну діяльність та на якість не впливала жодним чином. Але потім деякі співробітники прийняли рішення починати нове життя та влаштовуватися на роботу на місці. Відповідно ми загубили близько 40% працівників у 2022 році. Через це у 23-му — довелось відбудовувати структуру і шукати людей, бо ми втратили ключових посадовців.  Керівник продажу опинився в Канаді, керівниця відділу маркетингу — у Польщі.

Наскільки коректно відбувся процес прощання?

Це залежить від того, коли люди виїжджали. Хто виїздив у перші дні війни, з тими ми зберегли прекрасні стосунки, бо процес звільнення був сповнений взаємної поваги.  Зараз ситуація геть протилежна. Дуже негарно вчиняють чоловіки.  Буквально минулого місяця один з торговельних представників просто в один день зателефонував та сказав: «Я в Польщі, і я звільняюсь», — без попередження. Хоча можна було все зробити делікатно: передати своїх клієнтів в Україні іншим фахівцям, отримати рекомендації та навіть працевлаштуватись до польської філії. Працювати віддалено він не може, бо  він відвідує клієнтів за своїми посадовими обов’язками. Це його робота. А по факту він втік, залишивши нам розгрібати купу проблем. Серед них і борги його клієнтів, які не розрахувалися.

 

Пошуки чоловіків-комплектувальників на склад, вантажників, водіїв були довгими… Ми для себе розв’язали це питання, прийнявши на роботу жінок. У нас дрібна продукція, тобто дівчата важкі коробки не тягають.

Ви швидко закрили вакансії? І чи можете  говорити про кризу на ринку праці у вашому сегменті?

Основний офіс і склад в нас знаходяться у Львові, а не в Києві. І нам було дуже  важко з закриттям  вакансій «синіх комірців». Пошуки чоловіків-комплектувальників на склад, вантажників, водіїв були довгими. Як з’ясувалось, Львів далеко від місця боїв, але чоловіки повиїжджали. Ті, хто залишився, питають про бронь або почали висувати вимоги щодо неофіційного працевлаштування, щоб інформація про нього не потрапила до військкомату. І ми для себе розв’язали це питання, прийнявши на роботу жінок. У нас дрібна продукція, тобто дівчата важкі коробки не тягають. Багато жінок вміють кермувати – і це теж нам було на руку.

Якщо говорити про управлінські посади, то ми жодної кадрової кризи не відчули. Ми швидко знайшли дуже класних фахівців, про яких не знали лише тому, що вони працювали у рідних містах. Зараз люди стали дуже мобільними. У Львові багато втікачів від війни, які працювали у Кривому Розі, Донецьку, Харкові, Херсоні, Одесі, Запоріжжі – у містах з великою промисловістю. За типом мислення, за підходами до роботи це зовсім інші люди, і я думаю, що якби не війна, то вони навряд чи опинились на Західній Україні. Їх якість та стиль роботи мені подобаються, бо це додало команді дуже сильного поштовху. Адже до стилю ведення бізнесу киян, львів’ян додався ще один. І оскільки це розмаїття має позитивний вплив на роботу компанії, то я волію розширювати команду, беручи на роботу людей з різних регіонів.  І у рекрутерів навіть стоїть така задача.

У кінці 2023 року ми завдяки новому співробітнику з Донеччини приділили знову ж таки увагу цінностям. У компанії є місія. Але в чому наша цінність не для галочки чи написання на стіні?  Ми напевно місяці три працювали над тим, щоб сформулювати наші цінності.  Вони не дуже змінились за змістом, але були детальніше сформульовані.  І тепер на першому місці при відборі працівників є і ціннісний підхід, а не лише професіоналізм.

Оплата праці у 2024 році розділила бізнес-спільноту навпіл: одні відмовляються підвищувати зарплату після її скорочення у 2022 році та байдуже ставляться до процесу звільнення працівників, інші – прагнуть, аби їх співробітники залишались у компанії і тому підвищують зарплату та повертають соцпакети та шкалу заохочень.

Ми є українською компанією, і я вирішила, що працюю виключно «у білу».  Наші конкуренти працюють по-різному,  але у 2022 році працівники White отримували білі заробітні плати. І це дуже важливо, бо є їх захистом, адже у їх житті можуть статись такі моменти, що вони потребуватимуть соціальних виплат від держави, які залежать від офіційних доходів. У 2024 році середня заробітна плата в компанії складає 40 тисяч гривень. У 2022 та 2023 роках всі отримали 13-ту зарплату. І, звичайно, з 2022 року розмір всіх зарплат зріс в середньому на 30%.

