Влада Миколюк: як не зависати, коли душевна криза стається знову

Запускати емоційний маятник, не ховати біль «під снігом»

14.06.2024

Влада Миколюк, засновниця PR-агенції PRoector

Коли мене накриває душевна криза, то з таким розмахом, що мало не здасться. Але з часом я зрозуміла, що головна ідея зовсім не в тому, аби уникати кризу, важливо, коли криза трапляється знову, довго у ній не зависати. Далі я розкажу про 5 кроків самодопомоги, які працюють конкретно зі мною. Можливо, комусь стане у пригоді, а хтось — поділиться і своїми. 

Запустити “емоційний маятник” 

Коли у мене немає наснаги ні на що, я починаю з першого мінімального кроку. Написати to do list найпростіших речей, які точно мені доступні прямо зараз. Але обов’язково зафіксувати дедлайн. Умовно, “підрівняти кінчики”, “полити рослини”, “відремонтувати дратівне капання з крана”. Наш мозок так влаштований, що він запам’ятовує попередній “успішний досвід” (навіть незначний) і тоді дає енергію на next step. Тобто перший крок ви робите наче з-під палиці, але його реалізація вивільняє ресурс на наступний крок. 

Дати цьому статися і дати в цьому набутися 

Якщо втікати від важкої емоції, це все одно що “ховати її під снігом”: тимчасово можна пожити з виглядом, наче нічого не сталось,  але “сніг розтане” і тебе наздожене. Ось чому в різних культурах були “жінки-тужильниці”, бо болі треба дати виплеснутися на повну міру. Як це роблю я? Кажу: окей, привіт, біль, u`re welcome! Давай на тебе подивимося! А про що ти? А ти точно про біль, чи, може, про гординю? Чи, може, про вражене самолюбство? Чи, може, про почуття власності? Чи про що ти? І ось так роздивляюсь уважно усі відтінки синього суму на крилах цього птаха, не проганяючи його, поки він сам не полетить.

Фізична активність

Банально, але фізична активність досить дієвий метод. Я прихильниця  альпінізму та серфінгу, але набагато важливіше, аби було те невелике, що стане прямо щоденною нормою. У важкі часи я подібно Мюнхгаузену, витягаю саму себе за волосся на пробіжку чи в басейн зі словами “а ніхто тут тебе не питає, чи ти хочеш, рушай!”. І трапляється диво! Після годинного тренування, ти відчуваєш, як у тебе змінюється хімічний склад крові. Ти абсолютно по-іншому сприймаєш ту саму реальність, що була рівно годину тому. Тобто тут працює той же секрет, як у першому пункті «спершу змусити себе зробити найменший перший крок». Щоб мені було цікаво, я собі розробляю красиві маршрути для пробіжки, чергую зі скеледромом, тенісом чи просто розучуванням Самби під ютуб-ролік Con Calma — Daddy Yankee.

Дозволити собі НЕуспіх

У цей момент я собі уявляю найгірший, найвразливіший, найганебніший сценарій розвиток ситуації, про яку я переживаю і кажу “Так, усіх успішних на потяг вже посадили, слава Богу, можна видихати”. Розслабляюсь і роблю свою справу так, як я це вмію, можу, знаю і здатна у конкретний період.

Формувати надихаюче оточення. І зараз я не тільки про людей, а й про книги! 

Два роки тому я підсіла на застосунок з українськомовними книгами «Абук». Там за $5-6 можна завантажувати останні бестселери як в аудіоверсії, так і читати електронні книжки. За рік я так непомітно для себе прочитала 30 книг! Уявіть, ви готуєте сирники, а професор Гарвардського університету “сидить у вас на кухні” і пояснює, що той стан, який ви переживаєте, абсолютно нормальний і взагалі все буде гаразд! Чи це не неоціненно? 

Найбільш терапевтичними виявились:

  • «Емоційні гойдалки війни» і «Стіни в моїй голові» українського військового психіатра Володимира Станчишина
  • «Дар», Єдіт Єва Єгер 
  • «Що з тобою сталося?», Опра Вінфрі та Брюс Перрі
  • «Фактологія», Ганс та Анна Гослінг
  • «37 буддійських штук як пережити бентежні часи», Ольга Корнюшина
  • «Долаємо співзалежність», Мелоді Бітті
  • «Цінність смутку», Сюзен Кейн