Я сама ініціювала тему працевлаштування не лише  українських стоматологів, а взагалі всіх українських медпрацівників у Франції без верифікації диплома, тобто без перескладання профільних іспитів іноземною мовою.

Як вам вдалось отримати від уряду Франції дозвіл для стоматологічних працівників без тривалого підтвердження диплома про освіту?

Після евакуації за кордон наших клієнтів-стоматологів з їх родинами другим кроком був пошук роботи для них. Ми дуже тісно співпрацювали з польським дистриб’ютором, який рекомендував українських фахівців своїм клієнтам, використовуючи власні інформаційні ресурси. І нам багато кого вдалось влаштувати у цій країні. Цей проєкт вийшов дуже класним завдяки високій ефективності. Але як тільки ми запустили цю інформаційну кампанію у Польщі, у нас почали цікавитися щодо інших країн. А оскільки я живу у Франції, то, звичайно, мене почали розпитувати про умови влаштування тут.

У мене є подруга в Парижі — відома українська письменниця Ірена Карпа. І вона запросила мене на форум бізнесменів на підтримку українців. Там було 10 столиків, і за кожним сиділа одна українка, яка іншим презентує Україну та нашу позицію з усіх питань, які їх цікавили. Я попросила Ірену посадити мене поруч з тим, хто має відношення до медицини. Так я опинилася за столиком поруч з чоловіком, який був заступником міністра охорони здоров’я Франції та відповідав за певний комітет, який займався питаннями медичної допомоги Україні. А ще на тій зустрічі за нашим столом сиділа жінка, яка керувала системою будинків для людей похилого віку по всій країні. Мій посил до цих посадовців був таким: у Франції є велика потреба у медичних працівниках, тому що їх кількість у системі навчання регламентована. І на певному етапі держава прорахувалась з потребами медичної системи — тому виник гострий дефіцит кадрів. І тепер, щоб виправити ситуацію, всім доведеться чекати ще 5-6 років, поки підросте хоча б молодший медичний персонал, я вже не кажу про лікарів. Бо поки лікар стане лікарем, мине не один рік.  А у системі будинків для людей похилого віку брак кадрів є катастрофічним. І я сама ініціювала тему працевлаштування не лише  українських стоматологів, а взагалі всіх українських медпрацівників у Франції без верифікації диплома, тобто без перескладання профільних іспитів іноземною мовою. Ми ж усі усвідомлюємо, що мало хто володіє таким академічним рівнем французької, аби скласти нею іспит. А так у Франції з’явиться можливість швидко закрити нагальні потреби медицини, бо медсестрами є саме жінки, які виїхали за кордон. Мені тоді дали візитівки та попросили все викласти в електронному листі. Я так і зробила. І після цієї зустрічі буквально через два тижні, у квітні 2022 року, вийшов документ Міністерства охорони здоров’я за підписом міністра, в якому  медсестрам дозволили працювати без жодних обмежень. Лікарям також дозволили працювати, але виключно як найманим працівникам у медичних та навчальних установах, бо для приватної практики треба все ж таки отримати ліцензію та сертифікат про володіння мовою на академічному рівні.  Спочатку цей дозвіл тривав до кінця року, але потім він був подовжений.

Ви можете пишатись собою….

Коли я прочитала вперше цей документ, то не повірила своїм очам. Я дивилась на наказ і розуміла, що реально вплинула на те, що він з’явився. Здавалося б, де я, а де міністр охорони здоров’я Франції! А ще мені керівниця системи будинків для стареньких надала контакти  людини, яка відповідає за пошук фахівців для цих закладів, щоб медсестри звертались до неї напряму для працевлаштування. За два роки співпраці вони дуже задоволені нашими фахівцями, рівнем їх підготовки, небайдужості та працьовитості. У Франції на наших працівників моляться, бо українці — європейці за культурою, за релігією, за вихованням, за швидкістю інтеграції у суспільство та вивчення мови.  І цей фідбек я отримую саме від цієї жінки, яка відповідає за працевлаштування.

Було й багато хейту за те, що своїми діями вчиняю не патріотично і стимулюю еміграцію, що своїми руками спонукаю найкращих виїжджати.

Якою була реакція медичної спільноти на такий дозвіл уряду Франції?

Після того, як ми опублікували інформацію про можливість працевлаштування на Facebook, на мене посипались тисячі запитів у приват. Писали не лише лікарі, але й інші фахівці, як знайти роботу у Франції. «Ну, ти на прийняття документа для медпрацівників вплинула, вплинь і для інших фахівців». Серед запитів було і про те, куди звертатись, аби аналогічний документ в той період часу можна прийняти і в інших країнах. Але було й багато хейту – за те, що своїми діями поступаю не патріотично і стимулюю еміграцію, що своїми руками спонукаю найкращих виїжджати. Хоча моя інтентція була зовсім в іншому – мені хотілося допомогти тим, хто вимушено опинився у Франції працювати за спеціальністю, а не виживати, прибираючи в офісах чи миючи посуд в ресторанах. Мені дуже важливо, щоб українці закордоном асоціювались не з дешевою робочою силою, а з крутими висококваліфікованими спеціалістами, за яких треба ще й позмагатись.

Важливо говорити не лише про травми, а й про такий дуже соціальний момент: коли ти повернувся з пекла і тобі хочеться мати у цьому житті точки опори

На якому етапі виникла ідея відкриття фонду Dental Help UA? Як ви обирали партнерів та тих, кому надавати допомогу?

Наш фонд є екосистемою. Ми її тепер так і називаємо. Ідея виникла тоді, коли я думала: що я ще можу зробити? І я навіть не можу сказати, чи я щось прочитала, чи воно просто сиділо в голові, але думки були такі: «Ти не можеш збирати кошти на зброю, на дрони, на амуніцію. Але ти вмієш робити стоматологію. Ти розумієш, що стоматологія дуже важлива». Хлопці воюють, але який може бути догляд за зубами в окопі? Дуже багато випадків травм, коли щелепно-лицеві хірурги збирають по фрагментах людині обличчя. Полонені повертаються після багаторічних тортур без зубів. І тут важливо говорити не лише про травми, ми говоримо про такий дуже соціальний момент, коли ти повернувся з пекла, і тобі хочеться мати у цьому житті точки опори.

Я пригадую, коли під час повернення хтось просив звільнених посміхнутись на камеру. У нас є чим посміхатись, але немає приводів. А у них був великий привід, а не було чим. І наша роль зараз повернути їм гарну здорову посмішку.

Ми створили платформу, на якій стоматологічна клініка може зареєструватись, заповнити заявку та сказати, що хоче безкоштовно лікувати військових.

У чому полягає екосистемність вашого фонду?

У нас є контакти з різними партнерами за кордоном, які надають імпланти та всі компоненти до них швейцарського виробника номер один у світі. Вартість встановлення одного такого імпланта в клініці коштує близько тисячі доларів. А з іншого боку, є стоматологічні клініки в Україні, які теж хочуть допомагати нашим захисникам та захисницям. І я розумію, що ми маємо змогу їх об’єднати у єдину екосистему. І ми фактично створили платформу,  на якій стоматологічна клініка може зареєструватись, заповнити заявку та сказати, що хоче безкоштовно лікувати військових. З іншого боку, ми почали звертатися на початкових етапах до військових госпіталів та командирів бригад, аби вони знали про нашу  ініціативу та направляли хлопців, які потребують лікування. Такі військовослужбовці теж заповнювали заявку, і наша роль полягала в тому, що ми об’єднували цих пацієнтів з клініками. Паралельно ми ще створювали географічні ареали клінік, щоб було зручно. Наприклад, з’являвся хлопець. І ми розуміли, що в його випадку потрібні додаткові рентгенівські знімки, і ми направляли інформацію про цього пацієнта в чат до клінік в тій місцевості, де цей хлопець перебуває. Коли клініка відгукувалась та називала прізвище фахівця, то зазначеному лікарю надавали всі необхідні матеріали та інструменти для лікування цього пацієнта. Тобто стоматолог лікував безкоштовно, і це був його благодійний внесок. Ось так працює ця екосистема, яка з’явилася дуже випадково.

І мені кажуть: «Ти знаєш, це непогана ідея. Скільки тобі треба?». А я ж не придумала, скільки мені потрібно. І в голові у ту мить крутилося слово «мільйон». І я сказала: «Дайте на мільйон євро!»

Як вам вдалось вмовити виробника №1 у світі надати безкоштовно дорогі зубні імпланти у таких промислових обсягах?

У березні 2022 року після початку вторгнення я вперше поїхала на зустріч зі своїми швейцарськими партнерами безпосередньо в офіс. Ми зустрілися у ресторані. Я до цього просила гроші для зарплат та підтримки працівників. І я не виходила тоді з емоційного жаху першого місяця пекла. І тут я бачу своїх партнерів – трьох ключових керівників – радісних, щасливих. Для всіх цей ресторан у Швейцарії  був гарним містечком для спілкування, для отримання насолоди від страв та напоїв. І мене це так сильно тригернуло! Я тоді подумала, якщо прямо зараз я всю свою злість кудись не трансформую, то не зможу з ними просто працювати. І промайнула  думка: «Треба в них щось попросити ще». Ось настільки гострим було прагнення внутрішньої справедливості! І тут під час розмов хтось згадує Росію, і я зриваюся на емоції та кажу: «Ну, хоч щось зробіть! Ну, може дайте нам безкоштовних імплантів, щоб ми хоч хлопців імплантували». І мені кажуть: «Заспокойся, не турбуйся. Ти знаєш, це непогана ідея. Скільки тобі треба?». А я ж не придумала, скільки мені потрібно. І в голові у ту мить крутилося слово «мільйон». І я сказала: «Дайте на мільйон євро!». І мій партнер щось собі там в голові порахував та  каже: «Добре!». Я сказала йому, що не жартую, а він, в свою чергу уточнив, що розуміє це. Я всім дуже вдячна за швидке вирішення всіх питань. І тоді одразу ініціативна група тих же ж дівчат, які працювали у компанії та спочатку розселювали родини лікарів, а потім шукали їм роботу, забезпечували вебінарами, цією ж робочою групою перейшла фактично в Dental Help UA. Завжди фонд був додатковою до основної роботи наших співробітників. Вони працювали безкоштовно і допомагали створити зручний сайт, на якому можна, з однієї сторони, пацієнтам розмістити інформацію, а з іншої — лікарям заповнити заявку. А далі вони почали створювати повідомлення, просувати інформацію соціальними мережами, комунікувати з військовими, з лікарями … І якщо на початку ще вдавалось їм поєднувати цю роботу з основною, то з часом вони остаточно стали займатись фондом, як основним проєктом.

У багатьох випадках наші партнери-стоматологи працюють одночасно із щелепно-лицевими хірургами, які узгоджують свої дії при лікуванні.

Ви отримали підтримку від стоматологів, яких рятували?

Для мене дуже важливим є момент, що ті лікарі, яким ми допомагали у лютому-березні виїхати, а у квітні – отримати роботу, поки створювався фонд, вже влітку 2022 року так активно реєструвались на Dental Help UA, що в нас почалися труднощі з пошуком для них такої величезної кількості пацієнтів.

Наші дівчата не підіймали голів – і ми отримали новий челендж. Військовий телефонує, йому треба відповісти, заповнити для нього заяву, відповісти на питання, знайти лікаря, записати хлопця до нього, потім лікар замовляє різні імпланти, потім йому треба замовити додаткові компоненти. У деяких випадках супровід одного пацієнта тривав три місяці! Ми отримували 200-250 нових заявок на місяць до тих, які тягнулись…. Станом на сьогодні близько 1500 військових отримали лікування та завершили його. Пізніше я дізналась, що у США в моїх швейцарських партнерів є подібний фонд, який працює з малозабезпеченими, а  не з військовими. Так вони  надають допомогу на рік лише 40 особам. І ми півтори тисячі за півтора року! А скільки ще у процесі лікування!

Через такі навантаження минулого року ми зупинили на два місяці приймання нових заявок, тому що ми не могли розвантажитись з тією кількістю звернень, яка була. Бо після звільнень полонених, ми одразу підхопили багатьох з них.

Зараз дві людини працюють у фонді на постійній основі. Тобто ми взяли все-таки людей, які отримують зарплату, бо вже стало неможливо поєднувати з роботою у компанії. Одна людина працює з військовими, а друга — з лікарями. Ще ми змінили критерії, кому ми надаємо допомогу, бо чинні військовослужбовці не мають змоги повністю вилікуватись через багатоетапність імплантації. Коли до лікарів потрапляє військовий, як правило, — це людина, в якої зуби та щелепа у дуже-дуже поганому стані. У багатьох погано було і до війни, але під час війни, через стрес та відсутність гігієни, ситуація критична. І вони недолікованими повертались на фронт, а це вже небезпечно. Тому зараз ми  надаємо допомогу ветеранам, які мають час повністю пройти лікування та почати життя з функціональною та естетичною посмішкою. У багатьох випадках наші партнери-стоматологи працюють одночасно з щелепно-лицевими хірургами, які узгоджують свої дії при лікуванні.

Чи вистачає вам лікарів?

Цього року в нас стратегія — залучити якомога більшу кількість стоматологічних клінік до нашого проєкту. Ми активно популяризуємо участь у Dental Help UA серед лікарів.

Коли ми використали імпланти з першого мільйона євро, то нам  погодили другий мільйон. Але темпи ухвалення рішення стали довшими, і, коли я це відчула, то почала розмову про другий мільйон, коли ми ще мали запаси з першого.

Чи не скорочується допомога ваших партнерів з імплантами, матеріалами та інструментами на третьому році повномасштабного вторгнення?

Коли ми використали  імпланти з першого мільйона євро, то нам  погодили другий мільйон. Але темпи прийняття рішення стали довшими, і, коли я це відчула, то почала розмову про другий мільйон, коли ми ще мали запаси з першого. Але така система дозволила нам не припиняти роботу. Ми знімали відео для наших партнерів, показували їм діяльність фонду, людей з усмішками, кому вони реально допомагають. Там хлопці були в кадрі без ніг, без рук. Але вони вже посміхались! Такі емоційні відео нікого не лишають байдужим.  Ну, і я вже зараз працюю над тим, щоб мати домовленості одразу на три роки, розуміючи, що закінчується війна чи не закінчується, а ця потреба нікуди не зникне. І от зараз на етапі підготовки до наступних переговорів ми теж знімаємо контент, щоб підсилити мої слова.

Страшно було просити другий мільйон?

Коли попросив перший мільйон, то вже другий не страшно.

Є нові вектори, які ви бачите у роботі фонду?

Ми бачимо ще два нові вектори. Перший — співпраця з європейськими лікарями, які зараз готові приїжджати та допомагати.  Йдеться про щелепно-лицевих хірургів, які разом зі стоматологами приїжджатимуть прицільно і допомагатимуть конкретній кількості людей. Також розглядається варіант — брати пацієнтів до себе. До нас вже декілька лікарів з-за кордону звернулись з такою пропозицією.

Другий вектор – освітній. Ми ще у 2022 році провели конференцію, на якій виступали військові лікарі. У залі  зібрались 300 фахівців, аби послухати своїх колег, які власне лікують військових. Йшлося  про різні ситуації, з якими стикаються лікарі, бо там дуже багато особливостей. Тоді метою конференції був збір додаткових коштів на благодійний фонд.  І на тому етапі цей захід приніс мільйон гривень. Ця сума теж була дуже вагомою. А головне – своїми виступами спікери багатьох надихнули. І ми маємо на меті провести в листопаді ще одну таку офлайн-конференцію у Києві.

Переважна більшість ваших клінік-партнерів перебувають в обласних центрах, але багато ветеранів є мешканцями районних центрів та сільської місцевості. Чи є можливість доєднатися до вас клінікам, які працюють у невеликих містечках?

Ми не обмежуємо себе географічно. Але на практиці у невеликих містечках стоматологи мають дуже обмежені можливості. Саме тому більшість наших клінік-партнерів працюють в обласних центрах. Хоча теоретично клініка із райцентру може, як мінімум, прийняти пацієнта перший раз, зробити діагностику та спрямувати до того партнера, який має можливість допомогти з лікуванням.  І ми готові розширити це коло: чим більше клінік буде у проєкті, тим краще.

Зараз  у французькому суспільстві вже не ховають своєї втоми від того, щоб слухати  про нашу війну, про загибель людей. Вони вже змучені. Вони вважають, що вже надали Україні достатньо всього для перемоги.

Ви живете у Франції, бо там ваша родина. Які міфи довелося долати у спілкуванні з іноземцями?

У 2022 році було дуже багато підтримки. Нам активно давали телефони, всю необхідну допомогу. Але зараз  у французькому суспільстві вже не ховають своєї втоми від того, щоб слухати  про нашу війну, про загибель людей. Вони вже змучені. Вони вважають, що вже надали Україні достатньо всього для перемоги. Щомісяця я відвідую Україну, а, коли повертаюсь, розказую і показую фотографії французьким друзям, колегам. І вже за 10 хвилин люди хочуть змінити тему. Спочатку вони це робили ввічливо, бо їм незручно було мене зупиняти: «Ви – молодці! Тримайтесь!». А зараз є роздратовані висловлювання, типу: «Ви нам надоїли зі своєю трагедією! Не можете виграти війну, тоді вже, можливо, вам варто погоджуватись на перемовини з Путіним? Інакше це ніколи не закінчиться». Це викликає у мене величезний гнів, бо останні 3-4 місяці дуже багато російських інформаційних наративів є у головах французів з вищою освітою, які є власниками середнього бізнесу: «Можливо, дійсно, нам не треба було думати про розширення НАТО у 2009 році», «Ви дійсно бомбили Донбас?». Хоча б  ці люди мали мислити критично. Навіть у колі дуже багатьох друзів я інколи почуваюсь прокаженою. Але я не можу мовчати та вважаю, що про війну в Україні варто говорити все одно. Аби бути аргументованою, я відчула, що мені почало бракувати знань з французької мови. І саме це змусило мене після 10 років життя у Франції таки вивчити цю мову досконало.

Ваш чоловік — француз. Чи є він вашим союзником у захисті інтересів України та у проєкті Dental Help UA?

Мій чоловік є французом. Але я жартую, що він наполовину українець. Навіть не було такої секунди, щоб він не надавав мені підтримки. Одразу саме він дуже допомагав працевлаштовувати стоматологів. Завдяки його контактам у стоматології ми передавали матеріали в Україну в той період часу просто як допомогу. Тоді ще навіть фонду не було. Мені здається навіть, що він більш емоційний, ніж я зараз. Коли мені бракувало мови під час пояснення ситуації в Україні на спільних зустрічах, то він активно брав на себе цю роль і відстоював наші позиції, спростовував російські наративи, які були.

Він навіть припинив спілкуватися з власною тіткою, бо її чоловік, хоч і француз, але працював довгий час в Росії. І вони — не повірите — дивляться проросійське телебачення та вірять всьому, що там виливають на Україну. І у мого чоловіка, більш емоційного за характером,  урвався терпець.

Цього року буде 10 років, як ми одружені. І фактично половина цього часу ми прожили в Україні.  Чоловік будував тут стоматологічний бізнес окремий від мого. Ми з ним познайомилися власне через це. Він створив мережу стоматологічних клінік «з французьким шармом», які зараз працюють та є окремим бізнесом. І він під час розбудови бізнесу дуже занурювався у нашу культуру та активно спілкувався з нашими людьми. Його ключова роль у допомозі мені — це контакт з французькою стоматологічною спільнотою. Я вже згадувала ініціативу про створення груп іноземних стоматологів для лікування наших ветеранів в Україні, то власне французькою групою буде займатися мій чоловік.

Які активності українців у Франції?

Моє коло спілкування складається з дуже активних людей. Я вже згадувала про свою близьку подругу Ірену Карпу.  Вона за освітою викладач французької мови, тому в неї ідеальна вимова та великий словниковий запас. Та й відстояти свою позицію вона так класно вміє. Ірена регулярно виступає на телебаченні. І вона займає позицію, яка є викликом для французів.

У Ліоні група українців створила такі дві потужні організації, як  Легіон України  та Асоціація  «Ліон-Україна». Вони відкрили «Домівку» — культурний центр, куди  українці можуть приходити та долучатись до виготовлення вишиванок, писанкарства, зустрічати Різдво та інші свята.

Українцям тяжко в Ліоні, бо у цьому місті не так багато є іноземців.  Але вони дуже активні: встановили стенд з українською продукцією,  відкрили український ресторан. Є дуже класні дії та люди, якими я захоплююся. Але, звичайно, що є багато людей типу «какая разница».

 

У нашої війни вже є також багато символів жіночого спротиву. Чому б манікюр волелюбних українок не перетворити на ще один із них?

 В українському суспільстві триває дискусія: чи мають право під час війни жінки на б’юті-процедури, на відвідування кав’ярні, кінотеатрів, концертів. Яка ваша позиція з цього питання?

Моя подруга з обстрілюваного Харкова виїжджала з двома маленькими дітьми протягом п’яти днів. Ми багато чого обговорювали щодо житла, влаштування дітей. А потім вона мені пише: «Олено, вибач за незручність, а ти не можеш мені порадити, до кого я можу піти на манікюр, бо я себе тоді нормальною жінкою відчуваю?». І це її питання для мене є відповіддю. Людина тільки що виїхала з пекла, і зробити манікюр – і я розумію цей її стан — надасть їй відчуття нормальності і готовності жити це життя та боротися за нього. Я проти крайнощів, але наведу історичний факт. Червона помада під час Другої світової війни стала символом непокори, свободи та перемоги у боротьбі з нацизмом. Гітлер ненавидів її та забороняв користуватись німкеням, тому жінки з країн антигітлерівської коаліції почали використовувати червону помаду, як символ протесту проти німецької окупації. У нашої війни вже є також багато символів жіночого спротиву. Чому б манікюр волелюбних українок не перетворити на ще один з них?

Тепер у мене є не лише внутрішнє бажання змінюватись самій та змінювати свою компанію, але й необхідні для цього знання. Не впевнена, що зробила б цей крок, якби не війна.

Під час війни українки активно почали займати лідерські позиції у суспільстві, бізнесі. Ви бачите алгоритм, завдяки якому жінки зможуть утримати цю першість після завершення війни?

Жіноче лідерство є дуже важливою темою,  яку я сильно підтримую та готова просувати. У Європі пішли шляхом квотування на законодавчому рівні. І цікаво, що саме після Другої світової війни жінки почали боротьбу за свої права, результати якої ми бачимо зараз. Ситуація змусила їх взяти ініціативу на себе у фактично всіх сферах, так як чоловіки були на війні.  Те саме я помічаю зараз – багато моїх подруг у складний момент знайшли і знаходять в собі сили взяти повну відповідальність за все – від подолання за кермом 3000 км з дітьми без сну до створення власного бізнесу, поки чоловік на фронті. Саме такі трагічні обставини допомогли нашим жінкам відкинути всі страхи, бо часто не чоловік стояв на заваді, а сама жінка була перепоною собі у цьому. В більшій мірі через комплекси нав’язані суспільством — — відчуття провини перед родиною за неприділений час,  знецінювання ролі жінки як підприємниці, відсутність розуміння, допомоги та підтримки від оточуючих.

Війна примусила жінок відкинути ці штучні обмеження, і я вірю, що ми не лише  збережемо жіноче лідерство, але й суттєво його розширимо у наступні 10 років.  Можу поділитись власними змінами – почуваюсь іншою, сильнішою, впевненішою, більш цілісною. Саме тому вирішила активно навчатися і завершую річну програму за швецькою методологією для власників бізнесу від DYB. Тепер у мене є не лише внутрішнє бажання змінюватись самій та змінювати свою компанію, але й необхідні для цього знання. Не впевнена, що зробила б цей крок, якби не війна. Попри те, що війна змушує нас виживати, тобто рухатись вперед завдяки енергії страху та розпачу, я відкрила в собі силу зовсім іншу – силу любові. Я завжди була лідером, який конкурував з чоловіками по-чоловічому, інакше не вміла. Це було лідерство виживання, яке базувалось на тому, щоб понад усе всім навколо щось довести, особливо в чоловічому колі. А так як весь бізнес нетворкінг на 90% чоловічий, то і діяти доводилось, як чоловіки. І замість кращої версії себе, мені вдавалось лише бути гіршою версією чоловіка-лідера. Війна змусила мене настільки повірити у себе, що я перестала намагатися грати у чужу гру. І раптом змінилось все – я дозволила собі емоції, емпатію, право на помилку, право бути одночасно сильною і слабкою.

Я бачу, що така трансформація відбувається у багатьох жінок. Наша власна енергія для лідерства дана нам від природи, тож нею варто скористатись і після перемоги. До речі, саме у цьому вбачаю один із чинників відбудови сильної України.

Тетяна Марінова